Аліса Тіма Бертона: моральна історія для бізнесменок-початківців. Від казки не залишилося нічого
«Нео, прокинься - Матриця поглинула тебе - Прямуй за білим кроликом» - з цього часто цитованого заклику починається, як ви пам’ятаєте, шлях спасителя Нео до перемоги над так званою Системою у фільмі «Матриця». «Білий кролик» в «Матриці», стверджує Вікіпедія, є «однією з багатьох метафор метафізичного пробудження». Коли в фільмі - саме перед тим, як Нео зустрічає оракула - ми бачимо, як по телевізору транслюється фільм «Ніч зайців»; це символізує рішення Нео «прямувати за білим кроликом і зруйнувати владу Матриці».
Дивилася: Олександра КИРИЧУК, "Останній кінопоказ"
Білий кролик, без сумніву, має репутацію одного з найбільш «підривних» персонажів керроллівської «Аліси».
Хоч, автор, якому він завдячує своїм існуванням (а Нео, відповідно, «метафізичним пробудженням») і описує його як «кволого та знервовано-нерішучого, з голосом, що дрижить, і колінами, що тремтять», але ж це він слугує провідником до психоделічної «країни чудес», де гусінь курить кальян, пиріжки призводять до тілесних трансформації, і, головне, не діють репресивні закони ані логіки, ані фізики (ані Матриці, очевидно).
Про те, що насправді Льюїс Керролл зашфрував у своїй казці математичний трактат, читайте тут
Саме ця функція (щонайменше, починаючи з відомої пісні «Джеферсон Ейрплейн») зробила казкового кролика культовою істотою, прямувати за якою в пошуках свободи і пригод поривалося не одне покоління.
Часи, проте, міняються. І сучасні білі кролики здатні на несподівані повороти. Принаймні, на таку думку наштовхує останній фільм Tiма Бертона, що є також і останньою на часі екранізацією (правда, досить довільною) «Аліси в країні чудес».
Як це не дивно, але, виявляється, автора «Страху і ненависті в Лас-Вегасі» «Біттлджуз» ніколи особливо не надихали галюциногенні пригоди Аліси в країні чудес.
За його словами, нічого справді цікавого там не відбувається, - «знуджена дівчинка просто вештається без мети Країною чудес, натрапляючи то на одного дивного персонажа, то на іншого, ще більш дивного».
В «Алісі», каже Бeртон, йому завжди бракувало якоїсь сильної центральної лінії, «оповідь там ніби розпадається не окремі не надто пов’язані між собою епізоди». Це, стверджує режисер, перешкоджає читачу - так само, як і глядачу всіх попередніх екранізацій - відчути з історією емоційний зв'язок.
Hедолік він і вирішив виправити, взявши справу в свої руки. І таки виправив - досить радикальним, варто зазначити, способом.
Режисер залучив для "вдосконалення" керроллівської «Аліси» одного з живих класиків діснеївсього кінематографу, сценаристку Лінду Вулвертон - автора таких видатних шедеврів дидактичної голлівудської мультиплікації, як «Король Лев» та «Красуня і Чудовисько».
І ставка ця, безперечно, себе виправдала.
Внаслідок втручання такого серйозного спеціаліста, в цій дивакуватій історії з’явилася не тільки «сильна центральна лінія», але й промінь надії для всіх, хто відчуває себе розгубленим перед непростими викликами сучасності.
Чудово розуміючись на функціях масового кінематографу, міс Вулвертон пропонує глядачам значно більше, ніж «слідувати» за якимось невротичним кроликом з тремтінням в колінах – своєю епічною історією вона пропонує нам зразок для наслідування.
Під час написання сценарію, стверджує авторка, її метою було створити сильний та вольовий жіночий персонаж, який був би, ні більше, ні менше, як «рольовою моделлю для сучасних, схильних до депресії, дівчат та жінок».
Отже, модель для наслідування «Аліса» (Міа Васіковська) старша за свій літературний прототип на 10 років (тобто, їй 19 - за спостереженнями спеціалістів, саме ця вікова група зараз найбільше страждає від психологічного пригнічення), і цього разу до заячої нори її приводить вже не нудьга, як колись в дитинстві, але необхідність важливого життєвого вибору.
А в країні чудес її, відповідно, очікують не безцільні «зустрічі з дивними персонажами», а тернистий шлях до становлення особистості.
Набуття індивідуальності і є, власне, «центральною лінією» в цій історії. На рівні сюжету, це виглядає так.
Коли Аліса потрапляє до підземного світу, перше, з чим вона зустрічається - це сумнів місцевих жителів в тому, чи справді вона «та Аліса», яку, виявляється, там всі чекають. Відповіді на це запитання вона, звісно, і сама не знає.
Як і у всіх несформованих суб’єктів, у неї є тільки ім’я, але ще не ідентичність. Нескладно здогадатися, що всі її подальші пригоди є ні чим іншим, як здобуттям останньої.
Здійснивши ряд героїчних вчинків, кульмінацією яких є класичне для подібних романтичних історій вбивство дракона (яким вона здобуває свободу для підземного царства від тиранії Червоної королеви), Аліса отримує загальне визнання як «без сумніву, тої Аліси», і головне, змогу впевнено сказати, «тепер я знаю, хто я».
Червона королева, до речі, заслуговує, окремої уваги.
В трактуванні Бартона причиною її невгамовної люті та кривавого терору є, виявляється, королевина неприваблива, надмірно велика голова та, відповідно, заздрість до всіх істот з нормальними пропорціями.
Страждаючи від власної фізичної винятковості, Червона королева рубає праворуч і ліворуч всі голови стандартних розмірів, залишаючи навколо себе тільки підлабузників з накладними частинами тіла, завдяки яким вони також можуть виглядати потворно, не змушуючи її нервуватися.
Тож, в такому контексті, перемога над Червоною королевою постає також і як тріумф норми над відхиленнями.
Безумство Капелюшника в цій історії, що характерно, також має своє пояснення. Психічної рівноваги він позбувся, бо не зміг витримати всіх тих лихоліть, що заподіяла його батьківщині (та йому зокрема) зла непропорційна королева. Коли ж зі її правлінням покінчено і норму відновлено, навіть у його божевільному погляді забринів промінчик здорового глузду.
Ось так, подібно до того, як, завдяки подвигу Аліси, в країні, де панував хаос, запановує порядок, завдяки майстерності Бeртона та пані Вулвертон абсурдна історія Лью]са Керролла набуває високого змісту.
Замість "незв’язного та позбавленого сенсу нагромадження дивацьких пригод" глядач отримує достойний приклад внутрішнього становлення.
Витримавши всі випробування, подолавши страхи, комплекси, нерішучість та надмірну лояльність, розгублена на початку історії панночка, відкриває своє, гідне подиву «справжнє я», сповнене відваги та готовності «вірити в дива».
Бо хіба ж не диво, що дев’ятнадцятилітня дівчинка спромоглася відрубати голову могутньому дракону, якого всі боялися?
Але найцікавіше в цій історії – фінал. Повернувшись зі своєї мандрівки у «внутрішні глибини» змужнілою та впевненою в собі особистістю, Аліса з легкістю наводить лад в своєму житті.
Рішуче відмовившись від нав'язуваного їй родиною шлюбу з рудим потворним молодиком (який, до того ж страждає розладами шлунку), вона приймає нарешті своє важливе «життєве рішення» - зайнятися торгівлею.
Раптово в ній відкривається талант підприємництва і в її юній голівці народжується геніальна, без перебільшень, ідея - прокласти торговий шлях до Китаю.
В останньому кадрі ми бачимо Алісу на борту торгового корабля, з промовистою назвою «Диво». На плече до неї приземляється блакитний метелик (в якого перетворилась колишня любительниця кальянів з Країни чудес, гусінь), і мораль цієї історії постає перед нами з усією виразністю: справжнє диво – це бізнес, головне бути готовим в нього повірити.
