Україна гине! Фірмовий стиль нашої політики - істеричний надрив
Головний фірмовий знак української політики - це її надривна істеричність, вірніше, надмірно істеричний стиль поведінки лідерів наших партій. А інакше важко втриматися на хвилі виборчих симпатій - крім як постійно бити у дзвін, закликаючи до останнього і рішучого бою, альтернативою якого виступає хіба що прірва і руїна.
Істеричний політолог: Антон ЗІКОРА
За цю славну традицію ми маємо подякувати комуністам.
18 лютого 1918 Рада Народних Комісарів видала Декрет в ім'я порятунку «понівеченої країни від нових військових випробувань». Йшла війна з Німеччиною. І Радянській владі необхідно було якось підняти всіх «рабочих и крестьян Петрограда, Киева, всех городов, местечек, сел и деревень по линии нового фронта на борьбу».
«Социалистическое отечество в опасности!» - вигукнули тоді більшовики.
Однак наші революціонери не були новаторами. Теза про вітчизну, що знаходиться в небезпеці, був узята у їхніх французьких колег у 1792 року.
Тоді йшла війна - з ким би ви думали? Так точно, з німцями. Прусська армія вступила на територію Франції, і Законодавчі збори, вищий державний орган країни, теж видав декрет, який оголосив те ж саме: «Вітчизна в небезпеці!»
Німці, слава Богу, пішли, але небезпека для існування батьківщини у висловлюваннях лідерів залишилася, причому інколи слово в слово.
Буквально вчора Київський міський комітет КПУ, вітаючи «дорогих товаришів» з 23 лютого, заявив: «Честь и хвала всем, кто верой и правдой служил в рядах Красной, Советской Армии! Кто и сегодня несёт эту нелёгкую службу, понимая, что вновь Отечество наше в опасности!»
Звичайно, про загрозу незалежності вітчизні говорять не тільки «червоні».
«Кричущий факт: команда нового Президента виступає проти держави Україна. І все це - тільки початок. Сьогодні небезпека загрожує незалежності України», - це слова з останньої заяви Тимошенко.
Образ батьківщини, якій загрожують вороги - дуже сильний, він активно використовувався ще стародавніми греками як один з основних сюжетів в драмі. Але в полеміці українських політиків це - не єдиний прийом.
Нинішня політкультура виробила жаский дискурс абсолютного надриву для постійної мобілізації виборців. Український політик, який не говорить мовою війни, швидко втрачає рейтинг і сходить на марґінес.
Тут усі слова гарні для створення відчуття граничності, під час якої від людини потрібно мобілізація всіх сил, щоб - під керівництвом потрібної сили - протистояти небезпеці.
"Україна впевнено рухається до межі, за якою - не просто чергова політична криза, - так ще нещодавно говорив Віктор Янукович. - Безвихідь становища, в яке влада сама себе загнала, у підсумку може обернутися наслідками набагато гіршими, ніж катастрофічне погіршення соціально-економічної ситуації».
Слово «війна» можна розглядати як прекрасний мобілізаційний ресурс, коли загострюються протирічя. Тому воно в лексиконі українських політиків - не рідкість.
Сьогодні зайшов на сайт «Свободи», щоб помилуватися пані Фаріон, і прочитав таке: "На кожній війні потрібне військо - відповідно, вибори для нас є війною».
На війну, тільки з корупцією, ходив на своїх дивних плакатах кандидат у Президенти Арсеній Яценюк. Ворогом «їхньої» держави оголошував себе недопіночет Анатолій Грищенко, вбраний у хакі.
Про війну ж у своїх передвиборних промовах мріяла ЮВТ: «Якби я жила в 1918-1919 роках, я обов'язково була б серед січових стрільців! Тому що там була справжня боротьба за волю і славу України!».
Вся ця риторика так чи інакше покликана нагнітати пристрасті. Адже українська політика може існувати тільки в такому форматі.
Без істерики і надривів - це вже не політика, або неукраїнська політика.
Ющенко часів Майдану відповідав затребуваному електоратом образу. Але, зайнявши пост президента, почав обходити гострі кути, шукати компроміси.
Добрий тато зовсім махнув на «захист батьківщини», «тюрми» і «бандитів». І ось результат: соратники відразу розбіглися, народна любов минулася.
Подібним чином діє ще один (низькорейтинговий) прихильник компромісів - Володимир Литвин. Він навіть сьогодні пропонує шукати альтернативну платформу для миру в парламенті.
"Це можливо на базі об'єднання зусиль Партії регіонів і Блоку Юлії Тимошенко. Влітку вони домовлялися про таку співпрацю ... Якщо ви вважаєте, що нічого не повинно змінюватися в плані уряду - проведіть переговори між собою і домовтеся, як ви це робили влітку, і не потрібно тоді колотити всю країну".
Як це не потрібно? Кому тоді в Україні буде потрібна зовсім неукраїнська політика? Народ звик до останнього і рішучого бою.
