Есеї про Януковича. Англомовний треш-піар for Viktor Fedorovich

Очевидно, видання спрямоване на просвітництво іноземного читача, який, певно, не без переляку дивиться на цю бригаду і має призначенням зобразити «команду професіоналів» трохи більш антропоморфною, ніж вона є насправді.

А те, що есеї присвячені вихідцям з певного міста, відомого цілою плеядою специфічних «професіоналів», зрозуміло вже з першого розвороту (дивись фотку нижче).

Занепадництво перед іноземними літерами притаманне не тільки Януковичу. Про плани Тимошенко народ теж часто дізнавався із публікацій і інтерв’ю у «Фігаро» чи «Індепендент».

Без сумніву, який-небудь канал «Франсе 24» в порівнянні із виданнями «Слово Батьківщини» чи «Час регіонів» - це те саме, що «Луї Віттон» та страусові мешта в порівнянні з яким-небудь совковим «Шкіртрестом».

Зазначимо також, що сам автор книги теж іменує себе «міжнародним журналістом» - очевидно, натякаючи на те, що живе Володимир Чередниченко у Москві, а в Україні більш відомий, як видавець ілюстрованого журналу «Президент».

Це шикарне видання випускалося при Кучмі, було переважно наповнений хронікою правління Леоніда Даниловича і його майже у наказному порядку примушували передплачувати державних чиновників. Видання журналу було припинене одним із перших указів новообраного Ющенка.

А ще Чередниченко - автор праць по оспівуванню марнославних президентів на заздрість Рогозі та іншим кокотюхам, що в своїх творах зациклились лише на міністрах чи мерах.

З-під його пера зокрема вийшов тритомник «Президентський рубіж» (про Кучму) і присвячена відомо кому книга «Лінія Путіна» (словосполучення про «план Путіна» на той час ще не знали).

«Писати про Дніпропетровськ стало нецікаво. Місцеві чиновники якісь перелякані, бояться організувати навіть презентацію книги про Президента. Напевно, перестраховуються. У Донецьку все інакше, там могутня, єдина команда. Губернатор — це губернатор, а мер — це мер. Я з багатьма вже познайомився і скажу, що там є широта і розмах".

Так пояснював Чередниченко джерела свого натхнення в газеті «День» незабаром після втечі Павла Лазаренка і додавав: «Візьмемо колишнього губернатора Віктора Януковича — та це ж мужик, два метри зросту, вольовий».

Очевидно, знайомство з донецькими професіоналами дещо виснажило цього майстра пера, бо на фотографії в своїй книзі він виглядає стомленим:

Певно, щоб інші «професіонали» не виглядaли такими ж змученими, фотографії персонажів замінені малюнками.

Однак самі тільки англомовні фрази, вкладені в уста наших персонажів, уже створюють неймовірні багатозначні асоціації.

Отже починається книга з сімейної сцени: на президентській кухні, на якій чомусь лежить згаданий вище журнал «Президент», дружина Леоніда Кучми Liudmila Nikolaevna Kuchma готує зупу, навіщось добавляючи в неї олію під невідомою нікому назвою Oleynaya.

Без сумніву, Леонід Данилович не залишиться голодним, хоча він на всякий випадок дзвонить додому, щоб перепитати стан справ з вечерею:

- Do you still use the oil made in Dnepropetrovsk? – питає свою wife Леонід Данилович. ("Ти все ще використовуєш олію з Дніпропетровська?")

- Not just because we lived there - не губиться Людмила Миколаївна, - And not just because of the nostalgia. ("Не тому, що ми там жили. І не через ностальгію")

Однак, що спонукає кавалерствєнну даму Ордену Святого Станіслава користуватися олією Oleynaya, ми так і не дізнаємося.

В першу чергу тому, що Леонід Данилович одразу ж переходить з місця в кар’єр і починає розхвалювати дружині професіонала номер один: директора вугільної кампанії «Краснолиманська» Зиновія Пастернака.

- Pasternak has many reasons to proud - запевняє Леонід Данилович свою дружину, якій, очевидно, це дуже цікаво. Український екс-президент перераховує нагороди вугільного генерала: відзнаки «За високу технологію та якість», «Золота Арка Європи», «Людина тисячоліття» та тому подібні брязкальця, що продавались і продаються марнославним людям у незалежній Україні.

Серед чеснот цієї людини забувається тільки одна: за його гроші власне й з’явилася на світ книга The time of professionals.

Доки Леонід Данилович спілкується з своєю дружиною, яка варить зупу, професіонал номер один зустрічається з професіоналом вищого сорту: шахтар Пастернак та губернатор Янукович, щойно вилізши із шахти, дивляться із вікна службового кабінету в Селідово на мальовничі береги the Volchya river. Директор шахти доповідає про те, що для добування вугілля потрібні нові вентиляційні установки.

- So, was the problem put right? – з легким йоркширським прононсом запитує у нього governor Янукович

- Of course, Viktor Fedorovich, - вимова Зиновія Пастернака, очевидно, видає в ньому випускника Йєлю.

Чесно кажучи, краще було б Пастернаку реально купувати повітряні установки, а не доручати вигадувати про них московському письменнику Чередниченку. У травні 2008-го на «Краснолиманській» сталася одна з найкрупніших аварій в незалежній Україні. А ще через рік саму людину тисячоліття», взявши під білі руки, повели до буцегарні служителі закону. «Золоту арку Європи» звинуватили в розтраті державних коштів, виділених на ті ж установки для дегазації повітря.

Сам розділ, присвячений теплій дружбі Януковича з Пастернаком має таку собі римовану назву: What do you know about the sun if you have never been in a mine?

Якщо ви родом з Донбасу, то ви одразу ж зрозумієте, що це перекладений на англійську рядок «Что ты знаешь о солнце, если в шахте ты не был» з популярної на Донбасі пісні «В чистом небе донецком», де «голубинную стаю догоняет степной ветерок».

Не дивно, що голуби присутні і в ілюстраціях в англомовній книзі про «професіоналів»:

Тільки це – не українські голуби. Це голуби Французької Республіки, де відпочиває простий підприємець з Дніпропетровська Олег Книш, керівник підприємства Біон-Імпекс.

Йому подобається в Парижі, правда трохи бентежить якийсь приблудний журналіст, який причепився до нього з дурним питанням «So, you are a metallurgist?” Ні, я людина не такої романтичної професії, з сумом зітхає Олег Миколайович.

З дитинства мріяв про те, щоб варити метал, а ось доводиться продавати лаки й фарби під торговельною маркою «Сім гномів» - CIS trade-mark “Sewen Dfarfs” в оригінальному тексті.

І от, вернувшись після прогулянки в готель «Святий Августин» і розкривши свіжий номер улюбленого Le Figaro (це ж тре таке співпадіння! Крутіше за рояль, що випадково виявився в кущах!) повелитель «Семи Гномів» виявляє, що до Парижу з офіційним візитом прибуває прем’єр Віктор Янукович.

Ця новина одразу примушує його відмовитись від ідеї подивитися ще й Лувр, бо ж Віктор Федорович вартий кількох таких луврів.

Далі йде цікаве оповідання про те, як ганяється по Парижу невгамовний Книш за невловимим Януковичем, нагадуючи переслідування отцем Федором інженера Брунса в «Дванадцяти стільцях». Як кульмінація – за кілька хвилин до відльоту Олег Миколайович таки ловить в аеропорту Віктора Федоровича.

- Viktor Fedorovich, I arrived in Paris just for week-end as a tourist. But I stayed longer – because of you! When will I have another change to meet with the Prime Minister? ("Віктор Федорович, я прибув у Париж лише на тиждень, як турист. Але затримався на довше - через вас! Коли я ще матиму нагоду зустрітися з прем'єр-міністром?")

Не знаю, що б відповіла на таку зворушливу сповідь інша людина, а от Янукович, як запевняє пан Чередниченко, подивився на Книша з інтересом і задав тільки одне питання:

- Are you from Donbas?

На це підприємець не знаходиться, що відповісти, Янукович стартує на Батьківщину, а у шефа «Сімох Гномів», що так і не побачив Лувру, певно ще й виникли проблеми з простроченою візою.

Донбас у Європі і так присутній: в нашій книзі окреме місце присвячене меру Донецька Олександру Лук'янченко, який між візитами до Страсбургу та Брюсселю дивиться не який-небудь Private Gold, а патріотичний та змістовний First Channel of Ukrainian television. А ви питаєте, чому «донецькі» такі дивні…

Тим часом, найголовніший професіонал займається активною міжнародною діяльністю. В Москві він вживає міцні спиртні напої з головою «Земляцтва донбасівців» міста Москви Володимиром Луньовим.

Володимир Георгійович відомий не тільки горлівським корінням, він ще й директор «РУТЕК-Холдингу», який продає російський кокс на Україну. Заодно це «землячество», хоч і складається з негромадян України, об’єднаних лише спільними бізнес-інтересами з нашим донецьким кланом, активно втручається в українське політичне життя.

Багато хто може й сьогодні згадати так звані «листи з Росії», підписані тим же Лунковим, сотні тисяч яких закидувалися українським виборцям y 2004-му році.

Деякий час в кабінеті з «донбасівцями» тусується ще й два популярних на той час донецькі журналісти Рімма Філь та кореспондент вже згаданого журналу «Президент» Олексій Владіміров.

Всі відзначають неабияке, хоча й маловідоме свято – the Day of Liberation of Donbas. (День Визволення Донбасу) З цього приводу на вогник заходить ще один донбасівець, зовні дуже схожий на Януковича – Йосип Кобзон.

“What shall we drink to, Vladimir?”

“To Donbas, Viktor!”

“I am all for it!” Yanukovich gave a wide smile. “To Donbas!”

Взагалі, міжнародній політиці «Лідера» у згаданій книзі присвячено немало. Він метикує «на трьох» з Путіним та Кучмою - a відповідний малюночок примушує нас задуматись, чому кожен новий президент в пострадянських республіках обов’язково має бути вище ростом за свого попередника, і тільки в Росії ми спостерігаємо протилежну тенденцію: кожен новий голова держави нижчий за свого попередника.

Якщо така тенденція залишиться, то скоро здійсниться пророцтво Салтикова-Щедріна про прихід до влади в сусідній країні династії «мікроцефалів».

Для балансу багатовекторних януковицьких зовнішньополітичних устремлінь, згадано в нашій праці і про Америку, в яку свого часу злітав тодішній прем’єр. Судячи з назви есею Yanukovich’s introductory visit to America – їздив він туди на оглядини, немов наречена.

Сам Колін Пауелл – чим не чудова нагода «професору» покращити свої знання англійської та ще й з носієм мови! Тільки чомусь Чередниченко не наводить жодного діалогу цих двох персонажів.

Завершує ж нашу книгу післямова керівника видавництва «Донеччина» Василя Ковальова.

Передмова написана чомусь уже російською – очевидно, для тих нечисельних прихильників Януковича, які ще не навчилися читати Шекспіра в оригіналі.

«Виктор Янукович, по мнению журналистов, личность достаточно загадочная. Ведь он, как и большинство донетчан, не любит афишировать свою биографию, свои успехи…» - наче знущаючись, пише цей член Спілки журналістів України.

Заодно пан Ковальов запевняє, що книга, яка лежить перед нами, «прошла успешную презентацию не только в нашей стране, но и в России, Германии, Италии, пополнила фонды знаменитой Александрийской библиотеки Египта» - ніскільки не бентежачись, що цю бібліотеку знищив ще римський імператор Авреліан в 273 році.

А ви ж, колеги, занотуйте десь цю назву: Vladimir Cherednichenko. The time of professionals. Будете проходити повз Олександрійську бібліотеку – запитайте.

книги янукович фріки кучма