Принц з району, або стьоб над стьобом. Побачити в собі Жлоба

Це було потрапляння в яблучко - картини художника Сергія Хохла зламали глядачам мозок, коли були продемонстровані на останньому «Гоголь-Фесті» у Києві. У роботі "Народна принцеса" зображена «Принцеса Діана в національному жіночому вбранні торговок Tроєщинського продуктового ринку», що продає овочі та фрукти. На картині "Жовтый жлоб" красувався «князь Лохвицький, депутат Верховної Ради Павло Гнилий».

Картина "Графиня привокзальна" зображує «київську міщанку графиню Тетяну Чмур, «володарку титулу «Міс Кіровоград-1994». Графиня з блідим, нездоровим обличчям стоїть у довгій сукні на трамвайних рейках і тримає в пухкій руці сигарету.

Zhlob Art пізнавав: Антон ЗІКОРА

Але особливо вразила робота "Прынц на копеєчке" з мужиком в обвислих светрі і «тришках» на тлі гаражів і сміттєвого бака. Підпис до картини: «Принц Чарльз в чоловічому національному вбранні мешканця Софійської Борщагівки (південний Київ, район Окружної дороги) під час святкування Дня автомобіліста».

Сьогодні ZaUA.org розмовляє з автором картин в галереї «Antin’s», дітищi відомого шоумена Антіна Мухарського. Сама галерея переважно спеціалізується на Жлоб-арті - зображенні українського жлобства як явища.

До речі, Сергій Хохол - це псевдонім Сергія Мезенцева, придуманий спеціально під цей проект.

"Жовтий жлоб". Повністю картину можна побачити на блозі Віталія Козіна. звідти ж - і решта картин "жлобської" серії

- Побачили ваші картини і закохалися в них. Як ви до такого дійшли?

- Була ідея показати, як люди потрапляють «з грязі в князі».

От і помістив бездоганних представників аристократії - Чарльза і Діану - в дріб'язковість і ушльопство.

Адже в наших жлобах найбільше дратує їх претензійність, коли не дуже грамотна людина намагається себе якось позиціонувати особливо, але не відповідає цьому. Все це виглядає смішно і безглуздо.

- І вирішили боротися з цим?

- Боротися? Ні, просто повідомити, натякнути в коректній формі.

- Але тим, хто там намальований, марно щось повідомляти, тим більше натякати - це не ваш глядач.

- Але кожен може побачити в цьому частинку себе.

- І все ж, здається, ставлення до людей, які зображені на ваших картинах, трохи зверхнє.

- Воно не те щоб зверхнє, йдеться про створення художнього образу. А наш Жлоб-арт - це результат діагностики суспільства.

- Cкладається враження, що художники, які працюють у стилі Жлоб-арту, самі не раз потерпали від своїх персонажів. Наприклад, коли на районі проходили повз лавочок з пацанами зі своїми мольбертами, а тепер зводять рахунки за допомогою картин. Як у вас з цим?

- У мене з цією публікою виключно естетичні протиріччя.

А по фізіономії я від них не отримував, просто перебуваю в іншому егрегорі. Тому не притягаю цей негатив у своє життя.

У тих, хто отримує по пиці від цього протилежного егрегора, напевно, у самих є якості, що резонують iз ним. Тому так виходить.

- У Ваших роботах в основі класичні, реалістичні портрети. Виглядає незвично на тлі багатьох творів сучасного мистецтва.

- Це зроблено навмисне. Мені хотілося виконати роботи саме в цій техніці, оскільки часто за сучасним мистецтвом просто не проглядається прикладної майстерності.

Моя думка: будь-який танцюрист латини або еренбі повинен знати елементарну хореографію. Адже, крім всього іншого, така грамота збагачує набір художніх засобів, якими можна щось висловити.

- Навіть щоб перейти до постмодернізму... я можу плутатися в термінах...

- Я теж... (сміється)

- Щоб перейти до постмодернізму, треба класику вивчити. Шишкіна дуже критикували за реалістичність, але ніхто не міг намалювати ліс і ведмедів на його тлі так, як він. А от якщо б ведмеді на картині їли в цьому бездоганному лісі представника сучасного мистецтва, це був би вже постмодерн.

- Напевно. На жаль, визнання справжньої майстерності йде дуже туго, і не тільки зараз.

Згадаймо хоча б Олександра Іванова та його «Явлення Христа народу». Він двадцять років писав в Італії цю картину - і під кожну голову, під кожен портрет знаходив відповідник в античній скульптурі. Робив купу підготовчих портретів, а публіка прийняла картину не відразу.

Якщо запитати, чому я - за існування портрета, відповім: фотографія, навіть художня, фіксує просто мить, стан. А портрет живе завжди. Сьогодні з одним настроєм на нього дивишся - одне отримуєш, завтра - інше. І чим більш кваліфікований майстер, тим більше відкриється вам.

Ще в чому плюс портретів - будь-який митець своєму колезі може сказати: у нас з тобою година часу, починаємо писати. І через годину ми дізнаємося, хто є хто.

- А потім до цього портрету додати квадратики і трикутники. І вийде сучасне мистецтво, тільки з елементами класики.

- Сучасне мистецтво буває дуже цікавим. І, буває, я його добре сприймаю. Хоча іноді хочеться потрапити в кінець ХІХ-го століття і побачити, як висока комісія приходить на виставку сучасного мистецтва і закриває її.

- У нас таких художників пікетують у "Пінчук-Арт-центрі". Хотілося б, щоб так само було з вами?

- Думаю, що коли я покажу ескізи до своїх майбутніх плакатів, так і буде.

А тепер - ескізи до плакатів.

Це соціальний проект Сергія і галереї Antin’s. На цьому плакаті афро-американський юнак несе разом з наркотиками «культуру» еренбі і «свободу» нашим людям.