Новий <s>викидень</s> вибух рідного треш-ґламуру: малоросійська пурга в мюзиклі Казаки
Добрі традиції малоросійської пурги продовжив новорічної ночі телеканал „Інтер” у мюзиклі “Казаки”. Сюжет креативного продукту вийшов простий і зі смаком – модифікована „Ніч перед Різдвом”: козак Євген (правда, по ходу „фільма” його ім’я частіше звучить як “Євґєн”) має здобути в Петербурзі в імператриці „горілку з бульбашками”, сиріч шампанське, щоб одружитися з дівчиною, в яку закохався, інакше батько віддасть її за сина полтавського полковника. Отож, він із двома друзями їде до російської столиці, а слідом за ними женеться інша трійця – син полковника з двома найнятими „бандюками”, які мають усе перебити нашому герою.
Дивився: Олег КОЦАРЄВ
Внаслідок нехитрих пригод друзі опиняються в Петербурзі, один з них виявляється Ерастом Фандоріним, Євген отримує шампанське, відвозить його додому і одружується з Поліною. На завершальній вечірці в українському селі – чи то весільній, чи новорічній – танцюють усі персонажі, з імператрицею та її коханцями включно. Все, можна випити ще раз.
Захмарний рівень
Ну та Бог з ним, із сюжетом – за тостами, феєрверками й тарілками він однаково приречений розпастися на кавалки. В даному випадку переважно на пісні та жарти.
Як відомо, „Козаків” організувала „Студія Квартал 95”, більш відома гумористичним шоу „Вечерний квартал” і фільмом „Любовь в большом городе” (принагідно треба відзначити, що „Любовь…” автор цих рядків мав щастя кілька разів поспіль предивитися в залізничному експресі Харків-Київ).
„Кварталівці” виконали й значну частину ролей. Проте, здається, мюзикл вийшов ще досконаліший у плані примітивності.
Власне, гумористичних ходів у „Козаках” виявилось лише декілька.
По-перше, це алкогольні приколи. По-друге, особливості ісламської чоловічої фізіології. По-третє, стосунки „справжніх мужиків” з „тими, які чимось нагадують геїв”. По-четверте, хтивість Катерини другої.
І по-п’яте – вставлення сучасних реалій у контекст XVIII століття. Причому п’ятий тип займає відсотків так 90 всього ефірного часу. Це і „тюнінгована підвода”, і російські прикордонники, котрі вдягнені у старовинну уніформу, але поводяться як сучасні нічні гості міжнародних поїздів, і нічний клуб у хаті-мазанці, й щось на зразок вовчих ягід у ролі тогочасних наркотиків.
Окремий вдалий жарт (правда, навряд чи усвідомлений творцями) – Петербург XVIII століття, знятий на київській Воздвиженці. Словом, практично весь мюзикл – про те, як смішно можна накласти „нове на старе”. Наполегливість і одноманітність, варта кращого застосування. А в перервах між цими дотепами – трохи алкогольно-сексуальних мотивів.
Не знаю, чи є сенс писати про музичну складову „Козаків”. Переважно це звичайна „попса молодшого покоління”, яку часто можна побачити на каналі „М1”.
Дещо несподівано виглядає там хіба „Бумбокс” зі своєю „Поліною”, а Анастасія Приходько в етнографічному українському строї, яка співає щось, що було б доречнішим у репертуарі Надєжди Бабкіної, тягне на ще один вдалий жарт.
Зрештою всім цим шедеврам цілком по зубах бути фоном для новорічного дозвілля пересічної невибагливої родини.
Самокритична картина світу
Оскільки творці „Козаків” зачепили, так би мовити, міжнародні стосунки, нам просто не уникнути розмови про ту картину світу, яка змальовується в мюзиклі.
„Кварталівці” вирішили уникнути стереотипних жартів про „хохлів і кацапів”. Ні, не так – вони не стали вдаватися до стереотипних жартів щодо росіян, зате пречудово зобразили українців у рамцях російських і „малоросійських” стереотипів. Дуркуваті телепні-добряки, які то безперервно жеруть, глушать самогонку й іржуть, то впадають у самозабутню мрійливу меланхолію. Чудова самокритика криворізьких хлопців.
Правда, турків з татарами зображено ще приємніше – це або виконавиці танцю живота або обрізані чоловіки.
Події „Козаків” починаються з розгрому Катериною Другою Запорозької Січі. І дуже характерний жарт: ця подія подається як „дембель”, з якого козаки їдуть п’яні й радісні, гризучи курок і п’ючи склянки горілки з шабель.
Так само в усіх подальших дотепах і сюжетних поворотах „малороси” виявляються хоч і дивакувато-незграбною, провінційно-своєрідною, але органічною, повноцінною і вдячною частиною „Русского міра”.
За це наприкінці Фандорін домовляється з царицею, щоб коли буде захоплено Крим, його подарували Україні, бо, мовляв, „у меня там друзья”. Ну й, певно, невипадково практично весь мюзикл російськомовний, за винятком кількох пісень.
Ось така новорічна історія.
Мабуть, це риторичне питання, навіщо було радісний і убогий телепродукт оздоблювати такими прикрасами, як геополітичне самобичування і навіювання глядачам пози „служить!”. Я зовсім не збираюся таврувати „антидержавницьку позицію” режисерів чи їхні комплекси неповноцінності. Швидше за все, це не „масонська змова”, а міра їхнього таланту і розуму.
Суть в іншому: найрейтинговіший телеканал країни демонструє на Новий рік саме такі одкровення.
ZaUA.org: Традиція дебільних новорічних шоу, які знімаються чомусь обов'язково з маловідомими російськими ісполнітєлями, уже дістала. Краще подивитися радянську "Пісню року" на каналі "Ретро" або взагалі без телевізора сидіти. Герої Гоголя виглядали гідно хоч у мазанці, хоч у Санкт-Петербурзі. А от герої "Кварталів" та інших спільних продакшенів - це зліпок з їхніх авторів.
Бо "Квартал" - це наш колективний Петросян, і нема на то ради.
Але й переживати особливо не треба. Ті, хто дивиться подібного штибу креатив, напевно, й Гоголя ніколи не читали. Щоб зрозуміти це, достатньо глянути на опитування на сайті "Кварталу", де на питання "Какая основная мысль заложена в новогоднем мюзикле "Казаки..."?" лідирує глядацька відповідь "Без "горилки" - и любовь не любовь" :))
