Тимошенко і менше зло. «Національно свідомі» бояться свого народу

Невже коралі на біг-борді і тиждень телереклами, в якій цільова аудиторія визначена формулюванням «патріотично налаштований виборець», відбирає у значної частини цього виборця пам'ять і вишибає мізки?

Нагадаю лише деякі віхи діяльності патріотки України Юлії Тимошенко.

2005 рік, осінь – зима. Юлія Володимирівна - зірка російських телеканалів. В розпал газових переговорів із завзяттям критикує Єханурова і Ющенка, чим послаблює позиції української держави.

Навіть якщо врахувати нещодавню відставку і вибори, назвати ці дії достойними важко.

2006 – 2007 рік. В унісон з російськими ЗМІ бютівці висміюють Ющенка за його пасіки, вишиванки, горшки. Фактично висміюється українськість президента.

Невже з точки зору патріота любов до своєї етніки - це злочин? Ющенка можна критикувати за багато рис і дій, але як мішень Тимошенко вибрала саме "українськість" президента.

2007 рік, грудень. Відмова від ідеї вступу до НАТО. Тепер Тимошенко розмірковує про вступ, який можливий тільки після референдуму.

Як на мене, політик не має бути флюгером.

Навпаки - він повинен вести за собою людей і переконувати, що його рішення правильні, а не прикриватися сьогочасними бажаннями мас.

Ось як писав британський аналітик Джеймс Шер про «нову політику» Тимошенко: «Не має бути подальших розмов про «уникнення тем, які роз’єднують суспільство» (з виступу Тимошенко на «1+1», 27 грудня 2007 року) та роз’яснення «всіх «за» та «проти».

Уряд обирають не для того, щоб він половину свого часу працював на себе, а іншу половину – грав роль опозиції. Його обирають, щоб він робив те, у що вірить, і переконував інших, що правильно саме так».

2008 рік, травень. За день до початку зовнішнього незалежного тестування (ЗНО) випускників прем’єр оголошує, що воно... відміняється.

Цій заяві передувала кількамісячна кампанія Табачника і Ко з дискредитації ЗНО. До речі, кохана паном Табачником Росія так і не спромоглася запровадити в себе незалежне оцінювання знань випускників.

Тільки після того, як Ющенко особисто обдзвонив членів Кабміну, кворум на засіданні був зірваний і ЗНО не відмінили.

2008 рік, серпень. Російські танки їдуть на Тбілісі. ЮВТ не видно і не чути.

Поруч з військовими діями Росія розгортає маштабну пропагандистську кампанію «примушення України до нейтралітету». Позиція Кабінету міністрів України - відмовчатися. Прем'єр зберігає нейтралітет? І тут від БЮТу лунає критика президента за його різкі дії по стримуванню ЧФ, котрий базується в на території України.

Фракція БЮТ навідріз відмовляється приймати заяву парламенту, котра засуджує російську агресію.

2009 рік. Системне недофінансування української армії. Це при тому, що політична і військова напруга в нашому регіоні зростає.

2009 рік, січень. Прем’єр підписала газові угоди, після яких «Нафтогаз» постійно балансує на грані банкрутства. Аби розплатитися з «Газпромом», Україна була змушена друкувати мільйони гривень, на позики «Нафтобазу» скидалися усі держбанки.

До того ж Україна зобов’язалася купувати обсяги газу, які нам не потрібні і за недобір яких передбачаються штрафи. Застосовувати ці штрафи чи ні, залежить від доброї волі прем’єра РФ Путіна.

2009 рік, березень. Відставка міністра зовнішніх справ Володимира Огризка - ініційована БЮТом. За твердість у відстоюванні національних інтересів цього міністра особливо не любили в Росії. У Тимошенко не було особливих причин його відставляти, хіба що насолити Ющенку.

2009 рік, травень. Відставка міністра оборони Єханурова. Дуже патріотичний вчинок на тлі все більш агресивної риторики нашого північного сусіда.

Тривалий час міністерством закордонних справ керував "виконуючий обов'язки міністра", а міністерством оборони "в.о." керує досі.

Тимошенко і Путін

2008 рік, жовтень. Путін публічно називає Ющенка «мазуриком», тобто крадієм. Тимошенко робить вигляд, що ображають не українську державу в особі президента України, а всього-на-всього її політичного опонента і сміється у відповідь.

2009 рік, листопад. Хамський жарт Путіна про зустріч президентів України і Грузії прем’єр України вочевидь сприймає як комплімент собі - і кокетливо хіхікає.

2010 рік, січень. На сході України кандидат Тимошенко розвішує плакати із собою і Путіним за підписом «Они договорились».

Тимошенко і національне відродження

За виключенням постанови Кабміну про те, що вчителі в школах мають розмовляти виключно українською (прийнятої напередодні виборів), інших дій прем’єра Тимошенко, спрямованих на відновлення історичної пам’яті чи дерусифікацію, не було.

Юлія Володимирівна завжди намагалася обходити неоднозначні теми, які могли зашкодити її рейтингу.

ВОНА не брала участі:

- ні в об’єднанні налагодженні діалогу між УПЦ КП і УПЦ МП;

- ні у відновленні історичної правди про Голодомор;

- ні у вшануванні вояків УПА;

- ні у впровадженні української мови в русифіковані сфери вжитку.

Хоча повноваження прем'єр більші ніж президента і за нормальної роботи уряду дерусифікація і відновлення історичної пам'яті мали б набагато більші масштаби.

В цій статті наведено далеко не повний список заслуг Юлії Тимошенко в плані патріотизму і стосунків з Росією.

А ще можна написати аналогічну статтю про економічну, фінансову, соціальну політику Тимошенко. І скрізь одне й теж слова красиві - дії нікчемні.

Про економічні "досягнення" можна почитати тут

Про політичний стиль Тимошенко чудова стаття тут

Та повернемося до теми патріотизму ЮВТ.

Істерія, якій піддалася значна частина патріотично налаштованих українців, голосуючи за Тимошенко - не нова.

Другі президентські вибори, що відбулися в 1994 році, пройшли під гаслом "підтримаймо українського Кравчука на противагу російському Кучмі".

Чому секретаря ЦК КПУ з ідеології було прийнято вважати більш українським ніж його колегу, члена ЦК КПУ Кучму, ніхто адекватно пояснити не міг.

Але так само, як і зараз, різні павлички і багато шановних дисидентів закликали підтримати «державника».

Характерно, що Чорновіл, який за своє українство відсидів не один термін, був настільки дискредитований пропагандою «державника» Кравчука, що навіть не висував свою кандидатуру.

Так само, як зараз Ющенко дискредитований пропагандою Тимошенко.

На виборах президента в 1998 році патріоти кинулися голосувати за чергового «державника» - генерала КДБ Євгена Марчука.

Чому його тоді вважали таким же патріотом, як зараз Тимошенко, теж невідомо. Але багато з правих opinion makers переконували публіку, що без «державника» Марчука Україні – кінець. Як і зараз переконують політ-технологи Тимошенко.

Під час другого туру на цих же виборах патріотів уже закликали голосувати за «менше зло» Кучму. Нагадаємо, що в другий тур вийшов Симоненко. І патріоти знову вибрали «державника», в якого за декілька тижнів перетворився Кучма.

Безсумнівно, що призначають «державника» чи «українського президента» виборчі штаби. Але показово, як багато людей ведеться на цю пропаганду - навіть шановані дисиденти й національно орієнтовані інтелектуали.

Мені здається, причина такого постійного успішного маніпулювання пояснюється тим, що «національно-свідомі» не вірять у свій народ, в те, що широкі маси можуть бути українськими.

Тому значна маса патріотів і готова підтримати того, хто бодай забезпечить українську «потьомкінську дєрєвню».

Як колись влучно писав Микола Рябчук, українці - замість того, аби творити пост-колоніальну культуру - й досі живуть алгоритмом боротьби з імперією, якої вже не існує.

Саме цим алгоритмом «боротьби з неіснуючою імперією» і користуються спритні ділки на кожних виборах.

Власне, під словом «творити культуру» варто розуміти і політичну культуру, яка передбачає достоїнство кожного громадянина/виборця, стійку відразу до брехні і таких маніпуляцій, як голосування за «менше зло». І це одне з пріоритетних завдань, українців котрі важають себе патріотами.

путін росія вибори тимошенко говорильня