Українські тактичні ракети. Замість проектувати до 2020 року - краще їх купити у США прямо зараз

На сьогодні в Збройних Силах України залишився лише один тип ракетного комплексу – „Точка-У”. Комплекс має дальність до 70 км (що небагато), низьку точність влучання (кругове ймовірне відхилення близько 250 м) та практично відпрацював своє.

Що може така зброя та навіщо вона нам?

Сучасний оперативно-тактичний ракетний комплекс має дальність в декілька сот кілометрів, значну масу боєголовки (150 – 500 кг) та високу точність (від кількох до кількох десятків метрів). Такі характеристики роблять його потужним джерелом ураження цілей в глибокому тилу супротивника.

При чому спектр цілей дуже широкий:

- важливі об’єкти інфраструктури (електростанції, залізничні вузли, стратегічні підприємства, мости, тощо);

- військові об’єкти (місця дислокації, аеродроми, точки зосередження та вигрузки ворожих військ, штаби, вузли зв’язку та ін.);

- малорозмірні важливі військові цілі (ворожі ОТРК, ЗРК, РЛС, РСЗВ великої дальності, тощо).

Така зброя може слугувати як стратегічна для невеликих країн і як ефективна зброя стримування в локальних конфліктах. І якщо перше не зовсім про нас, то щодо другого – Крим згадується відразу.

Гарним прикладом одного з новітніх зразків ОТРК є російський „Искандер”.

ОТРК «Искандер», ракета в бойовому положенні

Основні характеристики комплексу наступні:

- максимальна дальність стрільби: 280 км („Искандер-Э”);

- маса боєголовки: 480 кг;

- точність ураження: 20 - 30 м;

- маса ракети: 3800 кг;

- кількість ракет на пусковій установці: 2;

- бойова маса пускової установки (ПУ): 42 т.

Може виникнути доволі логічне питання:

навіщо нам саме ОТРК? Чому б не розвивати ударну авіацію?

У ОТРК для нас є сенс.

Цілком імовірно, що супротивник матиме велику перевагу в повітрі в зоні конфлікту. Отже, можливість ефективного використання української авіації для ударів по наземним цілям в тилу супротивника буде дуже і дуже сумнівною.

Тим часом ОТРК для таких ударів має великі переваги.

Траєкторія ракети комплексу є керованою балістичною. Отже, вона теоретично може бути перехоплена лише на кінцевій ділянці траєкторії. При чому, завдяки мінімальному часу знаходженні на цій ділянці та активному протизенітному маневруванню, практично це зробити майже неможливо.

Порівняно з авіацією, комплекс має низьку вразливість. Адже він практично може бути виявлений лише після пуску ракети. Та завдяки високій мобільності, ПУ комплексу здатна змінити позицію до появи ворожих засобів ураження.

Пускові установки базуються на звичайних автомобільних шасі. Ракети мають одноступінчату твердопаливну конструкцію і в межах гарантійного ресурсу не вимагають дорогого обслуговування. Це робить ОТРК незрівнянно дешевшим в обслуговування порівняно з авіацією.

Завдяки величезній кінетичній енергії ракети (висота траєкторії сягає 50 км) ОТРК чудово підходить для ураження захищених цілей.

В результаті ми маємо ефективну неядерну зброю стримування. Наявність сучасного ОТРК в складі ЗСУ дозволила б принципово підвищити обороноздатність України.

Слід зазначити, що робота з цього напрямку в Україні ведеться давно. Якщо це можна назвати роботою...

Намагання створити вітчизняний ОТРК сягають ледь не в перші роки з набуття незалежності.

Наразі для ЗСУ розробляється ОТРК „Сапсан”. Історія цих розробок є цікавою ... і печальною. Спочатку, від принципового рішення про створення комплексу в 2005–му до техзавдання на розробку пройшло аж півтора роки.

Ще півтора роки знадобилось щоб знайти гроші на ескізний проект. Від початку вихід на етап випробовувань планувався в 2013 році, а оснащення Збройних Сил України – з 2015 року.

Очевидно, що навіть за цим, оптимістичним сценарієм, досягнення боєготовності першими дивізіонами ОТРК було можливим не раніше 2017 року. Але навіть ці терміни були сповнені надмірного оптимізму. На початок 2010 року „Сапсан” не вийшов за рамки ескізного проекту, щодо якого проектант та замовник ніяк не можуть дійти згоди.

За існуючого стану справ, досягнення комплексами боєготовності зсунулось далеко за 2020 рік.

А це абсолютно неприйнятний термін. Комплекс потрібен не після 2020-го. Він потрібен ЗАРАЗ. Бо до 2020 року в Криму та на Сході нам можуть організувати не одну „миротворчу операцію”.

Ще одним ризиком є бюджетні обмеження. Спочатку на розробку планувалось витратити близько 800 млн грн. та ще близько 1,5 млрд грн. на закупівлю комплексів.

Зараз витрати лише на розробку оцінюються в 4 млрд грн. (близько $500 млн!).

Виробництво ж вимагатиме кооперації більш ніж 200 підприємств та створення більше 10 тис. робочих місць. Робота планується з суто радянським розмахом.

Ну як тут не згадати наші нові корвети...

Отже, проблема в тім, що вітчизняний проект не реалістичний ні за термінами, ні за фінансовими параметрами. Навіть не має сенсу зупинятись на якихось технічних ризиках проекту. В нашому випадку вони абсолютно не принципові.

Чому б не спробувати інше рішення. Якщо ми не здатні розробити ОТРК самостійно в прийнятні терміни та за прийнятні гроші, може варто проробити варіант з закупками іноземного озброєння аналогічного класу?

Можна було б розглянути варіант закупки ізраїльського ОТРК „LORA”. Комплекс є цілком відповідним за тактико-технічними характеристиками. Проблемою є можливість впливу Кремля на Ізраїль через своїх союзників на Близькому Сході.

Дуже показовою в цьому плані є історія з поставками „Искандер-Э” Сирії, коли поставки були анульовані після перемовин Путіна з ізраїльським урядом.

Можна згадати і повідомлення в пресі щодо заборони поставок озброєння Грузії, прийняте ізраїльським урядом в розпал війни.

Отже, для нас існує великий ризик отримати відмову в поставці або залишитись без оплачених ОТРК в найбільш відповідальний момент.

Оптимальним міг би бути варіант із закупівлею новітнього американського ракетного комплексу HIMARS.

HIMARS являє собою високомобільний варіант американської системи MLRS, виконаний на базі нового п’ятитонного колісного шасі FMTV (нове сімейство стандартних вантажних шасі американської армії).

На HIMARS розміщується шість ракет далекобійної реактивної системи залпового вогню (РСЗВ) або одна оперативно-тактична ракета ATACMS (Army Tactical Missile System — армійська тактична ракетна система).

Основні характеристики HIMARS:

- максимальна дальність стрільби: до 300 км (ATACMS, Block IA);

- маса боєголовки: 227 кг (ATACMS, ракета Block IA Unitary);

- точність ураження: 25 м;

- маса ракети: близько 1400 кг;

- кількість ракет ATACMS на пусковій установці: 1;

- кількість ракет РСЗВ на пусковій установці: 6.

Характеристики пускової установки:

- маса: 11 т;

- швидкість: 85 км/год;

- запас ходу: до 500 км;

- габарити (Д?Ш?В): 7?2,4?3,2 м;

- екіпаж: 3 (оператор, водій, командир).

Як видно з цифр, даний комплекс є цілком відповідним за можливостями тому ж „Искандер-Э”. До того ж, він має ряд важливих переваг.

Невелика маса та габарити цілком дозволяють його перекидання вертольотами Мi-26. А в ЗСУ є близько 25 таких вертольотів. При чому, транспортування було б можливим як на зовнішній підвісці, та так і всередині грузової кабіни. Це дуже важлива перевага, оскільки вона забезпечує виключну оперативну мобільність ОТРК.

Тобто комплекс може бути перекинутий в будь-яку частину України протягом 1 – 1,5 годин повітрям, що дуже важливо для наших умов. В бойовій обстановці це може ще більш покращити оперативність, живучість та скритність дії, характерні для цього класу зброї.

HIMARS є не лише ОТРК. Це повноцінний багатофункціональний ракетний комплекс (БФРК). Отже, запропоноване рішення дозволяє в перспективі повністю замінити HIMARS всі типи РСЗВ, наявні в збройних силах України.

Може виникнути питання: навіщо замінювати цілком пристойні „Град”, „Ураган” та „Смерч”? Це має сенс. Утримання трьох принципово різних типів РСЗВ плюс ОТРК - важка задача для бюджету Збройних Сил України.

Фактично, всі ці РСЗВ вже потребують заміни. Адже їхні шасі зношені, а ресурс ракет в основному вичерпаний. При чому, ні шасі, ні ракети для цих РСЗВ не виробляються в Україні. Отже, заміна широкого спектру застарілих та небоєздатних РСЗВ одним БФРК була б для нас чудовим рішенням.

Модифіковане вантажне шасі сприятиме мінімізації витрат на експлуатацію комплексу порівняно з спеціальними шасі великої вантажопідйомності.

Що стосується ракет, то вони поставляються в герметизованих транспортно-пускових контейнерах (ТПК) і протягом 10-ти річного терміну не передбачають жодних витрат на обслуговування. Отже ще одна перевага – мінімізація експлуатаційних витрат.

Перейдемо до вартості.

Армія США закупила 60 установок HIMARS загальною вартістю 166 млн. дол. Що стосується ракет, то Південна Корея закуповувала касетний варіант ракети ATACMS Block IA за ціною близько 730 тис. дол. за одиницю.

Данні щодо ракет не зовсім свіжі? Добре, спробуємо врахувати інфляцію останніх 2 – 3 років, збільшивши вартість однієї ракети на третину – до 1 млн. дол. за штуку. 60 HIMARS дозволили б сформувати в збройних силах України 5 ракетних дивізіонів трибатарейного складу по чотири машини в батареї.

Pазом з сотнею оперативно-тактичних ракет ATACMS Block IA це обійшлось би нам, орієнтовно, y $270 млн. Як тут не порівняти з вартістю нашого нового корвету в 375 мільйонів....

Але на відміну від „супер-корвету”, що принципово не змінить баланс сил навіть на Чорному морі, ці дивізіони ОТРК зможуть принципово підвищити рівень захисту всієї території України і нададуть нам дієвий інструмент стримування агресивного сусіда. Та ще й обійдуться дешевше одного головного корвету!

Думаю, подальші коментарі щодо обґрунтованості проекту зайві.

Терміни.

Переговори щодо закупівлі ОТРК цілком реально завершити в 3-6 місяців. Термін поставки машин реально вкласти в 2-3 роки. Термін поставки ракет - аналогічний.

3а умови поставки ракет паралельно з машинами та початку навчання персоналу комплексів в США безпосередньо після укладання контракту (що цілком реально), можна отримати досягнення боєготовності першого дивізіону ОТРК HIMARS в другій половині 2011 року. Наступних – через кожні півроку або менше.

На відміну від проекту українського ОТРК, ці терміни прийнятні, оскільки протягом найближчих 2 – 3 років Росія навряд чи буде готова до військового конфлікту з Україною.

До речі, за темпами прийняття на озброєння ОТРК „Искандер” росіяни випереджають нас не настільки вже значно: створення першого дивізіону цих комплексів планувалось на кінець 2009 – 2010 роки.

Вказані суми та терміни стосуються отримання HIMARS саме в версії ОТРК з ракетою ATASMS Block IA. Для отримання повноцінного багатофункціонального ракетного комплексу, що здатен замінити всі застарілі системи залпового вогню в Україні, потрібно буде лише закупити відповідні боєприпаси.

Це можна робити поступово, по міри виводу відповідних РСЗВ з експлуатації. До речі, за винятком першої партії оперативно- тактичних ракет, що необхідні терміново, подальші ракети цілком можуть вироблятись на українських оборонних заводах за ліцензією. А наші оборонні підприємства мають великий досвід випуску керованих засобів ураження.

Прийняття на озброєння іноземного БФРК загалом не виключатиме розробки українського ОТРК. Але розробка такого комплексу матиме сенс за дальності в 500 км замість 280 км для ОТРК „Сапсан” та ваги боєголовки до 1 т.

Тобто, це має бути зовсім інший проект. Сенс розробки може полягати у вдвічі більшій дальності та принципово вищій могутності бойової частини. Термін від початку розробки до прийняття на озброєння складе не менше 10 років. Поставки за кордон вкрай малоймовірні через політичні чинники.

Про багатофункціональність тут, певно, також можна забути. Це повинен бути саме потужний та далекобійний ОТРК.

А наявний проект „Сапсан” цілком можна використати як додатковий фактор впливу на переговорах з американською стороною.

Підсумовуємо за критеріями:

1. Відповідність пріоритетам: нагальна ключова потреба.

2. Оптимальна ефективність/вартість: хороші показники.

3. Реалістичність проекту: реально та прийнятно за термінами.

4. Інноваційність проекту: відповідає.

5. Асиметричність рішення: оптимально для України.

концепція зброя ракети загроза армія