Бандера у фотографіях. 15 миттєвостей з життя Степана Андрійовича (ФОТО)

1. Батька Степана, священника Андрія Бандеру, називали «революціонером у рясі», адже він свого часу був капеланом Української Галицької Армії, обирався депутатом ЗУНРу, кількаразово заарештовувався поляками, а за «перших совітів» опинився під прицільним наглядом більшовиків.

Свого часу Степан Бандера двічі намагався вивезти батька та сестер із України, проте отець Андрій передав через зв’язкового: «Від втечі з краю відмовляюся, народ залишити не можу...»

Більшовики перевезли священика до Києва, де - після допитів - розстріляли 10 липня 1941 року. Ім’я отця Андрія є в списку мучеників за віру, щодо яких греко-католицька церква розпочала беатифікаційний процес.

2. Окрім Степана, в сім’ї виховувалося ще шестеро дітей. Його рідні брати – Олекса та Василь (на фото нижче) загинули в концтаборі Освєнцим.

Олекса Бандера був доктором політекономічних наук й довший час жив в Італії. За окремими даними він був одружений на близькій родичці міністра закордонних справ Італії Чіано. Його смерть викликала широкий розголос в міжнародних колах.

Інший брат – Богдан - найімовірніше, загинув від рук Гестапо перебуваючи у похідних групах ОУН на Півдні України.

3. Якщо брати Степана Бандери загинули від рук нацистів, то трьом сестрам довелося мати справу із більшовиками.

Марта, Володимира та Оксана отримали довгі роки заслання, під час яких їх неодноразово привозили в Москву, щоб вони засудили діяльність брата, отримавши взамін свободу і номенклатурні блага. На фото нижче: Оксана і Володимира Бандери.

Втім, сестри щоразу поверталися на заслання, відмовляючись співпрацювати із режимом. Варто згадати, що в цей час шістьох дітей Володимири Давидюк-Бандери було відправлено на виховання в сиротинець.

4. Родина Ярослави Бандери (Опарівської) – дружини Степана - була знищеною в україно-польському конфлікті. На фото нижче: Ярослава Бандера.

Її батько-священник теж був капеланом УГА і загинув під час україно-польської війни, а в Другу світову поляки замордували матір та брата Ярослави.

5. Бандера ніколи не відвідував школу, оскільки в Першу світову його сільський вчитель був мобілізований до війська. Степан був змушений здобувати освіту вдома.

Ось він на фото, найменший - але вже в оточенні старших товаришів:

Самоуком Бандера був добрячим - і зрештою вступив у досить престижну стрийську гімназію. Як згодом писав у біографії: «почавши від четвертої гімназійної кляси, я давав лекції іншим учням і тим способом заробляв на власні видатки».

6. Через ревматизм суглобів юний Степан іноді втрачав можливість нормально ходити, що стало на перешкоді його вступу в легальну на той час спортивно-патріотичну організацію «Пласт».

Лише з третьої спроби (в 1922 році - йому тоді саме тринадцятий минало) Бандеру таки приймають до Пласту. На цьому фото він серед пластунів (крайній праворуч), які повертаються з туристичної мандрівки:

Cудячи з назви станції (Любинці, на межі Стрийського і Сколівського районів Львівщини), пластуни були в Карпатах - може навіть, на Скелях Довбуша.

Через рік Бандера стане членом і одним із провідників підпільної гімназійної організації середньошкільників.

7. Першими псевдонімами Степана Бандери в Українській Військовій Організації (УВО) та ОУН були позбавлені героїзму псевда «Баба», «Сірий», «Степанко», «Лис» та «Рих».

Спогад із автобіографії про діяльність Бандери впродовж року після закінчення гімназії:

«Я залишився в батьківському домі, займаючись господарством і культурно-освітньою працею в рідному селі (працював у читальні “Просвіти”, провадив театрально-аматорський гурток і хор, заснував фізкультурне товариство “Луг” і належав до засновників кооперативу).

При цьому я провадив організаційно-вишкільну роботу по лінії підпільної УВО в довколішніх селах.»

На фото вище: гімназист Бандера в театральнім убранні і з нетеатральною рушницею

8. Бандера очолює пропагандивний відділ ОУН в 22 роки, в 23 став заступником Крайового Провідника, а в 24 сам став провідником.

За його ініціативи було відкрито нові шляхи транспортування підпільної літератури за кордону, створено підпільну друкарню та хімічну лабораторію. Він організував масштабну «шкільну» акцію, яка охопила українських школярів всієї Галичини, та «антимонопольну», яка була спрямована на бойкот широкими верствами населення польського алкоголю та тютюну.

При цьому Бандера ще знаходив час учитися у Львівській політехніці. На студентському фото можна побачити, як виглядав крайовий провідник ОУН на початку 1930-их:

Бандера організував велику пропагандистську кампанію в день страти українських бойовиків Біласа й Данилишина. В час страти оунівців у ВСІХ українських церквах били дзвони.

За його керівництва було здійснено два найгучніші атентати ОУН: у 1933 році на радянського дипломата у Львові та в 1934 році на Міністра внутрішніх справ Польщі у Варшаві. Бандера сам зустрічався й підбирав кандидатури на виконавців атентатів – Миколу Лемика та Григорія Мацейка.

9. Підсумком діяльності Степана Бандери стали два гучні судові процеси, які в 1935-1936 роках відбулися у Варшаві та Львові.

На Варшавському та Львівському процесах над «Степаном Бандерою i товаришами» було обвинувачено 29 осіб. Вони були засуджені на 214 років в'язниці, 4 довічних ув’язнення, 3 смертні вироки (які були замінені довічними термінами), двоє осіб були виправдані.

На фото нижче - підпільна листівка з засудженими оунівцями:

10. Сам Бандера був засуджений у Варшаві на смертну кару, яку замінили довічним вироком, а у Львові повторно отримав довічний присуд.

Львівська газета «Батьківщина» так описувала студента, зображеного на фото нижче:

«Він низенького, маленького росту, худорлявий, лице молодого хлопчика, темноволосий, пострижений, одягнений в чорне вбрання. Поводиться свобідно й починає зізнання врівноваженим голосом.

Думки виявляє у ясній формі, з них видно, що це інтелігентна людина. Його зізнання роблять помітне враження. Цілий зал із зацікавленням слідкує за зізнаннями Бандери.

Відчувається, що ця людина цілком не подібна до більшості підсудних. На запит Бандера відповідає: «Винним себе не визнаю. Свою революційну діяльність я вважав тільки виконням мого обов’язку…»

11. В «Моїх життєписних даних» Бандера запише: «Я сидів у в'язницях “Свєнти Кшиж” ("Святий Хрест") коло Кельц, у Вронках коло Познаня і в Берестю над Бугом до половини вересня 1939 р. П'ять і чверть року я просидів у найтяжчих в'язницях Польщі, з того більшу частину в суворій ізоляції».

У 1938 році Бандеру переведуть із похмурого "Святого Хреста" перебуває уже в іншій в’язниці – Вронках, яка знаходилася в дев’яти кілометрах від польсько-німецького кордону й режимом була легшою.

Оунівці шукатимуть нагоди визволити Бандеру. Зокрема, було розроблено план підкупу двох польських наглядачів. Сума, про яку йшла мова на той час була просто фантастичною – 50 тисяч злотих (приблизно 5 тисяч тогочасних доларів США).

Наглядачі встигли отримати аванс у 500 злотих, проте в останній момент втечу було відмінено. Члени закордонного Проводу не погодились підтримати цей план - мовляв, полякам відомо про втечу й вони нею скористаються, щоб убити Бандеру.

Зрештою Бандеру перевели у концтабір "Береза Картузька", який поляки створили після вбивства міністра Пєрацького і з якого Бандера втік з початком Другої Світової війни. На фото вище - Бандера після втечі з Берези Картузької.

12. Після смерті Євгена Коновальця ОУН розкололася на молодіжну "революційну" (потім її почали називати ОУН (б) або "бандерівцями") та статечнішу частину, яку очолював наступник Коновальця Андрій Мельник.

У 1940-ому році погоджувальна комісія, яку було створено з представників обох сторін, запропонувала вирішення конфлікту. В серпні Бандера додатково писав листа до Андрія Мельника, де закликав останнього до вирішення спірних організаційних питань, при цьому погоджуючись визнати Мельника Провідником ОУН.

Втім, він не лише не отримав відповіді, але й на підставі рішення новоствореного «Головного Революційного Трибуналу» із дев’ятьма провідними членами ОУН був засуджений. Вони помирилися тільки через 10 з гаком років.

На фото вище: посередині кадру стоять Степан Бандера та Андрій Мельник (праворуч від нього). 1958 рік, Роттердам.

13. Через відмову відкликати Акт проголошення Державності подальші роки життя (з 1941-го до 1944-го) Бандера провів в ув'язненні у нацистському концтаборi Заксенгавзен.

Про те, що умови перебування у таборі були важкі, свідчить смерть чільних бандерівців (І.Габрусевича) та мельниківців (О.Ольжича). Саме це місце було призначене для політичних противників Третього Рейху і саме тут, за колючими дротами опинилися організаційні опоненти – Андрій Мельник і Степан Бандера.

Фото вгорі зроблене після звільнення Бандери із Заксенхаузену. Це найпоширеніша фотографія Бандери, з якої робили портрети і листівки.

Якщо придивитися, то можна зауважити, що сорочка, краватка і костюм - домальовані.

15. Після Другої світової, коли Бандеру на черговій конференції вкотре обрали Провідником організації, він відповів: «Дякую! Смертний вирок приймаю».

Організаційні псевда «Баба» та «Сірий», який Бандера використовував у крайових умовах, в еміграції буде замінено на «Весляр» та «Бийлихо». На фото нижче: член ОУН Бийлихо.

Його особистий охоронець Василь Шушко згадував, що в час післявоєнного еміграційного життя лише одного разу він з Бандерою ночував у готелі.

У всіх інших подорожах Бандера використовував намет, який постійно перебував у їхньому авто – провідник ощадливо ставився до організаційної каси, яка формувалася із пожертв рядового членства.

15. Степан Бандера разом із дружиною Ярославою виховуватиме трьох дітей – Наталку, Андрія та Лесю. Найнапруженішими для сім’ї виявляться післявоєнні роки - лише до 1948 року в боротьбі з радянськими спеуслужбами родині Бандер доведеться шість разів змінювати місця проживання: Берлін, Інсбрук, Зеефельд, Мюнхен, Гільдесгайм, Штарнберг.

Останнє місце проживання є особливе – самотня хата в лісі поблизу села. Тут Бандери в п’ятьох проживали в одній кімнаті, де не було навіть електрики, а старшій доньці Наталці треба було щоденно шість кілометрів йти через ліс до школи.

В той час сім’я крилася під прізвищем «Попель», а Наталка Бандера згадувала:

«Маючи тринадцять років, я почала читати українські газети і читала багато про Степана Бандеру. З бігом часу, на підставі різних обсервацій, постійної зміни прізвища, як теж через факт, що навколо мого батька завжди було багато людей, в мене виникли певні здогади.

Коли раз один знайомий проговорився, то я вже була певна, що Бандера – це мій батько. Вже тоді я собі усвідомила, що я не смію прозрадити цього моїм молодшим сестрі та братові; було б дуже небезпечно, якщо б малі діти через свою наївність у чомусь проговорилися…»

Біографія Бандери на "Вікіпедії"

Нижче можна послухати уривок з промови Степана Андрійовича на радіо "Свобода" у 1950-тих:

Бандера на радіо "Свобода"

історія бандера оун упа