Наша металургія - родом із 1930-тих. Як зробити так, щоб замість сировини вона виробляла товар

Громадська думка стосовно металургії має дві прямо протилежні позиції: одні вважають металургію порятунком, завдяки якому економіка поки що існує, а для інших металургія є нещастям, джерелом відсталості, розпусти олігархів, зубожіння народу, екологічних лих. Але крайні думки рідко відповідають дійсності.

Про металургію консультує: Володимир РАПОПОРТ, бізнес-консультант

Металургія, яка дісталася Україні від СРСР, має багато конкурентних переваг. Водночас вона так само відстає від сучасного світового рівня, як і все, що ми отримали від радянських часів.

Чорна металургія сьогодні – це 20% реалізації промисловості, 40% експорту товарів, 1/3 вантажоперевезень.

Це 400 тисяч робітників із більшою, ніж середня по країні, зарплатою; це найбільший замовник для машинобудування, транспорту, будівництва. Це одна з небагатьох галузей, що успішно конкурує на світових ринках.

Але водночас це - технічний рівень 1930-х, загроза екології, джерело структурних дисбалансів.

У чому конкурентні переваги української металургії?

1. Поклади залізної та марганцевої руд, за якими Україна займає одне з перших місць у світі.

2. Близькість до головних споживачів металу – країн Близького та Середнього Сходу.

3. Наявність неподалік покладів руди покладів коксівного вугілля.

Панорама меткомбінату "Азовсталь" з оглядового колеса в міському парку Маріуполя. Фото жж-юзера readmetal

4. Наявність наукової та інженерної шкіл доменщиків і сталеварів, інженерно-технічних та робітничих кадрів.

5. Наявність фахівців та організацій для всього технологічного ланцюга: від розробки технології та виробництва устаткування до проектування, будівництва, обслуговування металургійного виробництва.

Спочатку варто поговорити про те, чому українська металургія - технічно відстала галузь.

Основні металургійні підприємства були побудовані у 1930-і роки. На ті часи це були передові виробництва, з кращими технічними рішеннями. В світі ще проводили сталь застарілим бесемерівським способом, а українські заводи були обладнані передовими мартенами.

З 1950-х років у світовій металургії продовжився технічний прогрес.

1. Об’єм доменних печей збільшився: з 1,5 до 4,5 тисяч кубометрів і більше. Вони вимагали якісної підготовки шихти, натомість одна піч замінювала п'ять старих, підвищувалася продуктивність, покращувалася екологія, скорочувалися витрати, з'являлася можливість утилізації газів, що відходили.

У радянській Україні була побудована єдина велика ДП-9 - у Кривому Розі. Проте малі печі також залишилися і ефект був змазаним.

2. Мартени замінили кисневими конвертерами. Вони не вимагали природного газу, не забруднювали так сильно навколишнє середовище, були більш продуктивними.

Радянські металурги відповіли створенням 2-х ванних мартенів, які по продуктивності зрівнялися з конвертерами. Якісні ж показники залишалися низькими.

Конвертери почали будувати повільно і з великим запізненням. До 1990 року мартени давали більше половини сталі, що виплавлялася. Тільки криза 2009 р. змусила металургів масово їх закривати.

Але ряд підприємств (наприклад, Запоріжсталь) не має інших сталеплавильних потужностей.

3. З 1960-их замість природного газу стали застосовувати пиловугільне паливо. Правильна підготовка шихти, якісна сировина і ПВП (пиловугільне паливо) дозволяють не використовувати газ у доменному виробництві, а витрату коксу зменшити в 2 рази.

У СРСР єдина установка ПВП була змонтована на Донецькому метзаводі. Після отримання керівництвом Державної премії СРСР вона була демонтована. Лише у 2000-і роки завод поставив ПВП на дві свої домни. Решта заводів узялася ставити їх після початку кризи, восени 2008 року.

Конверторний цех на меткомбінаті імені Ілліча. Фото УТ

Проте залишається проблема якості українського вугілля. Воно містить багато сіри, тому його доводиться розбавляти імпортним. Навіть у 2009 році, коли попит зменшився і українського вугілля цілком вистачило б, країна імпортувала 30% коксівного вугілля.

Високосірчане українське вугілля змушує металургів завищувати його витрати. При роботі установок ПВП доведеться ще більш збільшити питому вагу імпортного вугілля.

4. У 1970-их з'явилися машини безперервного лиття заготовок (МБЛЗ). Метал відразу після випуску з конвертера перетворювався на заготівку потрібного розміру, оминувши блюмінг. Скорочувалися устаткування, працівники, час, енергоресурси.

Не дивлячись на пріоритет донецьких інженерів у проектуванні таких машин, Україна стала купувати МБЛЗ тільки в 1990-ті. Масова установка таких машин почалася у 2000-их.

Новокраматорський машинобудівний завод випускає МБЛЗ, але якість їх така, що більшість підприємств вважають за краще купувати машини безперервного лиття заготівок закордоном.

І досі ще багато українських підприємств використовують блюмінги для отримання заготовки.

5. За останні півстоліття у світі значно зросли сортамент і якість прокату. З 1950-х рр. з'явилися прилади контролю якості, додаткові види обробки додавали металу гнучкість, пластичність, твердість, особливо вузьку товщину.

Тим часом в СРСР продовжували випускати велику кількість товстого листа, крупного сорту без особливих вимог до якості. Економіка працювала на вал, тоннаж, витрати.

Коли ж планова економіка закінчилася, виявилось, що таке велика кількість низькоякісного металу не потрібна ринку.

Натомість необхідна для нашого машинобудування автомобільна сталь або електросталь для автомобілів, вагонів, трансформаторів, металопосуду не випускається - її доводиться імпортувати.

У світі розвивається 4-й переділ, тобто доведення сталі до потрібних споживачеві властивостей. Єдиний в Україні цех в Константинівці доводив катанку (сортовий прокат загального призначення) до стану, необхідного автомобільним заводам.

Цех працював на чеському устаткуванні. Устаткування зносилося, цех зупинився. В той же час якісна заготовка українського виробництва легко знайшла покупця на світових ринках.

6. Розвиток мініметалургії - замість гігантів індустрії стали виникати мінізаводи. Вони переробляли лом і виробляли метал під конкретного замовника в потрібному йому вигляді.

B СРСР таких заводів було всього 2, обидва за межами України. Останнім часом в подібному режимі став працювати електросталеплавильний цех Донецького заводу, з'явилося декілька невеликих окремих цехів. Але масового переходу на подібні технології не відбулося.

В Білій Церкві проект мінізаводу блокувався декілька років місцевим БЮТом з чисто політичних причин, а зараз зупинений через кризу. В результаті країна експортує металобрухт - замість того, щоб виготовляти з нього метал екологічно чистим способом під безпосереднього замовника.

Сучасний стан української металургії: нарощування потужностей з видобутку руди і виплавки чавуну

Наздогнати 50-річне відставання непросто.

Це при тому, що за останні п'ять років у галузі впроваджено нових технічних рішень більше, ніж за весь післявоєнний час.

Крім того, металургія продовжує розвиватися не в тому напрямку, який є привабливим для країни.

Виробництво сталі і чавуну давно перевершило радянський рівень і набагато перевершує можливості прокатного виробництва. Плани нових інвестицій також пов'язані із зростанням виробництва напівфабрикату, а не готового прокату.

Звичайно, можливості експорту прокату, наприклад, у США і ЄС, обмежені квотами, а заготовку можна продавати безперешкодно. В той же час, вступивши до СОТ, обмеження можна долати.

Проблема - в якості нашого прокату. А також в тому, що українські бізнесмени купили прокатні заводи у країнах ЄС і виробляють для них заготовку. B результаті - Україна видобуває і купує природну сировину і паливо, виконує найбільш прості, брудні, витратні операції по виробництву напівфабрикату і... продає його за кордон.

Там напівфабрикати обробляють, надають кваліфікацію і отримують потрібний економіці прокат. Додана вартість залишається за кордоном, Україна має натомість екологічні проблеми.

B той же час якісний прокат країна... купує.

У передкризові роки Україна виробляла до 32 млн тон чавуну (з яких 1-1,5 млн тон експортувала), до 40 млн тон сталі і до 33 млн тон прокату, з яких тільки 7 млн тон ішли на внутрішній ринок.

У експорті 11 млн тон складала заготовка, 9 млн тон – листовий прокат і 6 млн тон – сортовий. Україна також купувала 1 млн тон прокату за кордоном, в основному якісного, що не випускається українськими заводами.

Така структура металургії могла бути вигідна тільки в ситуації з дешевими природними ресурсами: рудою, коксом, електроенергією, газом, робочою силою. При наближенні вартості ресурсів до світового рівня, експорт заготовки стає збитковим. Саме це і відбулося перед кризою.

На світовому ринку виросла ціна сировини, палива і готового металу. Уряд замість стимулювання структурних змін, вирішив отримати свою частку від надприбутків.

Але чим буйніша п’янка, тим важче похмілля. При курсі долара 4,6 грн державні монополісти Нафтогаз, Укрзалізниця, енергокомпанії довели вартість транспортних послуг і енергоресурсів до світового рівня, середня зарплата в галузі виросла до $600.

Якщо врахувати завищену витрату газу i коксу, то зрозуміло чому українська заготівка стала дорожчою за турецьку і зрівнялася з китайською. Тільки великий попит на ринку дозволяв заводам продавати її за такою ціною.

Джерело: УГМК

У результаті у 2008 р. став імпортуватися і такий прокат, що випускається в Україні. На тлі зростання виробництва металу скорочувалося виробництво метизів (готових виробів). Українські заводи виробляли катанку, продавали її до Туреччини, там її доводили до потрібної кондиції і виробляли метизи, які потім продавали до України.

Інший приклад: в Україні є декілька шинних заводів. Для шин потрібний корд, який виготовляється зі спеціально обробленої катанки. У Харцизську є завод, що виробляє корд, катанку катають декілька українських заводів. Проте корд для українських шин постачається з Туреччини.

Щойно попит на метал впав, металургія зупинилася - і надходження валюти до країни різко скоротилося. Так, у липні 2008 року український експорт складав $7,7 млрд (з них чорні метали - $3,1 млрд), а в листопаді - $3,7 млрд (чорні метали - близько $1 млрд).

Обвал гривні знизив собівартість української заготовки нижче турецької та китайської, що дозволило відновити її експорт.

Проте докризових об'ємів досягти найближчим часом не вдасться. Для порівняння: в листопаді 2009 р. загальний об'єм експорту товарів в Україні досяг $4 млрд, в т.ч. чорні метали – $1.1 млрд.

Однак, плани металургів поки не змінюються. Основні інвестиції пов'язані із зростанням виробництва чавуну і сталі, зниженням витрат на їх випуск. Розвиток свого прокатного виробництва, випуск складніших і якісніших видів прокату, розвиток 4-го переділу – нічого з переліченого поки не планується.

Чому? В Україні немає ні кадрів, ні досвіду виробництва якісного металу, ні розвиненого машинобудування, що потребує достатнього попиту на нього. Завищений курс гривні робить вигідним імпорт, а не виробництво.

Що потрібно для того, щоб стимулювати власників підвищувати рівень переробки металу і скорочувати експорт сировини i заготoвки?

1. Припинити повернення ПДВ при експорті продукції з низьким рівнем доданої вартості.

Чому виробникові катанки вигідніше поставити її турецькому метізнику, ніж українському? Тому, що при експорті йому повернуть ПДВ, а при постачанні усередині країни – ні.

Чорна металургія забезпечує робочими місцями 400 тисяч українців. Фото УТ

Україна скопіювала законодавство щодо ПДВ з Європейського Союзу. Але ЄС стимулював свій експорт (через повернення ПДВ) і обмежив імпорт (стягуючи імпортний ПДВ), оскільки у європейських країн експорт високотехнологічний, а імпорт – сировиною.

В України все навпаки. Тому слід припинити повертати ПДВ при експорті руди, коксу, чавуну, заготовки.

Також слід понизити ПДВ для готового оброблювального устаткування, машин, агрегатів.

2. Курс української валюти залишається завищеним.

Цей курс визначається високим рівнем експорту сировинних товарів. При такому курсі витрачати засоби для організації виробництва технічно складних товарів, та ще і за відсутності фахівців - економічно невигідно.

Обмеження експорту сировини, штучне заниження курсу гривні зроблять вигіднішим виробництво усередині країни.

3. Потрібна зміна принципів фіскального регулювання.

Підвищення земельного податку примусило б підприємства скоротити видобуток руди, виробництво чавуну, напівфабрикатів (ці виробництва займають величезні території), підвищити рівень їх переробки.

Замість нинішньої плати за викиди шкідливих речовин в атмосферу варто було б - за прикладом європейських країн - ввести нормування енерговитрат і викидів за типами підприємств.

Mеталургійний завод певного розміру повинен був би скоротити витрати палива і енергії, а також викиди в атмосферу протягом 3-5 років - інакше екологічний внесок ставав би для них не підйомним. Якщо ж він укладається в норматив, внесок не стягується.

Це примусило б підприємства обмежувати виробництво чавуну і сталі (найбільш енерговитратних і брудних), займаючись натомість подальшою переробкою вже випущеної продукції.

4. Чим складніше виробництво, тим воно вразливіше до нецивілізованої практики влади. Надійна і зручна інфраструктура, несуперечливе і стійке законодавство, прості дозвільні, митні процедури – необхідна умова, щоб у нас з'являлися нові складні виробництва.

Сировину переробляють і в країнах з людоїдами та громадянськими війнами. Складні виробництва відкривають у цивілізованих країнах.

Hаша металургія має багато конкурентних переваг і може допомогти економіці вийти на сучасний рівень. Усі недоліки нашої металургії – від спроб політичної і бізнесової еліти використовувати переваги особливим чином: отримати короткострокову вигоду для себе особисто.

Вся суть державного регулювання – зробити вигідне для бізнесу таким, що вигідне для країни. На жаль, у нас регулювання працює навпаки, стимулюючи невигідну для країни поведінку.

________________________

Сайт TEXTY.org.ua існує завдяки пожертвам наших читачів.

Фінансова підтримка кожного з вас дуже важлива для нас. Звертаємося з проханням здійснити пожертву на підтримку ТЕКСТІВ.