Страшний сон українських лобістів: вихід Грузії з кризи

Частина друга - про грузинський досвід приватизації

Частина третя - про те, як працюють у Грузії вільні економічні зони

Автор: Тимофій КРАМАРІВ

З причин, описаних у попередніх матеріалах (ліберальні податкові умови, інтенсивна приватизація, створення сприятливого клімату для інвестицій), на передвоєнний момент в Грузії склалась взаємовигідна залежність від іноземних інвесторів.

9-10% зростання ВВП щороку давалося саме завдяки притокові іноземних грошей.

Валюти було більше, ніж потрібно, що призводило до укріплення ларі, помірного зростання цін й інфляційних процесів.

Промисловість і сільське господарство у структурі ВВП цієї країни займають мізерну частину. Головні прибутки приносять банки, транспорт, зв'язок, будівництво. Тож коли через війну Грузію почали покидати іноземці, це найбільше вдарило по економіці.

Що робить Саакашвілі? Він майже миттєво (23 жовтня, війна завершилась всередині серпня 2008) скликає міжнародну конференцію донорів, серед яких були МВФ і Міжнародна фінансова корпорація, Євросоюз і ЄБРР.

До слова, здогадайтесь з трьох разів, яким чином цьому президентові вдалося вторгувати на цьому заході в рекордні строки $4,5 млрд. на відновлення країни, при тому що весь ВВП за 2008 рік тут склав $12,5 млрд.

Може, щоб насолити Росії?

Моє припущення інше – бо Саакашвілі виконував попередні обіцянки і не мав шалених апетитів на збільшення державного боргу (з 2003 року він скоротився вдвічі – від 56% ВВП до 29%).

Як розподілилися гроші, див. у таблиці нижче. До речі, Ви знаєте, як розподілилась принаймні частина траншу МВФ, який так бучно взяв уряд Тимошенко?

Як використовувались гроші донорів

По-суті, ці ресурси значно пом’якшили удар кризи по грузинській економіці, створили кілька тисяч робочих місць за шаленого безробіття – за різними оцінками – 10-15%.

І, отримуючи цього року приблизно чотиривідсоткове падіння і інфляцію до 9%, вже наступного року грузини розраховують щонайменше на 2% зростання.

Сам уряд навряд чи впорався б, бо з того, що реально можна назвати антикризовою програмою грузинської влади, варто згадати хіба що зниження податку на прибуток з 25% до 20% і податку на дивіденди з 10% до 5%.

Крім того, з бюджету на 2009 рік на подолання кризи було виділено дуже обмежені ресурси: $650 млн (1/20 ВВП, у нас такий відсоток – 45 млрд грн – пішов на одні лише держгарантії). З них близько $120 млн пішло на дороги, по $72 млн — на будинки для біженців і муніципальні програми, $12 млн — на підтримку села, зокрема, на пільгові кредити під 12% на сім років.

Видатки на державний апарат, зокрема на армію і міліцію, скоротили на 10-15% (вивільнивши ресурси в обсязі до 3% ВВП).

Крім того, відмовилися від підвищення пенсій та інших соціальних виплат, хоча ще рік – два тому уряд обіцяв довести забезпечення пенсіонерів до $100 на місяць (сьогодні близько $75).

Грузинські підприємці та міжнародні спостерігачі шуткували, що мовляв, Михайло Саакашвілі вирішив не втручатися в економіку і дати кожному вижити своїми силами.

Жодних масштабних антикризових програм для окремих галузей із державного бюджету не було. До слова, і жодних мораторіїв на дострокове вилучення депозитів із банків.

Незважаючи на те, що одразу після війни грузини винесли з депозитних рахунків понад 13% заощаджень, банківська система усього лише «похитнулась». Бо, по-перше, мало інтегрована в світовий фінансовий ринок, по-друге, мала сама по собі.

Що й казати: флагман місцевого ринку – Банк Грузії – за розмірами подібний до українських «братів» із третього десятку.

Ба більше, усі борги, які на момент осені 2008-початку 2009 року мали повернути системоутворюючі грузинські фінустанови, склали в сумі не більше $500 млн. Подивіться на виділене донорами рефінансування і стане зрозуміло, що з гаком лишилося і на хліб, і до хліба.

Так, банкіри звільняли людей, як і інші підприємства. Так, були проблеми із транзитними надходженнями, бо Азербайджан і Казахстан припинили експорт нафти через грузинські порти.

Завмерли будівництво і туризм. Одразу після війни припинилося кредитування і деякі фінустанови, переважно із іноземними коренями, досі його не відновили для приватних клієнтів, а бізнесу позичають під знайомі українцям 20-25-35%.

Проте уже нині на ринку є пропозиції по 14-16% річних на іпотеку.

Багато спостерігачів критикували уряд: мовляв, гроші донорів треба було пустити на кредитування і таким чином пожвавити малий і середній бізнес.

Проте грузинським очільникам краще була соціальна стабільність сьогодні, ніж довгострокове відродження, яке в умовах спаду попиту, падіння цін на споживчі товари, навряд чи настало б навіть у найближчі місяці.

Ба більше, довіра, яку висловив Тбілісі пул кредиторів – до речі, за цілком злагодженої внутрішньої політики в країні – повернула і вкладників у банки (відновлення зростання депозитів почалося вже в жовтні-листопаді 2008 року!).

Ціни на нерухомість, які падали до літа цього року, вже почати потроху зростати, а в країні чекають економічного зростання вже наступного року.

Українці ж пустили колосальні обсяги допомоги за вітром, створивши міфічний стабфонд, який і виїв більшу частину бюджетного дефіциту. І саме на його покриття – а фактично на виборчу кампанію однієї відомої чиновниці – пішли гроші, що могли швидко й ефективно – у поєднанні з ключовими реформами – вивести країну з кризи.

Досвід Грузії показує – для цього потрібен максимум рік.

Частина перша - про грузинський досвід реформування податкової системи

Частина друга - про грузинський досвід приватизації

Частина третя - про те, як працюють у Грузії вільні економічні зони

реформи концепція економіка грузія світ криза