Матриця перемагає: фільм Аватар - про те, що віртуальний світ краще за реальне життя
«Цей фільм змінить сам спосіб, яким дотепер знімалося кіно», - так висловилася про «Аватар» Сігурні Уівер, виконавиця однієї з головних ролей. І це, мабуть, найпоширеніша фраза, яку можна було почути про цей фільм протягом тривалого періоду оповитого міфами виробництва. Від нового блокбастерa Камерона всі чекали передусім якогось цифрового дива, небачених спецефектів ...і, в принципі, не можна сказати, що ці очікування не виправдалися.
Дивилася: Олександра КИРИЧУК, "Останній кінопоказ"
Ефект від перегляду буде особливо сильним, якщо перед цим дізнатися кілька подробиць про технологічні винаходи, застосовані для його створення.
Для виробництва «Аватару» були використані:
- найдосконаліша на сьогоднішній день технологія стереоскопічної зйомки;
- найновіші відкриття в галузі освітлення та візуалізації;
- спеціально розроблена віртуальна камера, що дозволила знімати сцени одразу в цифровому середовищі;
- принципово нова технологія «захоплення акторської гри» (за допомогою якої на анімаційного персонажа можна переносити найдрібніші рухи, жести, міміку та навіть вираз очей акторів) - в шість разів ефективніша, ніж до цього.
Завдяки всім цим винаходам Камерону вдалося досягнути небаченої на сьогоднішній день реалістичності віртуальної реальності - при тому, що «Аватар» на 60% є анімаційним фільмом.
Автор «Титаніка», «Термінатора» та «Чужих» з самого початку своєї кар’єри прагнув знімати фільми на межі технологічних можливостей кінематографу. «Аватар» за всіма показниками є в цьому сенсі його головним досягненням: «Головним стимулом для створення цього фільму стала та зрілість, якої вже досягнули сучасні технології».
Але, що цікаво: основним візуальним продуктом, на виробництво якого в Камерона пішло чотири роки, більш ніж 230 мільйонів доларів та всі найбільш передові на сьогодні розробки в галузі цифрових технологій, цього разу стала Природа.
І хоч це фантастична природа далекої планети Пандора, режисер називає «Аватар» свого роду притчею з мораллю - передусім із закликом до збереження природи як такої.
Симптоматичність же цієї притчі, в свою чергу, полягає в аргументації такого заклику, чи, іншими словами, - в тому, яку саме природу вона закликає зберегти.
Якщо коротко, історія, розказана в «Аватарі», зводиться до наступного.
Величезна, очевидно, американська, корпорація видобуває на Пандорі дуже цінний та надзвичайно дорогий мінерал. Як і належить корпораціям, заради бажаного прибутку вона готова на все, якщо потрібно - на безжальну руйнацію екосистеми цієї планети і винищення її жителів, які з погляду її цивілізованих працівників – не більш, ніж «дикуни».
Риторична стратегія Камерона досить проста – не шкодувати жодних технологічних засобів для того, щоб завербувати глядача на сторону «екології».
Як наслідок, з допомогою всіх свої стереоскопічних камер, неймовірної потужності процесорів і всіх доступних йому цифрових технологій він створює надзвичайно видовищну віртуальну еко-утопію.
Фантастичних кольорів та мінливих форм флора і фауна, літаючі гори, прекрасні граційні істоти Наві, все це під променями кількох велетенських місяців світиться люмінесцентним світлом, нагадуючи нічний Нью-Йорк. Видовище, безперечно, заворожує. Але вся ця візуальна розкіш, так би мовити, тільки перша приманка.
Головний герой «Аватару» Джейк Саллі (Сем Уортінгтон) прибуває на Пандору в рамках дослідницької програми.
За допомогою аватара (штучно-вирощеного організму Наві, яким можна дистанційно керувати нервовими імпульсами людини) Джек повинен стати своїм в середовищі туземців і дізнатися про цю планету та її жителів все, що йому вдасться. Цю місію він виконує під керівництвам доктора Грейс Огустін (Сігурні Уівер).
Разом з аватаром Джека, в саме серце Пандори, потрапляє, звісно, і глядач. І те, що йому там відкривається, «не може не вразити» (принаймні, саме на це розраховано).
Джека приймає одне з племен Пандора, а прекрасна донька вождя цього племені починає навчати його місцевої мудрості.
Виявляються, вся Пандора функціонує як єдиний механізм. При чому, не метафорично, а цілком буквально. Не тільки «місцева мудрість», але і дослідження доктора Грейс вказують на те, що всі живі організми (а на Пандорі «живим» є абсолютно все) з’єднані там в єдину, до того ж централізовану, електронну мережу.
Свого роду центральним процесором та одночасно блоком живлення цього механізму є «богиня Ейва» - вона координує енергетичний обіг та загалом життя Планети, посилаючи її жителям сигнали, які скеровують їх дії.
Більше того, всі живі організми обладнані чимось на кшталт USB-портів, завдяки чому можуть підключатися один до одного чи безпосередньо до центрального блоку живлення та обмінюватися таким чином інформацією та енергією.
Все на цій планеті відбувається в рамках тотальної та досконалої впорядкованості, гарантом якої є Багіня.
Універсальні закони, за якими функціонує планета, для її всіх живих організмів є відомими. Проте невідомими (чи просто нецікавими, бо доктор Грейс попереджала) керівникам корпорації.
І, звісно, їхні неузгоджені з логікою планети дії призводять до катастрофи. Щоправда, на щастя для вже завербованого на бік Пандори глядача, - до їх власної, корпоративної, катастрофи.
Не складно помітити в цих утопічних мріях Камерона сліди сучасної екологічної риторики, яку часто називають "новим мракобіссям".
Про «енергетичний баланс» Землі та небезпеку його порушення, про досконалу та самодостатню екосистему планети, її власну логіку та закони, ігнорування яких призведе до катастроф тощо - всі ці аргументи Камерон, власне, і унаочнює для глядачів за допомогою екосистеми Пандори. Керуючись риторикою сучасних екологістів, Камерон створює досконалу планету, що цілковито цій риториці відповідає.
За задумом, це мав би бути ідеальний образ Природи. Образ, який наглядно візуально репрезентує її «внутрішню впорядкованість» та «закономірність природних процесів».
Але що зрештою насправді вийшло?
Насправді світ створений Камероном, підозріло нагадує «Матрицю».
Tотальна підпорядкованість всіх живих організмів (що є не більш ніж ланками в єдиній енергетичній мережі) єдиному центру, що має, до того ж, всі ознаки типового для фантастичних фільмів штучного інтелекту: все бачить, все знає, все контролює - картина, характерна для більшості фантастичних технократичних антиутопій.
До того ж, технічно Пандора є повністю цифровим продуктом; і потрапити до її «ідеального світу» можна тільки за допомогою аватара, тобто, знову ж таки - віртуальної оболонки.
Намагаючись створити на екрані завершений ідеальний образ «екології», Камерон виявляє, фактично, його фантазійну основу.
Те, що ми бачимо в «Аватарі» - це не «внутрішня логіка природи» (нікому, на відміну від жителів Пандори, «до кінця» не відома), але радше внутрішня логіка сучасного образу природи.
І Камерон з усією наглядністю демонструє нам, що цей образ, до якого зараз всі так активно апелюють - від захисників довкілля до реклами косметики – є проекцією технократичного ідеалу тотальної впорядкованості і контролю. Не дивно, що для реалізації свого «екологічного» проекту Камерону потрібно було залучити скільки досягнень технічного прогресу.
Адже «Природа», яку режисер з такою любов’ю і турботою зображує у фільмі, є не чим іншим, як цього прогресу продуктом.
В технократичних аутиутопіях на кшталт тієї ж «Матриці» завжди є щось, що не піддається остаточному підпорядкуванню тотальній раціоналізованій структурі - щось «людське», «справжнє».
Метафорою цього є, приміром, пробудження Нео зі свого цифрового існування в реальному тілі. А от коли такою структурою є сама природа (а що може бути більш «справжнім» за природу?), жодного місця для подібних винятків вже не залишається.
Тож, цілком закономірно, що і Джейку - Нео версії Камерона - в кінці фільму не залишається нічого іншого, як відмовитися від свого недосконалого людського тіла (за сюжетом він інвалід) і остаточно злитися зі своїм цифровим аватаром, ставши частиною «ідеально-збалансованої» системи.
Повністю, нагадаємо, віртуальної.
