Природа повстань (інструкція для армії США про революції)

Даний текст є перекладом розділу "The Nature of Insurgencies" ("Природа повстань") з підручника "Тактика, техніка та процедури закордонної внутрішньої безпеки для спецпідрозділів" (кодова назва FM 31-20-3). Цей документ став частиною доктрини армії США 20 вересня 1994 року.

Одним реченням підручник можна охарактеризувати як "Що ми зрозуміли за час підтримки різних урядів у Центральній та Південній Америках і країнах Азії".

Варто зазначити, що з кінця XX-го століття, як правило, перемагають ті повстання, які сповідують методи ненасильницького спротиву. Тому розділи, котрі стосуються збройної боротьби у цьому дослідженні, можуть виглядати дещо застарілими. Хоча все пізнається в контексті.

Першим феномен ефективності ненасильницьких методів боротьби дослідив професор політології Джін Шарп. Його концептуальну працю "Від диктатури до демократії" можна в якості альтернативи прочитати тут.

Вступ: що таке повстання, його цілі і фази

Повстання є організованим рухом, що має за мету повалення законного уряду через зміщення або збройний конфлікт.

Але у деяких випадках мета повстання може бути більш обмеженою. Наприклад, повстання може ставити за мету відокремлення частини нації від уряду та створенням автономної держави у традиційних етнічних або релігійних територіальних межах.

Також повстання може мати за мету отримання політичних поступок, які неможливо отримати менш радикальними засобами. Загалом повстання використовують революційну доктрину та збройні сили у якості інструментів проведення власної політики.

Повстання можна поділити на три загальних фази у відповідності до їхньої інтенсивності.

Фаза I починається від випадків, коли активність учасників є тільки потенційною (або у стані зародження), до ситуації, коли підривні інциденти та дії демонструють організований порядок. Протягом цієї фази відсутні значні спалахи насилля або неконтрольована діяльність повстанців.

Фаза II досягається, коли підривний рух набирає достатню локальну або зовнішню підтримку та починає організовані партизанські дії, або пов'язані форми насильства, проти законної влади.

На фазі III ситуація переходить до великої війни між організованими арміями повстанців та уряду.

Причини i динаміка повстань

Повстання виникають, коли уряд не в змозі або не бажає вдовольнити запити важливих соціальних груп. Такі групи об'єднуються і починають використовувати насильство для зміни позиції уряду.

Часто повстання є коаліцією різнокольорових сил, що об'єднуються спільним ворожим відношенням до уряду.

Для досягнення успіху повстання мають бути створені керівництво, доктрина, організація та стратегія, які б об'єднували ці сили. Під час початку повстання ці елементи існують тільки у зародку; повстанці мають постійно приділяти увагу даним елементам, або повстання так і не досягне успіху.

Успіх повстання досягається через мобілізацію людських та матеріальних ресурсів, що забезпечують активну та пасивну підтримку програм, операцій та цілей.

Мобілізація надає бійців та працівників, збільшує фонди та дозволяє отримати необхідну зброю, обладнання та запаси. Мобілізація заснована на напруженні та загальній невдоволеності наявними політичними та соціальними умовами. Активні прибічники повстання сприймають такі умови як неприйнятні.

Керівництво повстання висловлює власне невдоволення, покладає вину на уряд та пропонує альтернативу. Після цього керівництво надає свої навички з управління та організації для перетворення невдоволеного населення в ефективну силу політичної дії.

В результаті повстанцям потрібна активна підтримка більшої частини політично активного населення та мовчазна згода політично пасивного населення.

Основа для аналізу: від керівництва до операційних шаблонів

Кожне повстання має сім елементів: керівництво, ідеологія, завдання, зовнішня середа і географія, своєчасність окремих фаз, зовнішня підтримка та організаційні і операційні шаблони.

Ці елементи забезпечують основу для аналізу сильних та слабких сторін повстання. Кожен елемент може бути проаналізовано окремо, але треба розуміти їх взаємодію для повного розуміння повстання.

1. Керівництво

Повстання не є простим політичним насильством - воно має напрямок та сфокусоване у цьому напрямку. Від керівництва вимагається візуалізація мети, вибір та корекція напрямку, координація та забезпечення зв'язності організації.

Керівництво повстання має донести свої мотиви до населення та отримати його підтримку. Ключове завдання при цьому - розрив зв'язку між населенням і урядом та забезпечення довіри до власного руху. Керівництво має замінити власною легітимністю легітимність уряду. Від їхньої освіти, біографії, сім'ї, соціальних зв'язків та життєвого досвіду залежить хід думок та досягнення цілей.

Фідель Кастро - успішний менеджер повстання, на думку як армії США, так і особисто Леоніда Ілліча Брежнєва

Керівництво є функцією як організації, так і особистості. В деяких організаціях цінність індивідуальної особистості зменшується, натомість створюється надлишок комунікації під час прийняття рішень; такі механізми забезпечують колективну владу та послаблюють залежність від окремих лідерів та особистостей. До таких організацій простіше проникати, але складніше змінити.

Інші організації можуть залежати від харизматичної особистості, яка забезпечує зв'язаність, мотивацію та концентрацію руху. Такі організації швидко приймають рішення та вступають у дію, але вразливі у випадку знищення або вербування ключових осіб.

2. Ідеологія

Для перемоги повстання повинно мати програму з роз'ясненнями несправедливості, що існує в суспільстві, та виправданням повстанських дій. Програма має обіцяти значне покращення ситуації після повалення уряду.

Повстання використовує ідеологію для надання суспільству мети. Часто повстанці формулюють мету простими словами для полегшення фокусу. Плани повстання на майбутнє мають бути достатньо розмитими для того, щоб подобатись широкому загалу, та достатньо конкретними для того, щоб торкатись важливих проблем.

Ідеологія груп у складі руху може відображати різні погляди на стратегічні завдання. Між групами можуть існувати ідеологічні конфлікти, які необхідно владнати до того, як супротивна сторона їх підсилить на свою користь.

Ідеологія підказує ймовірні завдання та варіанти тактики. Ідеологія має значний вплив на сприйняття повстанцями власного навколишнього середовища. В свою чергу сприйняття впливає на організаційні та оперативні методи руху.

3. Завдання

Ефективний аналіз повстання потребує інтерпретації стратегічних, оперативних і тактичних завдань.

Стан речей, який повстанці бажають отримати в результаті, є стратегічним завданням - це те, як повстанці використають владу, коли її отримають. Заміна уряду при владі є тільки одним кроком на шляху до виконання стратегічного завдання; але, з великою ймовірністю, це завдання буде початковою точкою, на якій і сфокусуються основні повстанські зусилля.

Стратегічне завдання є критично важливим для забезпечення зв'язності між групами повстанців. До того ж це може бути єдина чітко вказана мета всього руху.

Оперативні завдання виконуються повстанцями як частина всього процесу знищення легітимності уряду та встановлення бажаного кінцевого стану.

Тактичні завдання є безпосередніми цілями дій повстанців; наприклад, розповсюдження продуктів психологічних операцій або атака та утримання ключового об'єкту. Успішне виконання тактичних завдань веде до виконання оперативних завдань.

Тактичні завдання за своєю природою можуть бути як фізичні, так і психологічні. Наприклад, легітимність, якої прагнуть і повстанців, так і урядові сили. Легітимність є продуктом сприйняття; отже є основним фактором при виборі та досягненні тактичних завдань.

4. Географія

Географія (включно з її культурними та демографічними факторами) впливають на всіх учасників конфлікту. Те, яким чином повстанці і уряд адаптуються до цих факторів, сприяє та заважає обом сторонам.

Вплив зовнішнього середовища і географії найбільш помітний на тактичному рівні, де ці фактори мають переважний вплив на рішення щодо структури збройних сил, доктрини, тактики, техніки та процедур.

5. Зовнішня підтримка

Якщо звернутись до історії, то можна побачити, що деякі повстання проходили успішно і без зовнішньої підтримки.

Але недавні приклади, такі як В'єтнам та Нікарагуа (на 1994 рік), вказують, що зовнішня підтримка значно прискорює події та впливає на кінцевий результат. Зовнішня підтримка забезпечує політичні, психологічні та матеріальні ресурси, які в противному випадку були б обмежені або зовсім недоступні.

Існує чотири типи зовнішньої підтримки:

- моральне визнання повстання, як справедливого та вартого захоплення;

- політична підтримка - активне просування стратегічних цілей повстанців на міжнародних форумах;

- ресурси - гроші, зброя, продовольство, радники i тренування;

- притулок - безпечне тренування, а також оперативні i логістичні бази.

Прийняття зовнішньої підтримки може вплинути на легітимність як повстанців, так і урядових сил. Приймаючи підтримку, сторона конфлікту визнає власну неспроможність забезпечити себе.

Країна або група, що надає зовнішню підтримку, додає своєї легітимності повстанцям або урядовим силам, яких вона підтримує. Відповідно ця країна або група може відчути несподівані наслідки такої підтримки, нібито жодним чином не пов'язані з повстанням.

6. Своєчасність окремих фаз

Успішні повстання проходять загальні фази розвитку.

Не всі повстання проходять через кожну фазу і перехід по всіх фазах не є обов'язковим для успіху. Один і той же повстанський рух може знаходитись у різних фазах у різних регіонах країни. Успішні повстання можуть повертатись до попередніх фаз під тиском, поновлюючи розвиток з поверненням сприятливих умов.

Успіх деяких повстань залежить від своєчасності. Ідеться про ослаблення легітимності уряду аж до межі його ефективності. В цей момент виникає слушна нагода захоплення влади. Під час захоплення влади такі повстання розкривають свою організацію та наміри. Якщо рух починається раніше або пізніше слушного часу, урядові сили можуть викрити та знищити організацію. Вибір моменту є критичним.

7. Організаційні і оперативні шаблони

Повстання виробляють організаційні та оперативні шаблони як результат взаємодії багатьох факторів. В результаті організація кожного повстання є унікальною.

Але знання загальновизнаних шаблонів та стратегій повстання допомагає у попередженні тактик та технік, що можуть бути використані проти підтримуваного уряду.

7.1. Стратегії повстання

Існує три загальних стратегії повстання: "foco", орієнтована на маси та традиційна.

7.1.1 Повстання "foco"

Під "foco" (іспанське слово, що означає фокус або фокальну точку) розуміється єдина озброєна група, що виникає з прихованого опорного пункту під час повної дезінтеграції легітимності.

В теорії така група виступає у якості осередка, навколо якого формується масова підтримка населення. На основі цієї підтримки повстанці створюють нові інститути влади та беруть владу під свій контроль. Для успіху повстання по стратегії "foco" легітимність уряду має бути майже знищена.

Вибір часу є критичним. Група foco має набути зрілості одночасно з втратою легітимності урядом та ще до появи інших альтернатив.

Найбільш відомими повстаннями на базі стратегії "foco" є повстання Кастро та Че Гевари. Така стратегія виявилась ефективною на Кубі тому що режим Батисти був корумпованим i некомпетентним.

Визначнi характеристики повстання за стратегією "foco":

- Навмисна відмова від підготовчої організаційної роботи. Це було зроблено з тих міркувань, що більшість селян настільки залякані владою, що зрадять будь яку групу, яка не здатна себе захистити;

- Побудова підтримки у сільській місцевості - демонструючи здатність успішно атакувати владу і не загинути в результаті;

- Відсутність акценту на затяжному характері конфлікту.

Приклад стратегії "foco" - Фідель Кастро на Кубі

У 1952 році Фідель Кастро почав революційний рух на Кубі. Після невдалої атаки на Форт Монкада його було ув'язнено. Після звільнення у 1955 році він втік до Мексики для підготовки нової групи партизанів.

У 1956 році Кастро та 82 його послідовники повернулись до Куби на яхті. З цієї групи тільки 12 чоловік дісталися до гір С'єрра Маестра. На віддаленій гірській базі він створив збройний загін зі 100-150 бійців. Одночасно із зростанням організації Кастро малі патрульні групи почали операції типу "вдарити-і-втекти".

В той час як Кастро продовжував розширення власного впливу, популярність уряду Батисти сходила нанівець. У травні 1958 року уряд почав атаку на опорний пункт у С'єрра Маестра. Кастро відступив далі у гори та розповсюдив повідомлення про національну реформу.

Подальші репресії населення країни з боку уряду Батисти привели до загальний страйків та росту популярності невеликої групи революціонерів Кастро. Кінець кінцем Батиста втік з країни 1 січня 1959 року, а Кастро встановив владу хунти і став прем'єр-міністром та президентом.

7.1.2. Повстання, орієнтоване на маси

Таке повстання намагається досягнути політичної та збройної мобілізації великого популярного руху.

Орієнтовані на маси повстання приділяють основну увагу створенню аполітичної та озброєної легітимності за межами системи, що вже існує. Вони кидають виклик такій системі, а потім її знищують або замінюють.

У випадку "масового" повстання його організатори і учасники терпляче розбудовують великі збройні сили з регулярних і нерегулярних партизанів. Окрім цього, будується база активної та пасивної політичної підтримки. Повстання планується як тривала кампанія зі збільшенням рівня насильства. Мета - знищення уряду та його інституцій зовні.

Звичайно в цьому випадку політичне керівництво повстання відокремлене від військового керівництва. Такий рух зазвичай проголошує паралельний уряд, який відкрито заявляє про свою легітимність. Таке повстання має добре розвинену ідеологію і завдання вибираються тільки після уважного аналізу. Висока організація дозволяє за рахунок пропаганди та партизанські дії мобілізувати сили для безпосереднього військового та політичного протистояння з урядом.

Визначнi характеристики повстання, орієнтованого на маси:

- Політичний контроль з боку революційної організації, що гарантує пріоритет політичних міркувань;

- Сподівання на організовану публічну підтримку для отримання рекрутів, коштів, продовольства та розвідувальних даних;

- Основні зони активності (особливо на початкових фазах) у віддалених сільських районах, де можна організувати населення i створити бази без значного впливу влади.

- Партизанські дії при реалізації військової частини стратегії. Уникати бою - окрім часу та місця, вибраного повстанцями, а також використовувати непомітність, таємність, засідки і раптовісті для подолання початкового дисбалансу сил.

- Стратегія поділяється на декілька фаз, перша з яких в основному присвячена організаційній роботі, під час якої населення готується до своєї важливої ролі. Під час другої фази починається "збройна боротьба", а партизанські сили поступово зростають як за розміром, так і за силою. Під час третьої фази більше уваги надається загальновійськовим зіткненням. Концептуально третя фаза поєднується із загальним повстанням населення, що дозволяє скинути режим. Це і є концепція "тривалої" війни.

Приклад стратегії, орієнтованої на маси - В'єтнамський конфлікт

У грудні 1960 року під головуванням Хо Ши Міна у Північному В'єтнамі було сформовано Національний Визвольний Фронт. Його основною метою було створення тіньових урядів на всіх рівнях Південного В'єтнаму для перехоплення контролю над населенням.

В'єтнамські партизани у відповідності із стратегією класика китайської військової думки Сунь-цзи, використовували непомітність, таємність, засідки і раптові напади

Окрім цього, Національний Визвольний Фронт використовував пропаганду та партизанські дії, закликаючи населення Південного В'єтнаму перейти на їхній бік та скинути уряд. Фактично повстання закінчилося поразкою, тому що масового повстання населення, як було потрібно лідерам комуністів, ніколи не сталося. Постійні партизанські дії зіграли свою роль у послабленні уряду Південного В'єтнаму, але до його повалення не привели.

Навесні 1975 року Північний В'єтнам почав масове військове вторгнення на територію Південного В'єтнаму з використанням важкої техніки. 30 квітня столицю Сайгон було взято.

7.1.3. Традиційне повстання

Таке повстання типово зростає із конкретних образ і на початку має обмежені цілі. Воно народжується з племінних, расових, релігійних, лінгвістичних або інших груп, що можна ідентифікувати подібним чином.

Повстанці вважають, що уряд відмовив у реалізації прав групи, і працюють над встановленням або відновленням цих прав. Часто група намагається вийти з-під контролю уряду через повну або часткову автономію. Дуже рідко повстанці намагаються повалити уряд або контролювати все суспільство.

Звичайно повстанці симетрично реагують на насильство з боку уряду. Насильницькі дії вкладаються у діапазон від страйків і демонстрацій до тероризму і партизанських дій.

Такі повстання припиняються, коли уряд задовольняє вимоги повстанців. Але іноді запити повстанців настільки великі, що задоволення вимог може коштувати уряду його легітимності.

Приклад традиційного повстання - революція Хуків

Революція Хуків на Філіппінах може вважатися традиційним повстанням, незважаючи на комуністичне походження.

Вперше Хуки як озброєна група з'явилися під час спротиву японським окупантам під час Другої Світової Війни. Після війни, коли інші групи спротиву роззброїлися, Хуки зброю зберегли.

Після звільнення за допомогою американців Хуки побачили шанс перехопити національну владу. Позиції щойно проголошеної Філіппінської Республіки були тоді слабкими - в результаті монетарної кризи, корупції у вищих ешелонах влади та зростаючих заворушень серед селян.

У 1950 році Хуки створили армію з 12800 озброєних партизан і тисяч селян з острова Лузон, що їх підтримували. Вони зазнали поразки від збройних сил Філіппін під головуванням Рамона Магсайса. На 1965 вони були практично знищені і їхня кількість налічувала не більше 75.

Аграрії, Хуки не бачили необхідності повної заміни уряду, а тільки його частини. Останнім часом рух Хуків став знов набувати популярності, як і тоді на острові Лузон.

7.2. Початкова подія

Повстання не починається у випадку задоволення усіх попередніх умов. Для початку конфлікт має дочекатися початкової події.

Початкова подія мобілізує енергію невдоволених та направляє їх до насильницьких дій. Вплив події більше психологічний, а не фізичний. Її ефект не обов'язково має проявлятись безпосередньо після події.

Західне суспільство пережило вже немало повстань, і може дозволити собі теоретизувати досвід

Подія може не мати особливого значення, але еліта або організація може, у зручний час, надати їй особливого значення.

Серед потенційних початкових подій можна назвати такі:

- Подія символічного значення. Такою подією може стати економічне або соціальне лихо, особливо неприйнятні дії режиму або героїчний акт непокори індивіда;

- Подія, що вимагає дій, наприклад - вторгнення зовнішнього ворога;

- Поява харизматичного лідера (Фідель Кастро, Мао Цзедун);

- Розуміння тактичної або стратегічної переваги з боку революційної еліти;

- Рішення революційної еліти про заклик до зброї;

- Вплив іноземних агентів або пропаганди.

Якщо ситуація є вибухонебезпечною, будь-яка подія може слугувати у якості початкової.

Правильний вибір часу дозволяє створити повінь подій у короткий проміжок часу, що унеможливлює розпізнавання конкретної події як початкової. Таким чином у якості початкової події насправді може розглядатися послідовність подій.

Також у якості початкової може використовуватись історична подія, про яку повстанці нагадують населенню. Така техніка звільняє повстанців від необхідності чекати відповідної події.

Повну версію підручника у редакції 1994 року можна знайти в архіві U.S. Army Combined Arms Center and Fort Leavenworth, Center For Army Lessons Learned (CALL).

революція сша світ армія