Поки ми голосуємо, нас моніторять російські провокатори й фашисти
На тлі анекдотично-параноїдальних скандалів, пов’язаних із приїздом до України спостерігачів із Грузії самий час поцікавитись тим, а хто ж іще спостерігає за нашим та вашим голосуванням? Адже, відмовивши в реєстрації грузинам, український ЦВК все ж таки не полінувався зареєструвати тисячі спостерігачів від іноземних країн та міжнародних організацій. При цьому самі назви організацій, що моніторять наші вибори, примушують задуматись – чи не з відвертими шахраями ми маємо справу?
Спостерігала за спостерігачами: Соня ПОЛЧОК
На відміну від грузин рішення по реєстрації більшості з "спостерігачів" приймалися списком, без розгляду.
І що можуть спостерігати акредитовані в ЦВК пару сот чоловік від контори під назвою «Міжнародна спілка громадських організацій "Міжнародна Спілка Комсомольських Організацій - Всесоюзна Ленінська Комуністична Спілка Молоді" (МСКО - ВЛКСМ)»?
Або Міжнародна громадська організація сприяння розвитку виборчих технологій "За справедливі вибори", котра базується в Росії (402 спостерігачі на цих виборах). Сходіть на сайт Центрвиборчкому, і ви побачите ціле гроно не менш екзотичних контор.
Зупинимося ж детальніше лише на одній із них - CIS-EMO.
Вона привезла 259 спостерігачів котрі, моніторили перший тур і навіть збирали специфічні прес-конференції. На сайті ЦВК написано, що від ЦІС-ЕМО зареєстровано 259 спостерігачів, які будуть працювати і на другому турі.
Вперше «ЕМО-спостерігачі» (вони ж «Організація по спостереженню за виборами в країнах СНД», зареєстрована чомусь у Нижньому Новгороді) засвітилася на українських землях ще під час виборів 2004 року, коли російські спостерігачі стали чимось на кшталт політтехнології штабу Віктора Януковича. Вони фактично вони впритул не помічали порушень на виборчих дільницях і повністю суперечили своїм колегам з інших країн.
Тоді ж Україна стала першим моніторинговим досвідом і для її керівника Кочеткова Олексія Володимировича, який активно включився у відстоювання легітимності тодішнього голосування і демократичності обрання Януковича.
Наприклад, у звіті цієї організації до другого туру виборів (опублікованому, до речі, на сайті «Руського клубу» незабутнього Макса Курочкіна), ними запевняється, що випадки фальсифікацій не доведені, що Ющенко чинить тиск на дільничі комісії, а на телебаченні (де на той час з гаслом «ваша дружина – американка виступав Роман Козак, а нинішні політтехнологи Яценюка крутили кліп з розділеною на три сорти Україною) начебто йшла непропорційно масована агітація за Ющенка.
Піднявши архіви, можна згадати, що тодішні СНГвські спостерігачі, перебуваючи в Україні, вийшли далеко за рамки «спостереження».
Погортавши старі газети, можна знайти згадки про те, що привезений в рамках місії парламентар з Таджикистану виступав на мітингах за «єдиного» кандидата, а ще один російський колега займався спамерською розсилкою, в обхід закону про вибори розсилав українським виборцям агітацію під назвою «Листи з Росії» - на підтримку Віктора Януковича.
Діяли «емо» нахабно, не дуже побоюючись відповідальності, розраховуючи, очевидно, що перемога спише все. Як відомо, підсумки виборів виявилися зовсім неочікуваними, а українська громадськість вирішила поцікавитись, а що ж за людина тут так специфічно моні торить їх волевиявлення? І із здивуванням виявила, що Олексій Кочетков – член баркашовського «Руського національного единства» від дня її створення!
Насправді, ще з початку 90-х творець CIS EMO працював головним редактором погромницької газети РНЕ «Руський порядок»
. А заодно був членом Центральної ради цієї організації. Вершиною його кар’єри можна назвати участь разом з усілякою расистською російською наволоччю в "захисті білого Дому" у жовтні 1993-го року. Захист, як відомо, закінчився безславно і Кочеткова разом з його шефом Баркашовим запроторили до «Матроськой тішини», звідки ті, однак, вийшли за амністією вже 26 лютого 1994 року.
Видно, «тішина» не пішла на користь цьому «електоральному фахівцю», бо вже тут згадується його інтерв’ю газеті «Оппозиция», в якому персонаж зокрема запевняє, що свастика є «символом безкомпромісної боротьби» з «всесвітнім єврейством, головним ворогом нашого народу».
Разом з еволюцією путінської Росії еволюціонували і погляди колишнього баркашовця, що на той час потроху розставався із своїм шефом, перетворюючись на адепта «суверенної демократії» та активного прихильника правлячого в Росії режиму. Замість відстоювання ідеалів російського порядку і досліджень свастики, ця молода людина відкрила для себе прекрасний світ електоральних спостережень та пригод, пов’язаних із ними.
Наприклад, в листопаді 2004 року «спостерігач» раптом зник, не підходив до телефону і лише через адвоката запевняв, що лежить на конспіративній квартирі, побитий людьми «з помаранчевими пов’язками на одязі». Справедливості заради зазначимо, що цьому маренню не повірили навіть лояльні до Януковича видання.
Проваливши все що можна в Україні, Кочєтков і бригада CIS EMO рвонула до сусідньої Молдови на президентські вибори весною 2005 року і на вибори мера Кишинева.
Приїхавши в Молдову, бригада спостерігачів першим ділом спровокувала бійку на кордоні Придністров’я і як наслідок - свою затримку правоохоронцями і протести російського посольства з цього приводу.
До речі, агенція MOLDPRES тоді на адресу представників СНД висловилася так: «частота, з якою Кочетков та його підлеглі потрапляють в нестандартні ситуації, може свідчити про відроблену технологію провокації, що її застосовує CIS EMO на в и борах в країнах СНД. В Україні вони працювали на дискредитацію Віктора Ющенко, в Молдові – Володимира Вороніна».
До речі, «спостерігаючи» за виборами в країнах СНД, Кочетков не гербував спостерігати і за «елекціями» у невизнаних державах. Наприклад, оскільки Придністровська Молдавська Республіка не має статусу члена міжнародного співтовариства, а спостерігачі від ОБСЄ взагалі відмовлялись визнавати придністровські вибори, CIS EMO стала єдиною моніторинговою організацією, що надавала легітимності цьому голосуванню.
Характерно, що одним із привезених Кочетковим до Придністров’я спостерігачів виявився і очільник фракції дугінського Міжнародного євразійського руху у Польщі такий собі Матеуш Піскорський – його прізвище і сьогодні можна знайти серед спостерігачів від CIS EMO. Заодно пан Матеуш відомий, як ідеолог бритоголового руху в Польщі, видавцем неонацистського журналу «Одала» та лідером неформального бонгедівського руху «Ніклот».
Піскорському, судячи з його виступів, дуже не подобається помаранчева революція і подобається путінська Росія.
Яку він зокрема відвідував в якості делегата зїзду скінхедів та неоязичників від бритоголового руху «Закон Задруги – Північний Вовк».
Публіцистика Піскорського заслуговує особливо прискіпливого вивчення. Зокрема, в 2000-му році в газеті «Я – русский» Піскорський провадив ідею, що біла Польща має бути разом з білою Росією, так як «те, що зараз відбувається між Польщею і Німеччиною – це не чесна і відкрита війна, це по суті жидівський спосіб проникнення». Деякі статті цього спостерігача від СНД можна найти на сайті з характерною назвою «Белый мир», який, до речі, відстоює идею «повернення» Криму Росії..
Ні з Кочетковим ні з Піскорським у української Центральної виборчої комісії не виникло проблем з реєстрацією спостерігачами.
Чи ж знають в ЦВК, що за люди приїздять до нас за «моніторингом»?
Звичайно знають! Знають і про те, що в деяких країнах взагалі не вважають CIS EMO повноправною міжнародною організацією (на підставі цього їй відмовили у акредитації, наприклад, у Казахстані ), а лише однією з російських НДО.
«спостерігачами від СНД» був представлений як «депутат Європарламенту».
Знають і про те, що статус цієї контори викликав здивування у нашого МЗС ще під час парламентських виборів 2006-го року. Нагадаємо, що тоді МЗС висловилося в тому ключі, що Співдружність незалежних держав не має статусу суб’єкта міжнародного права. Тодішній заступник міністра Антон Бутейко заявив щодо наших "спостерігачів" таке: «у 1991 році Верховна Рада ухвалила заяву про те, що Україна повинна ставитися до СНД як до структури, що не має статусу суб'єкта міжнародного права. Запрошення спостерігачів від організації, що не має такого статусу, не відповідає вимогам, сформульованим українським Парламентом. Однак, Україна готова прийняти спостерігачів окремо від кожної країни-члена СНД».
Однак, парламентарі (це було якраз у розпал парламентсько-урядового протистояння) з точкою зору замміністра не погодилися і від імені Верховної Ради запросили цих спостерігачів, яких (вже не знаємо, законно чи ні) потім зареєстрував і Центрвиборчком. Разом із громадянами, наприклад Польщі – країни, яка в СНД ніяким чином не входить.
Зараз, очевидно, історія повторюється. Хоча, звичайно, для українських виборів такі ось «СНДівські спостерігачі» несуть набагато більшу загрозу, аніж кількасот грузин, що ніяк не можуть добитися визнання своїх повноважень і яких вже блакитний штаб охре стив «бойовиками».
