Шерлок Холмс Гая Річі - удар по просвітницькому пафосу радянського кіно
Як це не дивно звучить в епоху гегемонії Голлівуду, але детектив Холмс - один з найпопулярніших в світовому масштабі героїв поп-культури, створений англійським автором - для українського глядача є передусім явищем радянської культури. Завдяки культовим в СРСР численним екранізаціям детективних романів та, зокрема, неперевершеному Васілію Ліванову - нагородженому за роль Шерлока Холмса навіть званням кавалера ордену Британської імперії.
Дивилася: Олександра КИРИЧУК, "Останній кінопоказ"
Логічно припустити, що увага, яку радянський кінематограф надавав цьому персонажу, була не випадковою.
Загадка його неймовірної популярності може пояснюватися таємним захопленням радянських громадян буржуазною естетикою, яких захоплював передусім побут англійського денді, до того ж зображений з влучною іронією (недарма ж про цих кіногероїв у Союзі були складені анекдоти на кшталт "про Чапаєва").
Навіть якщо це так, все ж мала бути також якась ідеологічно-виправдана причина для того, щоб цей буржуазним персонажем зацікавилися майстри соціалістичного кінематографу. І цією рисою, очевидно, була його раціональність.
Адже за всіх очевидних кожному пересічному громадянину парадоксів радянської системи, вона, як відомо, була побудована саме на принципах просвітницького ідеалу раціональності (навіть комунізм, як всі пам’ятають, в радянському союзі був «науковим»).
Навіть анекдоти про Холмса були присвячені цій логіці й раціональності. Пригадуєте? "Елементарно, Ватсон. У нас вкрали намета" :)
Всі ми пам’ятаємо втілення цього ідеалу на екрані – в образі непохитного в своєму просвітницькому пафосі Шерлока Холмса, чиє тверде матеріалістичне бачення та непереможна логіка тріумфально розсіювали найгустіші тумани «ненаукового світогляду», відновлюючи до кінця кожного фільму цілком прозору, побудовану довкола наукових істин картину світу.
Те, що видатному детективу в його професійній діяльності так часто доводилося стикатися саме з різноманітними «містичними» випадками, теж є невипадковим. Саме такі випадки дозволяли йому найбільш ефективно виконувати власну просвітницьку місію, демонструючи щоразу цілком раціональне пояснення того чи іншого «надприродного» явища.
Варто зазначити також і те, що Конан Дойл (сер Артур Конан Дойл!) - автор цього борця з забобонами - сам активно захоплювався окультизмом і навіть був членом кількох організацій спіритуалістів.
Якраз одну з таких «темних» справ, пов’язаних з окультизмом, і має розплутати Шерлок Холмс у його найновішій голлівудській іпостасі – в однойменному фільмі Гая Річі у виконанні Роберта Дауні Молодшого. Це йому, звісно, з успіхом вдається.
Але все ж, хоч його блискучий розум і підтверджує тут вкотре свою ефективність, все ж патент на істину, яким беззаперечно володів в свій час радянський Шерлок Холмс, цього разу викликає деякі сумніви.
Секрет успіху Шерлока Холмса, як відомо, полягає в увазі до найдрібніших, незначних деталей. В цьому його стратегія близька з методом Зиґмунда Фрейда.
Oстаннього цікавили передусім різноманітні обмовки пацієнта, випадкові та побічні, нібито позбавлені будь-якого сенсу прояви його психічного життя. Все, що не відповідає узгодженій картині цілісної особистості пацієнта, все, що зазвичай розцінюється як не варте уваги і несуттєве з погляду Фрейда якраз і є ключем до його психічної істини, прихованої в несвідомому.
Саме завдяки такому ж методу і Шерлоку Холмсу вдається розкусити навіть найдосконаліше спланований та найдетальніше продуманий злочин.
В цьому сенсі можна сказати, що саме несвідоме будь-якого злочину якраз і є предметом його уваги – не те що має безпосередній стосунок до справи (це помилка поліції, яка завжди купується на знаки, свідомо залишені злочинцем), а те, що здається зовсім несуттєвим.
У фільмі Гая Річі злочинцем, якого він має знешкодити є одіозний лорд Блеквуд – голова окультного таємного товариства, який мало того, що практикує чорну магію, так ще й воскресає після того, як сам доктор Ватсон професійно засвідчує його смерть в наслідок страти через повішення. Після свого "воскресіння" Блеквуд здійснює ряд загадкових вбивств, залишаючись при цьому невловимим.
За день до страти Блеквуд викликає Холмса на розмову до себе у в’язницю, де попереджає про наступні вбивства, натякає на те, що «за цим всім криється дещо більш серйозне, я просто посередник» та вимовляє сакраментальну фразу: «укріпіть свій розум, Холмс, ви мені потрібні».
Урок цього кримінального випадку полягає в тому, що, виявляється, єдиним способом піймати Блеквуда є прислухатися до його слів, які тверезомислячий Холмс спочатку розцінює як параноїдальну маячню.
Після чергового вбивства Холмс зважується не та, щоб поставитися до езотеричних практик Блеквуда з усією серйозністю. Він заглиблюється у вивчення відповідних книг та окультних знаків і перед ним нарешті відкривається цілісна картина: йому стає зрозумілою сенс та логіка всіх попередніх вбивств, що дозволяє передбачити наступний злочин.
Cаме в цьому і полягає злочинний задум Блеквуда: єдиний спосіб, яким він дозволяє себе впіймати – це знайти логіку в його діях, тобто, витлумачити їх згідно з відповідними окультними книгами.
Це тлумачення і є тим, чого він насправді потребує. Тому йому й потрібен Холмс, - щоб за допомогою свого блискучого проникливого розуму розшифрувати те, що і було зашифрованим виключно для того, щоб бути розшифрованим. Тобто, саме «глибинне значення» і виявилося передусім ефектом детективних зусиль Холмса.
Стратегія Блеквуда полягає в тому, щоб змусити агента раціональності Холмса змиритися з тим, що єдиною виправданою (ефективною) логікою щодо нього є логіка прихованого смислу, і що єдиним способом схопити сенс його дій є апеляція до «чогось більш серйозного, що за всім цим криється» (окультне вчення).
Мета Блеквуда, звичайно ж, не виконати древній ритуал, щоб оволодіти надлюдською силою. Його мета - захоплення влади. Те, до чого він підштовхує Холмса – це дешифрувати зумисне залишені ним знаки саме як знаки влади, легітимованої якимись «вищими силами» (адже на інше джерело легітимності йому не доводиться розраховувати).
Вислизнути з пастки Блеквуда Холмсу вдається, як можна здогадатися, завдяки кільком випадковим незначним деталям. Підкріплена тисячолітніми символам, древніми вченнями та навіть чудом воскресіння, майстерно вибудована Блеквудом цілісна картина ситуації, що мала легітимізувати захоплення ним влади, розсипається вщент завдяки кільком випадковостям та незначним дрібницям, взятим до уваги Шерлоком Холмсом.
Він викриває замисел злодія, зриває фінальний акт його вистави, а головне, демістифікує всі його чудеса, включно з воскресінням.
Проте, в чому насправді полягає сенс цього фільму так це в тому, що, хоч Шерлоку Холмсу і вдалося зруйнувати за допомогою свого раціоналістичного підходу створену з метою маніпуляції, сповнену «глибокого смислу» фікцію Блеквуда, суть ситуації, в яку він виявився втягнутим, від нього все таки вислизнула.
Занурившись в розслідування замислів Блеквуда, Холмс не помітив, що мимоволі став інструментом реалізації якогось іншого - значно більш зловісного плану.
Іронія полягає в тому, що Блеквуду в цій історії дійсно довелося послужити деяким вищим цілям, ним самим не врахованим, але й Холмсу також не вдалося розгледіти дійсного сенсу подій, учасником яких був він сам.
Недвозначний натяк на те, що за всього блискучого інтелекту та залізної логіки, Холмсу все ж залишається недоступною цілісна картина, було зроблено ще на початку фільму.
Коли під час вечері з Ватсоном та його нареченою Мері, яку Холмс бачить вперше, геніальний детектив демонструє свій «дедуктивний метод», блискавично даючи дівчині характеристику. Всі його спостереження безсумнівно є вірними, проте загальне тлумачення якого він їм надає, виявляється спотвореним його надто особистісними стосунками з Ватсоном.
Ця невелика поразка є, власне, нічим іншим як демонстрацією ціни, яку детективу доводиться платити за ефективність його методів.
Спостереження Холмса можуть бути точними тільки за умови відсутності цілісної картини. (Цього немає в фільмі, але волею Конан Дойла Шерлок Холмс не знав навіть про те, що Земля крутиться довкола Сонця.)
Адже «цілісна картина» передбачає певну ієрархію погляду, певний розподіл на суттєве та несуттєве. Тоді як основний принцип методу Холмса передбачає, що суттєвою може виявитися будь-яка найнезначніша деталь.
В цьому і полягає вирок Гая Річі утопічній радянській вірі у всепояснюючу раціональність Шерлока Холмса (як і в раціональність наукового комунізму). З притаманною Гаю Річі любов’ю до ретроспективних побудов сцена, яка містить пояснення кінцевої поразки Холмса, показана на самому початку фільму.
А поразка Холмса полягає в неуважності до ключової деталі, довкола якої і побудований той «зловісний план», реалізації якого він мимохіть сприяє.
Бо якась «ключова деталь» все ж завжди може виявитися за межами детективного розслідування. Раціональність же полягає в тому, щоб допускати існування таких деталей, а, отже, і обмеженість будь-якої «цілісної картини».
