Страшний сон Пинзеника: вільні економічні зони в Грузії - «Вони – працюють!» (досвід їхніх реформ - частина 3)

Частина друга - про грузинський досвід приватизації

Автор: Тимофій КРАМАРІВ

На сьогоднішній день в Грузії діє три і «на підході» ще дві вільних економічних зони.

Найбільш «розкручений» проект – Поті і порт у цьому місті. Проект помпезно презентував Михайло Саакашвілі під час візиту до Києва, а Віктор Ющенко навіть пообіцяв сприяти участі українських компаній в його розвитку.

Проте навряд чи українцям стане снаги тягатися із тими, кого грузини уже змогли залучити до розвитку власних регіонів.

У Поті працює RAK Investment Authority з Об’єднаних Арабських еміратів та китайська Hangli industry, у Кутаїсі (колишній автомобільний завод) – єгипетська корпорація Fresh Electric Company, у Тбіліській ВЕЗ – ізраїльська Terra One.

Також у Руставі (колишній металургійний завод) плануть вкладати гроші естонські інвесткомпанії, із якими можуть прийти інші прибалти і скандинави, а у Батумі – американці. У черзі вже стоять казахи.

Чим так принадили іноземців грузинські вільні економічні зони?

По-перше, тут не діє юрисдикція місцевих органів влади – лише адміністрація зони.

По-друге, згідно з місцевим законодавством, ВЕЗ – це держава в державі зі своїми пунктами митного контролю (вивіз продукції із ВЕЗ у Грузію та навпаки вважається відповідно імпортом і експортом) із майже повною відсутністю оподаткування.

Так, всі міжнародні компанії звільняються тут від сплати податку на прибуток.

Податок з доходів сплачують самі працівники згідно з декларацією про доходи.

До речі, це вже враховано в рівні зарплат на підприємствах діючих ВЕЗ.

Так, приміром, на заводах Fresh у Кутаїсі мінімальний (!) оклад складає $283, тоді як прожитковий мінімум в Грузії на листопад 2009 р. становив $74.

Крім того, в таких зонах не сплачують ПДВ з імпорту та з усіх операцій, що проводяться всередині зони.

Майно, що перебуває на території зони, не обкладається податком на майно, а експорт з ВЕЗ у Грузію і імпорт з Грузії у ВЕЗ здійснюються без сплати мит.

А оскільки товари із маркою «вироблено в Грузії» мають більш ліберальні умови розмитнення у тому ж Євросоюзі, аніж, скажімо, арабські, єгипетські чи китайські товари, то зони можуть використовуватися і в якості місточка інвесторів третього світу до Європи і США.

Певна річ, це трохи схоже на прикручування коліс до машинокомплектів на українських автозаводах. Але таким буде займатися щонайбільше десята частина підприємств грузинських ВЕЗ. Решта ж вироблятиме кінцеву продукцію (не сировину!) ледь не з нуля. Тобто в зонах створюватиметься не посередницька надбавка, а реальна додана вартість.

Земельну ділянку власники виробництв, розташованих у межах ВЕЗ, отримують в оренду на 59 років, а дозвіл на ведення підприємницької діяльності в зоні можна отримати найбільше за 10 годин.

Контролює зони уряд фактично напряму: приміром, за його позовом суд може ліквідувати зону. Проте права адміністрування має компанія чи група компаній, які ініціювали створення такої зони.

Тобто ініціатором створення ВЕЗ може бути не тільки держава, а й приватна компанія. Виробляти в зоні не можна лише підакцизні товари - наприклад, алкоголь чи тютюнові вироби - а також усілякі хімічно, радіологічно небезпечні вироби і елементи озброєнь.

Ще одна принада вільних економічних зон – мультивалютний режим розрахунків і інвестування. Принадність полягає зокрема і в тому, що для підтримки експорту (бо саме на експортування, а не на невеликий внутрішній ринок Грузії спрямована робота більшості індустріальних проектів ВЕЗ) Національному банкові Грузії не потрібно штучно занижувати курс ларі.

Відтак країна може не жертвувати стабільністю національної валюти заради окремих категорій «підприємців», як це постійно робиться в Україні.

Звісно, такий ліберальний режим не міг не викликати спротиву у опозиційних сил. Мовляв, Грузія стане головною «відмивочною» для всіх брудних грошей не лише Кавказу, але й всього Близького Сходу - без жодних видимих переваг для тамтешньої економіки та бюджету.

Дійсно, за деякими оцінками, втрати доходної частини державної казни після впровадження спеціальних економічних режимів становили близько 6-8%. Однак залучені інвестиції і ефект від створення нових робочих місць у місцях хронічного безробіття перекривають цю нестачу з головою.

Лише в проекти в Кутаїсі, який свого часу вважали за рівнем занепаду «столицею іржавого поясу Грузії» прийде понад $1 млрд. Для порівняння, весь грузинський ВВП за 2008 рік становив $12,8 млрд.

Українцям для досягнення такого співвідношення (1/13 ВВП) залучених інвестицій в період глибокої світової фінансової кризи довелося б продати із десяток крупних банків та й то невідомо ще, чи вдалося б залучити такі гроші.

До слова, на відміну від України, де лише говорять про перспективність залучення інвестицій від аравійських шейхів, грузини діють оперативніше. Результати того, що Михаїл Саакашвілі кілька разів на рік літає в Катар, Дубаї та інші країни Перської затоки, не забарилися: Об’єднані Арабські Емірати зайняли перше місце за обсягом інвестицій в грузинську економіку.

Українські терени не бачать арабів навіть у першій двадцятці інвесторів. Вочевидь, за кілька років це відобразиться і на структурі експорту: в Україні поки що лише поодинокі компанії відкрили для себе безмежні простори ринків третього світу. В Грузії – це ледь не провідна експортна стратегія.

Звісно, географічне становище дозволяє – поруч Туреччина, Іран, до Казахстану і Китаю – подати рукою.

Дивне поєднання: пам'ятник Сталіну і вільна

економічна зона

Проте навряд чи географія тут відіграє таку вже провідну роль.

Іншим занепокоєнням було те, що крім регіонів, у яких розташовані ВЕЗ, інші області Грузії розвиватися не будуть.

Проте й ці страхи не справдилися.

Адже в зонах працюють переважно грузини, які приїздять із околиць.

А це значить, що вони витрачають зароблені гроші – і піднімають внутрішній ринок – уже за межами ВЕЗ.

Ба більше, зростає попит на готелі, житло, торговельні, транспортні, логістичні послуги.

Крім того, переважна більшість сировини та послуг (у тому числі, електроенергія та водопостачання) надходить у зони із «зовнішнього світу», що також сприяє розвитку економіки за межами зон.

На відміну від вільних економічних зон в Україні, які створювалися в переважній більшості випадків для вже наявних вітчизняних виробництв та для модернізації наявної інфраструктури (бо насправді ніхто не був зацікавлений в приході в «схему» зайвих людей, які б реально відкривали нові заводи і створювали нові робочі місця), в Грузії більшість проектів створюються з нуля й іноземцями.

Приміром, в тому ж таки Кутаїсі має на місці старого автозаводу (пам'ятаєте радянську вантажівку "Колхіда"?) постали 12 нових – від автомобілебудівного (робитимуть німецькі вантажівки MAN) до текстильного та заводу з виробництва побутової техніки та електроніки.

Араби у Поті будують новий та удосконалюють старий морський порти, зводять новий термінал, що потроїть пропускну потужність транзитного коридору, а також, очевидно, претендуватимуть на реконструкцію і розширення аеропорту.

У Батумі американці мають намір звести великий розважальний комплекс з готелями та парками, у Руставі нині повністю розпродується майно старого металургійного заводу, аби на його місці постали компактніші виробництва товарів широкого вжитку.

Це означає, що робочі місця отримають не лише працівники майбутніх заводів, а й будівельні компанії – від виробників будматеріалів до постачальників будівельних послуг, прокладальники доріг тощо.

Також до страхів «регіональної нерівності» слід додати, що Михаїл Саакашвілі по суті проголосив разом із політикою вільних економічних зон політику великої урбанізації.

Він хоче в найближчі роки щонайменше вдвічі – завдяки створенню ВЕЗ – наростити населення п’яти найбільших міст Грузії – Тбілісі, Батумі, Кутаїсі, Поті, Руставі.

Причому Поті сьогодні є, за великим рахунком більше «містечком», аніж крупним індустріальним центром. На найближчі роки також заплановано з’єднати ці міста європейського зразка автобанами і робити їх регіональними центрами не просто внутрішнього, а щонайменше загальнокавказького масштабу.

Економічний розвиток підкріпиться політичною диверсифікацією: ділова активність просто змушена буде розосередитися не лише на Тбілісі, а й на Кутаїсі, адже з 2012 року там засідатиме грузинський парламент (щоб підготувати йому будівельний майданчик, демонтували навіть меморіал героям Другої світової). До слова, Конституційний суд, Національна енергетична компанія і Департамент автомобільних доріг уже давно «мешкають» на кутаїських, а не тбіліських вулицях.

Одним із аргументів «проти» ВЕЗ в Грузії серед тамтешніх опозиціонерів завше є формулювання: «в Європі нема пільгових режимів, а ми ж бо прагнемо в Європу!».

Однак якщо поступово вся Грузія перетвориться на одну велику вільну економічну зону, то це і будуть рівні умови для всіх.

А Київ тим часом, перейматиметься, щоб не дай Боже ніхто не заплатив на три копійки менше податків, ніж йому передбачено.

Частина перша - про грузинський досвід реформування податкової системи

Частина друга - про грузинський досвід приватизації

Наступний матеріал циклу буде присвячений тому, як Грузія долає економічну кризу.

реформи концепція економіка світ грузія