Важка залежність від інтернету. Невже забавки у бояни – майбутнє людської свідомості?

Для тих, хто досі перебував у блаженному невіданні, «Форчан", скажімо – це такий популярний іміджборд, тобто сайт, на якому кожен вивішує свої картинки й інший контент.

Такий формат скопійовано з популярних японських сайтів. Своєю чергою, з «Форчану» скопійований український Uchan i російський «Двач», а видозміною є англійський, російський та український «Луркмор».

Якщо ви досі нічого не зрозуміли, можете зануритися в атмосферу цієї мегасубкультури, прочитавши статтю про «Форчан» на «Луркморі». Для порівняння - стаття тією ж мовою у Вікіпедії.

Чим відрізняються «Форчан» та інші подібні «луркмори» від соціальних мереж?

Вони дозволяють користувачам розміщувати тексти, картинки та відео цілком анонімно – а це, як ви можете побачити, докорінно змінює суть і стиль викладу матеріалів.

Анонімус – головний герой такого типу «інтернетів». Aнонімна природа «Форчану» додає користувачам сміливості постити будь-що: від екстремальної порнографії та погроз убивства до координації рейдів на громадські заклади.

Сайт «Форчан» було засновано в 2003 році підлітком на ім’я “moot” (тоді 15-літнім). Він заснував цей сайт за допомогою маминої кредитки – а надалі підтримує його за допомогою спорадичної реклами від найменш вимогливих рекламодавців. (Неймовірно, але факт – цей самий “moot” увійшов до топ-100 найвпливовіших людей 2009 року за версією журналу Time).

«Форчан» – англійською 4chan, та інші подібні до нього «чани» - 7chan, 420chan, 711chan, а також похідники на кшталт згаданих вище Uchan'у і Луркмора – це чорні діри інтернету.

Вони вбирають у себе все найекстремальніше, що може запропонувати інтернет.

Якщо згадати психологічну теорію про «колективне Супер-Я» – то тут ми бачимо, навпаки, колективне «Супер-Воно» підлітків цілого світу. Й усе це оновлюється й додається зі швидкістю, якій позаздрив би навіть центр обробки даних NASA.

Але якимось незрозумілим чином, з усього цього хаосу відверто хворобливої свідомості, «чани» з «двачами» випльовують специфічний інтернет-гумор, який вихлюпується надалі за межі самого інтернету.

Питання до Володимира Путіна про те, коли прокинеться Ктулху, та «Як пропатчити KDE2 під FreeBSD?», на яке відповідав у прямому ефірі Віктор Ющенко – це якраз приклади такого вихлюпування.

На Заході, на відміну від наших теренів, центральні ЗМІ вже висвітлювали ефект «Форчану» – особливо після рейдів на Церкву Саєнтології у США, координованих за допомогою «чанів» та проведених як у мережі, так і в реальному житті Анонімусами в масках із літерою V на позначення Вендети.

Ставлення мейнстриму до «чанів» виявилося гидливим. Скажімо, в типовій перебільшеній формі Fox News назвав їх «інтернтет-машинами ненависті, сповненими закликів доморощених терористів бомбити стадіони». Можете лише уявити, який фурор викликали такі твердження на тих-таки «чанах» із їхнім специфічним гумором.

Але мейнстрімові ЗМІ не зрозуміли того, що всі ці «чани» можуть нам сказати про напрямок нашого розвитку. Адже «чани» – це аж ніяк не маргінальне фрік-шоу інтернету.

Вони – серце й душа інтернету, вони часто є осердям, які формують контент, що розповзається надалі по цілій мережі й у «реал». Хоча що таке «реал» для всіх тих людей – можливо, й вас, які читають цю статтю – котрі приклеєні до комп’ютерів упродовж цілого робочого дня, а приходячи додому – першим ділом заходять в інтернет.

На сьогодні має залишатися вже мало сумнівів, що інтернет змінює людську свідомість і сам людський вид у щось цілком нове.

Тому дуже повчально глянути на найбільш «вільні» вияви інтернету, щоб розуміти, до чого ми йдемо – а «чани» є вільною версією нового улюбленого наркотику людства.

Постійно залипаючи в інтернеті, анонімні користувачі (сиріч Анонімуси) існують у стані своєрідного постійного збудження, в якому увага постійно перемикається з однієї речі на іншу – й що швидше, то краще.

«Чани» показують нам хаос на краях людського сприйняття, коли мозок поглинає стільки інформації за допомогою штучно посилених сенсорних даних, що починає пожирати самого себе.

Сміливі піонери «чанів» - це Магелани відсторонення від реальності, які залишають сувору дійсність своїх кімнат і вільним духом ширяють по простору, який дедалі більше посилається не на реальність, а на самого себе.

За останнє десятиліття ми стали свідками зростання кількості інформації за експонентою – це явище навіть проголошували ключовим для розвитку бізнесу. Насправді ж це настільки зменшило відрізки часу, впродовж яких ми концентруємося на чомусь одному, що часто люди не можуть робити практично нічого продуктивного.

Ми загубились у потоці даних, ми надто зосередилися на сприйнятті нової інформації – так, що нам важко виконати завдання, яке забирає більш ніж кілька хвилин.

Калейдоскоп інтернету такий нескінченний, так відволікає й так видозмінюється, що до цього нас не змогли підготувати навіть найсильніші психоделічні речовини. А «Форчан» - це остаточний, останній тріп.

Якщо соціальні мережі мейнстрімового інтернету вже довели себе до якоїсь міри божевілля внаслідок постійного відволікання – то мешканці «чанів» перейшли всі межі, які лише можна було собі уявити. Це як перейти від легкого алкоголізму до постійного вживання опіатів.

Це місце, в якому всі відчуття змертвляються, де мозок не здатен нормально функціонувати через власну надмірну стимуляцію. І це, на мою думку, той напрямок, у якому нас веде те, що теоретики мультимедіа називали "звільняючою силою інформаційних технологій".

Наркотична залежність може розвиватися досить довго. Спочатку ви дедалі більше захоплюєтеся "Kтулху" чи іншими, модними зараз інтернет-мемами.

Потім лізете до джерел – скажімо, відкриваєте «Луркмор» десь на початку робочого дня. А потім виявляєте, що робота пройшла повз вас, вже обідній час – і у вас відкрито 165 табів зі статтями з Луркмору. (Це не вигаданий випадок – таке якось сталось із людиною, яка готувала цю статтю).

Якщо ви й після цього не надумаєтеся – чорна діра затягує вас під свій горизонт подій – тобто ви проходите точку неповернення.

Ви клікаєте туди-сюди від статті до статті, ви боїтеся, що раптом пропустили останній плювок колективної відрижки інтернету.

Нею виявляється автомобільна аварія, відео з якої не можна пропустити. У жодному разі.

Якщо ви раптом побачили якесь відео чи картинку – не приведи боже – на добу пізніше, вас обов’язково хтось висміє і скаже, що це «бояніще».

То що тут відбувається? Втеча від обмежень плоті? Втеча від обмежень людського, надто людського? Неминуча чистка внаслідок буквального злиття людського колективного несвідомого?

За допомогою інтернету ми тепер можемо стирати час і простір, долати обмеження, яке накладає на наш розум матерія. Але для чого? Колись людство вирушило в експедицію, щоб досліджувати межі людського світу та щоб відкривати незвідані краї планети. А ще людство розпочало дослідження меж – або безмежності – своєї власної природи, через внутрішній досвід.

Але тут ми маємо новий світ – світ, позбавлений таких розкошів, як осмисленість дослідження. І в цьому новому світі колективна істота, відома як Анонімус, знайшла новий кордон і почала дослідження меж самої нудьги, длубаючись у нескінченній купі лайна, шукаючи в ній блискучі перлини, які можна було б показати іншим.

«Форчан» та інші подібні «чани» - один з найцікавіших боків в еволюції людської свідомості. Це шаманічний досвід, лімб становлення – у ньому людська душа відокремилася від тіла, вільно блукаючи в пустелі банальності, аж поки не знайде епічний лулз (тобто прикол) – саму себе.

А от знайде душа себе чи втратить назавжди – це питання відкрите: як у шаманізмі, так і в «Форчані».

інозмі майбутнє інший бік концепція