Найдовші переговори в Ольстері: як примирилися ті, хто ще недавно убивав один одного
Десятки років у Північній Ірландії воювали північні ірландці - католики проти протестантів, прихильники незалежності проти тих, хто хотів жити в союзі з Лондоном. Вони билися на демонстраціях, убивали в терактах, саботували, бойкотували і робили інші похмурі речі, які сучасному українцю можуть примаритися хіба що в кошмарах. Але виявилося, що й північні ірландці здатні між собою домовитися - це сталося днями.
Як шукати компроміс, вивчав: Тарас ФРОЛОВ
Уряд Північної Ірландії відображає складну політичну та культурну ситуацію, що склалась y провінції. На чолі уряду стоять перший міністр та заступник першого міністра, які мають однакові повноваження.
Посада першого міністра належить партії, яка отримала більшість місць в Асамблеї, а заступник міністра призначається партією, яка отримала друге місце.
Якщо перший міністр чи його заступник вийдуть з уряду, то Асамблея буде розформована і будуть призначені нові вибори до неї. Якщо ж протягом певного часу нова Асамблея не зможе призначити нових чильників уряду, керування провінцією перейде із Стормонту, де засідає Асамблея Північної Ірландії, до Вестмінстера, де засідає британський парламент. Точніше, до держсекретаря у справах Північної Ірландії.
З 2007 року уряд Північної Ірландії формують сили, представники яких, ще років двадцять тому дивились один на одного крізь приціл автомата - Демократична Юніоністська партія (ДЮП - виступає за союз із Великою Британією) та "Шин Фейн" (соціалістична партія, яка виступає за об'єднану і незалежну від Лондону Ірландію - її назва в перекладі означає "Ми самі") отримали в Асамблеї відповідно перше та друге місце.
Лідер юніоністів доктор Ієн Пейслі довгий час був відомий як «містер «Ні» ольстерської політики - тому що тривалий час був проти мирних переговорів між Британією, Ірландію та католицькими групами, які на його думку, не брали до уваги думку юніоністів.
ДОВІДКА 1:
Політичне життя Північної Ірландії сформовано навколо питання державної приналежності провінції. Частина політиків - юніоністи, або лоялісти - підтримують статус Північної Ірландії як частини Великобританії. Інша частина, республіканці або націоналісти, виступають за приєднання провінції до Ірландії.
До політичного протистояння додаються і культурні розбіжності - переважна більшість республіканців є католиками, нащадками місцевого населення, юніоністи ж здебільшого є протестантами, чиї предки переїхали до Північної Ірландії з Шотландії, Англії та Уельсу.
Доктор Пейслі відмовився підтримувати Белфастську угоду (примирення між незалежниками і юніоністами, укладене в 1998-ому) через те, що до неї долучилась "Шин Фейн", яку вважають політичним крилом Ірландської Республіканської Армії (ІРА - радикальна терористична організація).
Подібним чином була організована свого часу наша УНА-УНСО: УНА слугувала політичним "дахом" (і навіть мала двох народних депутатів), а УНСО забезпечувало підтримку на вулицях.
2006 року Ієн Пейслі заявив, що «"Шин Фейн" не гідні бути партнерами чесних людей. Вони не гідні бути в уряді Північної Ірландії, і попадуть туди лише через наші трупи».
На щастя, обійшлось без обіцянного доктором Пейслі кровопролиття. Звичайно, старі конфлікти ні куди не щезли.
Депутати-юніоністи відмовлялись їздити в одному ліфті з представниками "Шин Фейн".
Ніхто не побачив першого міністра Пейслі та заступника першого міністра Мартіна Маꥳннеса, які б тиснули один одному руки (пан Мак Гіннес колись стояв на чолі ІРА).
Втім, відсутність людської теплоти в стосунках між чiльниками уряду Північної Ірландії не завадили їм мати гарні робочі стосунки. Цього виявилося цілком достатньо, аби почати розбудовувати економіку провінції, вести переговори з іноземним інвесторами та створювати нові робочі місця.
2008 року Ієн Пейслі пішов у відставку з посади лідера ДЮП та першого міністра - і його пост зайняв Пітер Робінсон. Ця зміна не вплинула на працездатність уряду, який успішно працював на передачею більших повноважень з Лондона до Белфаста.
Цей процес, ініційований Белфастською угодою, проходив - як і саме укладання угоди - за сприяння урядів Великобританії, Ірландії та США.
Робота ішла успішно, а в середині січня 2010 року навіть з’явились чутки, що перший міністр та його заступник потиснули руки один одному. Це сталось за закритими дверима, за відсутності преси, однак невеликий жест для людини означав гігантський крок для партій, які воювали 30 років!
Втім, вже за тиждень після цієї події в провінції всерйоз заговорили про припинення роботи Асамблеї, та передачі влади знову до Лондону.
ДОВІДКА 2:
З 20-их років минулого сторіччя, коли провінція отримала самоуправління, протестантська більшість здійснювала утиск прав католицького населення. Спочатку це привело до появи потужного правозахисного руху в Північній Ірландії, а згодом і до озброєного протистояння між республіканцями, лоялістами та британською армією.
Конфлікт в Північній Ірландії, який отримав власну назву – «Заворушення», тривав понад 30 років і забрав життя близько чотирьох тисяч людей, дві третини з яких – цивільне населення.
Протистояння завершилось в квітні 1998 року підписанням Белфастської угоди. Згідно з її положеннями, бойові угрупування оголошували перемир’я та починали роззброєння, британська влада звільняла бійців Ірландської Республіканської Армії та юніоністських формувань; Лондон передавав ширші повноваження місцевому законодавчому органу Північно-Ірландські Асамблеї та уряду, який було сформовано на її основі.
Щодо питання приналежності провінції, Ірландія відмовлялась від територіальних зазіхань на Ольстер, а рішення про подальше перебування провінції у складі Великобританії, чи приєднання до Ірландії має вирішуватись населенням Північної Ірландії на референдумі.
Питання, яке поставило під загрозу подальшу роботу уряду та асамблеї - передача кримінального судочинства та управління поліцією до Белфаста.
Це був один з пунктів угоди 1998 року, який було підтверджено 2006-го.
Для "Шин Фейн", чиї члени довгий час потерпали від утисків карної системи, питання її підпорядкування владі Північної Ірландії було принциповим.
Два тижні тому представники "Шин Фейн" заявили: якщо передача цих повноважень не відбудеться найближчим часом, вони вийдуть з уряду.
Для юніоністів питання передачі судових та поліційних повноважень мало не меншу вагу. Вони відмовлялись пришвидшувати процес, допоки не буде вирішено питання фінансування.
Звідки, наприклад, має сплачуватись пенсія поліцейському, який втратив руку під час Заворушень – з місцевої чи державної казни?
Також ДЮП наполягала на підтримці передачі повноважень «всією громадою» – це було однією з умов Белфастської угоди. Окрім того, серед юніоністів існує побоювання, що "Шин Фейн", отримавши контроль над судочинством, пригадає старі образи і використає владу проти колишніх противників.
І найголовніше: якби ДЮП на чолі паном Робінсоном погодився на умови "Шин Фейн", це було б розцінено виборцями як «слабкість» і відвернуло б їх на користь більш радикальних юніоністських партій.
Втім, погоджуватись на вихід "Шин Фейн" з коаліції - а це означає дострокові вибори до Асамблеї - ДЮП також не могла. На початку січня 2010 почався скандал навколо дружини лідера партії пана Робінсона.
2008 року Айріс Робінсон (також депутат Асамблеї від ДЮП) виступила поручителем свого 19-річного коханця Кірка МакКемблі, в отриманні позики на 50 000 фунтів для відкриття ресторану.
Ресторан належить місцевій владі, тож пан МакКемблі мав виграти тендер на його управління. Так і сталось, але Айріс Робінсон, яка була членом тендерної комісії, не повідомила, що має власний інтерес в цій справі. Викриття любовної пригоди та фінансових справ пані Робінсон позбавляло ДЮП будь-яких шансів на перемогу в дострокових виборах.
25 січня цього року були скликані екстрені переговори щодо майбутнього Асамблеї, які очолили Пітер Робінсон та Мартін Маꥳннес. Зустріч тривала 30 хвилин.
Паралельно в Лондоні проходили консультації британського премєра Ґордона Брауна та його ірландського колеги Браєна Коуена. Наступного дня прем’єри прибули до Белфасту.
Переговори 26 січня - за участю Брауна і Коуена - закінчились о 3-ій годині ранку. Однак для досягнення компромісу знадобився ще тиждень (!) перемовин у замку Гілсборо.
І лише пізно увечері 4 лютого Пітер Робінсон оголосив, що закляті вороги нарешті примирилися.
Судові та поліційні повноваження передадуть до Північної Ірландії вже 12 квітня 2010 року. Буде створено міністерство юстиції, яке очолить Девід Форд, лідер партії Альянсу, яка не має відношення ані до юніоністів, ані до республіканців.
Також юніоністи отримали підтвердження, щодо надання від центрального уряду фінансової допомоги для впровадження передачі повноважень – приблизно 800 мільйонів фунтів.
Прем’єр Ґордон Браун назвав досягнення домовленості початком нової глави в історії Північної Ірландії. «В цей день ми зберегли майбутнє».
Не всі радіють угоді. Лідер радикальної "Партії Традиційного Юніоністького голосу" Джим Аллістер звинуватив ДЮП у здачі інтересів тих північних ірландців, які хочуть жити в союзі з Лондоном: «Члени ДЮП зрадили свою країну, подарувавши Шин Фейн та ІРА поліцію та юстицію».
В ДЮП назвали це панікерством. «На відміну від Джима Аллістера, ми не хочемо повернути людей до жахливих днів минулого. Ми хочемо бачити мирну, стабільну Північну Ірландію з гарним урядом, який привертає інвестиції, створює робочі місця для людей, та займається важливими для громади справами".
