Березовський відсудив 150 тисяч фунтів у російського ТБ і може стати останнім позовним туристом.
Тиждень тому лондонський Вищий суд присудив Російській державній телерадіокомпанії виплатити 150 тисяч фунтів олігарху Борису Березовському за розповсюдження неправдивої інформації про російського мільйонера. Цей процес може стати одним із останніх, коли іноземці судяться з мас-медіа в британському суді – в парламенті розглядається законопроект, згідно з яким так званий «позовний туризм» буде заборонено.
Свіжі новини щодо "позовного туризму" дізнавався: Тарас ФРОЛОВ
В травні 2007 Борис Березовський подав позов в лондонський Вищий суд проти російського державного телеканала РТР.
Привід: сюжет програми «Вєсті нєдєлі», з якого випливало, нібито Березовський був замовником убивства Олександра Литвиненка - колишнього працівника російських спецслужб, який помер від отруєння полонієм в листопаді 2006 року.
Підставою для подання позову саме в британський суд стало те, що репортаж можна було побачити на території Королівства, і він підпадав під дію британських законів про захист гідності та ділової репутації.
Олександр Литвиненко був одним із соратників Березовського під час перебування останнього у Британії.
Ще 1998 року пан Литвиненко публічно звинуватив керівництво російських спецслужб у плануванні вбивства Бориса Березовського.
Після двох арештів Литвиненко разом з родиною 2000 року переїхав до Великобританії, де отримав політичний притулок.
Литвиненко став співавтором двох книги: «ФСБ підриває Росію», в якій російські спецслужби звинувачувались у підриві житлових будинків 1999 року, та «Лубянське кримінальне угрупування» - про зв'язок спецслужб із злочинним світом.
Свідчення пана Литвиненка зіграли велику роль в наданні Борису Березовському політичного притулку в Великобританії.
В листопаді 2006 року Олександра Литвиненка було госпіталізовано, а за три тижні він помер від отруєння радіоактивним полонієм-210. Наступного дня було опубліковано посмертну заяву пана Литвиненка, де відповідальним за свою смерть він назвав особисто Володимир Путіна.
Головним підозрюванним у отруєнні Олександра Литвиненка став колишній офіцер КДБ, бізнесмен Андрій Луговий. Напередодні госпіталізації Луговий та Литвиненко обідали разом в одному з лондонських ресторанів.
Сліди полонія-210 були знайдені в усіх місцях, де зупинявся пан Луговий, а також в літаках, на яких він прилетів та вилетів із Великобританії.
2007 року російська прокуратура відмовилась видати Андрія Лугового британцям, а пізніше він став депутатом Державної Думи Росії від партії Володимира Жириновського.
В квітні 2007 телеканал РТР-планета - який має тисячі глядачів по всьому світу - випустив сюжет, присвячений убивству Олександра Литвиненка. В центрі сюжету було інтерв’ю з чоловіком на ім’я Пьотр. Із його свідчень випливало, що Березовський замовив вбивство Олександра Литвененка.
Пізніше, Борис Березовський назвав людину, яка приховувалась за ім’ям Пьотр. То був Володимир Терлюк, колишній співробітник КДБ та ФСБ. Його ідентифікувала служба безпеки пана Березовського - після того, як він деякий час слідкував за мільйонером.
Слухання у справі Березовського проти РТР та Володимира Терлюка почались 8 лютого 2010 року.
Російська державна телерадіокомпанія відмовилась брати участь в процесі, пояснюючи це тим, що компанія ніколи не стверджувала, що пан Березовський є замовником вбивства. На суд прийшов тільки Володимир Терлюк, який заперечував, що він є Пьотр із репортажу.
Пан Терлюк самостійно представляв свої інтереси в суді, постійно отримуючи поради від представників Генеральної прокуратури РФ, які були присутні в залі на всіх засіданнях.
Коли, під час засідання, в черговий раз задзвонив мобільний телефон одного з російських прокурорів, адвокат Березовського пожартував: «То, мабуть, дзвонить пан Путін».
Володимир Терлюк, заперечуючи, що він і є Пьотр з репортажу, наполягав на тому, що все сказане Петром було правдою. Втім, за два тижні слухань пан Терлюк так і не зміг переконати суддю Девіда Іді, який сказав: «Я не маю жодних сумнівів, що Пьотр і пан Терлюк одна особа, і що він мав знати, що його інтерв’ю знімають».
І хоча пан Терлюк жодного разу не звинуватив Бориса Березовського у вбивстві пана Литвиненка, суддя прийшов до висновку, «що це було головним повідомленням репортажу».
Враховуючи рішення суду, головним підозрюваним у отруєнні залишається Андрій Луговий.
Брезовський не перший, хто скористався перевагами британського законодавства. Ще на початку 90-их у британському суді було розглянуто позов Арнольда Шварценеґґера проти журналістки Венді Лі, яка випустила неавторизовану біографію актора у Сполучених Штатах.
Арнольда можна назвати засновником «позовного туризму» - наслідуючи його приклад, в Лондон почали приїздити американські знаменитості зі скаргами, які не були б розглянуті в американському суді.
Згодом до британських судів почали звертатись і підприємці - серед яких варто згадати українського мільярдера Ріната Ахметова, який у 2007-ому виграв суд у сайту «Обозреватель» (який навіть не мав англійської версії), а у 2008-ому - у газети Kyiv Post, кількість передплатників якої у Великобританії не перевищувала 20 осіб.
В самому факті, що іноземець може захистити своє ім’я та репутацію в британському суді, нема нічого поганого. Але все частішають випадки, коли заможні та впливові позивачі використовують «позовний туризм» як засіб цензури.
На це є дві причини – по-перше, вартість самих судових витрат в процесі (без суми компенсації) може сягнути понад 100 тисяч фунтів.
Торік видавництво Кембріджського університету припинило друк книги «Благодійники джихаду» через те, що вона могла стати причиною судового позиву.
На думку представників видавництва, дешевше не друкувати книгу, ніж судитися.
По-друге, позивач має лише підтвердити, що поширені відомості можуть зашкодити його репутації, в той час як відповідач має надати свідчення на користь опублікованої інформації. Ця вимога ставить у програшне становище правозахисні організації.
Працюючи в умовах репресивних режимів, правозахисники часто користуються конфіденційними джерелами. Під час розгляду справи в суді, вони змушені називати своїх інформантів, що ставить під загрозу добробут та життя останніх.
Про чудову альтернативу "позовному туризму" в Ісландії читайте тут
Ситуація, коли законодавство несе пряму загрозу свободі слова, давно непокоїла британців. Наприкінці лютого було опубліковано звіт парламентської комісії з питаннь британської преси.
Серед запропонованих комісією змін - пропозиція, щоб не лише відповідачі, але й позивачі надавали докази того, що опублікований матеріал завдав реальної шкоди їхньому бізнесу.
Інша пропозиція - іноземні позивачі мають обґрунтувати, чому їхня справа має розглядатись у Британії. Тож цілком можливо, що розгляд позову Березовського проти РТР став одним з останніх, коли в лондонському суді розглядалася справа проти іноземних медіа.
