Найгірший президент в історії США: він ледь не погубив країну, бо закон - один для всіх

Ім’я Джеймса Б’юкенена навряд чи скаже хоч щось тому, хто не вивчав предметно політичну історію Сполучених Штатів Америки.

Хоча в США п’ятнадцятий президент є відомою особою – тільки ця слава має від’ємний знак.

Багато поколінь істориків та політологів неодноразово називали Б’юкенена - не Буша! :) - найгіршим американським президентом усіх часів.

Ні, Б’юкенен не вчинив державної зради, не заплямував себе безсоромною корупцією чи аморальною поведінкою в особистому житті. Народ Америки не пробачив йому не те, що він зробив, а те, що він зробити не зміг.

В очах виборців, що проголосували за нього в 1856 році, Джеймс Б’юкенен був найвдалішим кандидатом, який міг би зупинити конфлікт між Півднем та Північчю США. Цю місію Б’юкенен провалив так фатально, що далі просто нікуди.

В останні тижні його президентства сім південних штатів оголосили про своє відокремлення, і в США почалася громадянська війна.

Парадоксально, але Джеймс Б’юкенен аж ніяк не був нездарою – більше того, він вигідно вирізнявся на фоні дуже багатьох своїх попередників та наступників на президентській посаді.

Всього лиш у 23 роки стати членом представників шату Пенсильванія, а ще через сім років конгресменом США, – дуже потужний старт.

Кар’єрні успіхи були не меншими. Б’юкенен, як і багато інших майбутніх президентів, здобув юридичну освіту, але не тільки для годиться: практично з лави коледжу він розпочав адвокатську практику.

І зміг завдяки надзвичайно успішному веденню судових справ своїх клієнтів до свого тридцятиліття заробити капітал у $250 тисяч – як на ті часи, дуже великі гроші.

Згодом Б’юкенен вважався одним з найкращих правників свого часу, і особливим знавцем конституційного права.

І саме ця юридична компетентість і повага до законів урешті решт обійшлася йому дуже дорого.

Успішний юрист і успішний політик згодом став успішним дипломатом. У 1832 році Б’юкенен був призначений надзвичайним послом до Російської імперії, де зміг укласти першу торгівельну угоду між Росією та США.

Повернувшись додому, він став членом Сенату, а невдовзі очолив комітет із закордонних зв’язків. Настав час позмагатися за найвищий державний пост – президентський.

Ситуації, коли найвищий державний пост дістається людині, яка його не дуже прагнула, трапляються досить часто. Та це – не про Б’юкенена. Він дуже хотів стати президентом, і йшов до цієї мети майже двадцять років.

Перша можливість балотуватися виникла вже в 1844 році, однак Демократична партія, до якої належав сенатор Б’юкенен, визначила іншого кандидата – Джеймса Полка.

Той виграв вибори, і в якості втішного приза Б’юкенен отримав пост держсекретаря. Дві наступні кампанії – 1848 та 1852 років – також залишили його «за бортом» президентських перегонів. Однак у 1856 році все змінилося.

Річ у тім, що саме в цей період в США різко загострився конфлікт поміж південними та північними штатами стосовно питання рабства. Політики Півночі вимагали обмеження рабства аж до його повного скасування, натомість Південь виступав за поширення права володіти рабами на нові штати.

Територією гострого конфлікту став Канзас: за договором приєднання до США, його про- чи антирабовласницький статус мало визначити загальне голосування. Як наслідок, обидві сторони розгорнули на його території справжню війну.

Прихильники рабства чинили збройні напади на «вільні поселення», у відповідь на це найбільш фанатично налаштовані аболіціоністи (противники рабства) жорстоко убили кількох рабовласників на «спірних» територіях Канзасу

Відповідно, надії американської нації були спрямовані на таку президентську кандидатуру, яка в цій ситуації могла б гарантувати залагодження конфлікту мирним і законним шляхом. І Б’юкенен здавався чи не ідеальним виконавцем цієї місії.

Особисто він вважав рабство неприйнятним, але при цьому вважав недоторканним право власності – в тому числі, і власності на раба.

Народившись не на Півдні, він мав більшість симпатиків саме у південних штатах. На президентській кампанії 1856 року він був найкращим кандидатом на перемогу.

І Б’юкенен при активній підтримці виборців Півдня зміг отримати достатньо голосів Півночі, щоб гарантувати собі перемогу на виборах.

Загально прийнято вважати, що три вчинки провалили президентство Б’юкенена. Перший – це підтримка так званої «справи Дреда Скотта».

Чорний раб на ім’я Дред Скотт переїхав зі своїм господарям до «вільного штату». На цій підставі він подав позов до Верховного суду США з вимогою визнати його вільною особою – адже рабство на цих територіях заборонене.

Суд прийняв прямо протилежне рішення: не лише затвердив статус раба як приватної власності, але й заборонив надалі рабам апелювати до суду, вимагаючи свободи.

Варто зазначити, що з точки зору тодішнього законодавства США це рішення було юридично правильним. І досвідчений правник Б’юкенен, який добре це розумів, виступив на його підтримку – так би мовити, «закон один для всіх», і конфліктуючим сторонам треба його дотримуватися.

Однак насправді сталося інакше: противники рабства, серед яких було багато релігійних фанатиків, прямо заявили: ми керуємося Божим законом, який вищий за людські - і тому Верховний суд США нам не указ.

Компромісу не вийшло – навпаки, конфлікт став ще гострішим.

Друга проблема – події в Канзасі. «Закривавлений Канзас» мав вирішити шляхом загального голосування, яку конституцію йому прийняти – про- чи антирабовласницьку.

Рабовласницькі настрої переважали, натомість противники рабства сформували свій окремий уряд і бойкотували проведення конституційних зборів – адже більшість на них належала їй опонентам.

Голосування 1855 року визнало Канзас «рабським» штатом – і Б’юкенен його підтримав. Але ненадовго – «антирабські» політики в Конгресі заявили, що голосування було шахрайством, і його потрібно скасувати.

Під тиском Б’юкенен пішов на компромісний варіант: повернути конституцію Канзасу на переголосування. Тут уже обурилися діями Б’юкенена його колишні симпатики з Півдня – як же так, ви хочете перекрутити по-своєму волю народу.

І останнім ударом по політичній репутації Б’юкенена стали дії терориста-аболіціоніста на ймення Джон Браун. Легендарний борець за свободу рабів вважав, що для цього пасують будь-які дії: і загон під його керівництвом жорстоко замордував кількох рабовласників.

Далі більше – Браун зі своїми людьми в 1859 році захопив арсенал, маючи на меті роздати зброю рабам і підняти їх на повстання. Під час цієї акції загинули мирні люди, в тому числі й вільний чорношкірий.

Армія взяла арсенал штурмом, Брауна взяли в полон і згодом повісили. Для аболіціоністів він став не просто героєм, але й мучеником, а пісня «Тіло Джона Брауна» стала зрештою бойовим гімном республіканців у Громадянській війні.

Б’юкенен вважав дії аболіціоністів не просто незаконними, а відверто злочинними.

Він закликав конфліктуючі сторони поважати законні права один одного: адже кожен штат має свій суверенітет, і тільки він вирішує, бути рабству на його території чи ні.

"Штати Півночі мають не більше права впливати на ситуацію в штатах Півдня, ніж Росія чи Бразилія", – сказав Б’юкенен в одній зі своїх останніх програмних промов.

Юридично це була правильна логіка – але в ситуації, коли закони не діяли, опиратися на їхній авторитет було марною справою.

Найбільша помилка Б’юкенена якраз і полягала в тому, що він був більше юристом, ніж політиком – він не зміг переступити через чинний закон заради розв’язання кризи.

Шукаючи компромісів поміж ворогами, він втратив прихильність «своїх» і ще більше розлютив «чужих».

Ба більше, та ж юридична логіка однозначно вказувала йому, що дні США як цілісної держави полічені, і південні штати - згідно з конституцією - мають повне право вийти з її складу.

Залишаючи пост президента у 1861-ому, Джеймс Б’юкенен сказав своєму наступникові: «Якщо ви такі щасливі, вступаючи в Білий дім, яким щасливим є я, коли з нього йду, то ви справді щаслива людина».

Його гірка іронія виявилася недоречною: наступником Б’юкенена став Авраам Лінкольн, який у ситуації, коли старий конституційний механізм не працював, зміг зламати його і створити новий.

Він переступив через закон і не намагався поєднати крайнощі, а виступив як прихильник однієї ідеї й зберіг США як єдину державу.

Лінкольн визначив нинішнє обличчя США і увійшов до переліку найвидатніших президентів Штатів. Натомість Б’юкенен як політик повністю зник з арени: він усамітнився в своєму маєтку аж до смерті в 1868 році.

Про перуанського Ющенка - Алехандро Толедо - читайте тут

світ сша президент політика