Зомбі при владі. Упирі в опозиції (до чергового загострення теми противсіхів)

Вибори відгули, а таврування «противсіхів» триває. Оскільки я належу до цієї групи виборців, то продовжую вислуховувати від знайомих подібні закиди - хоч не розумію і не визнаю їхньої логіки.

Гадаю, якби політичні перегони виграла інша особа, штаб «донецьких» поширював би «мульку», що «противсіхи» привели до влади популістку й покровительку педофілів. І в народі знайшлося би багацько ретрансляторів цього меседжу.

Щоб розставити певні акценти, звернуся до канонів розважального хоррору. У ньому, як відомо, є два головні види злоякісної фауни. Є упирі – фізично спритні й доволі інтелектуальні, і є зомбі – повільні, тупі й почварні.

Упирів зазвичай змальовують гурманами та естетами, не позбавленими сексуальності. Їхні постаті овіяні певною романтикою, ба навіть любовним трагізмом. Не випадково упирів грали навіть такі голлівудські красені як Бред Піт і Том Круз.

Зрозуміло, чому вони не грали зомбі – там нема чого грати: незграбні рухи, рики-пуки і чвакотіння плоті. Упир зовні зберігає людську подобу, із зомбі ж вона облазить клаптями в буквальному сенсі.

Для тих, кому цікавий культурологічний зріз теми: естетикам кровососів і трупожерів український журнал «ШО» пророчо присвятив одне зі своїх чисел (№ 10, 2009 р.)

Однак головне – не у відмінностях, а в тому спільному, що єднає зомбі з упирями. І ті, й інші кусаються!

І укус кожного з них є смертельним для людського в людині - він убиває гомо сапієнса, перетворюючи його на кровопивцю або пожирача плоті.

Напередодні другого туру президентських виборів українські інтелектуали на чолі з академіками й філософами закликали обрати упиря зі страху перед зомбі.

Що ж, не важко зрозуміти їхній смак до стилю «вамп», але хіба це можна вважати вибором?

Як визначити менше зло, якщо наслідки «життєдіяльності» упирів і зомбі рівнозначні, а різниця – лише в зовнішніх повадках двох видів? Та і скільки можна гратись у вибори меншого зла?

Пані-Коса і Проффесор – рівновеликі монстри національної історії жахів.

А 4,36% голосів проти обох кандидатів – це був запит на якісно іншу політичну фауну. Не більше, але й не менше. І в цього запиту є майбутнє, а в упирів і зомбі – немає.

Облишивши кінематографічні метафори, треба визнати, що головний висновок виборів такий: Ющенко і Тимошенко покарані власним виборцем, котрий висловив їм недовіру. За рильце в пуху, за безпринципні чвари, за перманентне прагнення мезальянсу з тим же «Доном».

Після Майдану вже не можна було сідлати корупційні схеми часів Кучми, набирати бандитів і рейдерів у партійні списки, вішати локшу на вуха виборцям.

Януковича привели до влади не «противсіхи» і навіть не змордовані трударі з териконів Донбасу. Його тріумф забезпечили В.Ющенко і Ю.Тимошенко, власноруч перетворивши здобутки свободи в корумпований свинарник, чий мікроклімат виявився для них більш комфортним.

А кара виборців полягає лише в тому, що вони не спинили своїх колишніх поводирів на шляху, який ті обрали – на шляху до поразки.

Так, зрештою, ми покарали і самих себе. І є за що. Наприклад, за те, що не змогли контролювати обрану владу, дозволили смоктати з нас кров. Довірилися. Розслабилися.

Тепер же все прозоро, все строго за «поняттями» – не вір, не бійся, не проси.

Вітчизняна історія перезавантажилася, повернувши підвальних зомбі у владу, а упирів – в опозиційний андеграунд.

Від того, в принципі, нам ані холодно, ані тепло. Проте якщо вже рідна країна У – це така собі іграшка-шутер, то треба пам’ятати елементарні закони виживання.

Щоб зомбі не кусався, треба рознести йому череп. Щоб упир не ввігнав свої ікла – встромити йому кілок у серце (з Україною в серці, кажете?).

Це я, власне, про громадський контроль і необхідність люстрації. Ну, ви зрозуміли.

янукович противсіх вибори тимошенко ющенко