Вперше пораховано ТОП-10 книжок СучУкрЛіту, які найкраще продаються. Рейтинг лютого 2010-го. Спецпроект ZaUA.org

Одразу треба зазначити, що на нинішньому етапі, звісно, про повну соціологічну коректність не йдеться. Хоча ті книгарні, з якими вдалося домовитися про співпрацю (чи в котрих є у вільному доступу рейтинги продажів) і контролюють помітну частину ринку „сучукрліту”, для точних висновків їхніх даних замало.

Але уявлення про тенденції вони дають, і непогане. Особливо це стосується перших двох місць нашого умовного „Топ-10” продажів за лютий.

Та перед тим, як назвати „олімпійський п’єдестал” – ще кілька спостережень.

Відверто здивував украй різний ступінь відкритості різних книжкових мереж і магазинів.

Коли зв’язуєшся з їхніми представниками і просиш надати рейтинг продаж „сучукрліту” за лютий, то в одних книгарнях надають усю потрібну інформацію включо з кількістю проданих примірників, в інших лише рейтинг (а часом ще й дивуються самій думці про те, що вони можуть комусь дати якісь цифри), дехто ж узагалі відмовляється співпрацювати.

Отже, цифри і наклади дали не всі. Це дещо ускладнило підрахунок „призових місць”, зробило його значно умовнішим.

В одній книгарні, де відмовилися назвати свій рейтинг продажів, зате поділились іншою цікавою інформацією – керівник магазину сказав, що рейтинги продажів це добре, але вони дуже віддалені від читацького попиту.

„Ми продаємо одні книжки, а в нас часто питають зовсім інші”. З різних неофіційних розмов можна зробити висновок, що попит читачів не завжди враховують і в інших книгарнях.

Десь можуть бути конфлікти між магазином і видавництвом, специфічна політика закладу, десь просто ускладнена система реакції на запити відвідувачів, а то й на закінчення накладів популярних видань.

Словом, коли хтось із прихильників тотальної комерціалізації літератури скаже вам, що „ринок сам усе чесно регулює”, майте на увазі, що його слова в наших реаліях не надто коректні навіть в ультраринковій системі координат.

А якщо додати до цього ще й відсутність книгарень із широким вибором продукції поза кількома великими містами…

Та все ж це не означає, що рейтинги продажів зовсім не мають сенсу. Навіть не маючи гарантій щодо правдивості відомостей, знаючи про непрості стосунки попиту й пропозиції на українському ринку, тільки спробами порахувати продаваність книжок можна зробити кілька корисних справ.

По-перше, дати поштовх для можливих майбутніх соціологічно вивірених підрахунків. По-друге, накреслити деякі магістральні тенденції. А по-третє - зменшити загрозу фетишизації рейтингу.

Не дивно, що майже всю десятку лютого складає проза. Лише в одній книжці вона межує з поезією. Більш дивно, що у верхній частині рейтингу панують твори з більш-менш історичною тематикою, але про це вже ішлося тоді, коли ми обговорювали рейтинги не кількісні, а якісні.

Отже, лютий 2010 року.

Перше місце майже в усіх книгарнях, що взяли участь у нашому опитуванні, без варіантів посів роман Оксани Забужко „Музей покинутих секретів”.

Чимало різних оцінок доводилося чути про цю книгу – і що це наймастштабніший та найцікавіший твір сучасної української літератури, і що книга надто менторська й пафосна.

Так чи інакше, нікому не випадає сумніватись у яскравості письма Забужко, і цікаво, що перше місце посів твір, котрий аж ніяк не назвеш масовим. У тих книгарнях, які надали кількісні покажчики продажів, „Музей…” випереджав інші видання в рази.

Друге місце за книгою, котрій, здається, ЗМІ приділили значно менше уваги. І тим не менш, „Чорний ворон” Василя Шкляра впевнено вийшов на другу позицію. Із так само полярними оцінками: від „цікавезного історичного епосу” до „блідої схематичної агітки”.

Неодмінною є перевага саме цих двох книжок у майже всіх книгарнях.

А ось що думають про них троє випадкових людей, котрі, однак, люблять читати, у тому числі сучасну літературу.

"Новий роман Забужко - претендент на шкільну програму"

Марина, консультант однієї з київських книгарень:

- Забужко запитують часто, причому не лише її останній роман. Традиційні прохання: "Порадьте щось почитати із Забужко" не зникають.

Шкляра найчастше купують "Чорного ворона". Прикметно, що ґендерні стереотипи тут не підтверджуються: як Забужко, так і Шкляра купують представники обох статей.

Насамперед вони популярні, бо це гарна література. По-друге, історична тематика завжди викликає увагу з боку читачів. Історична лінія про УПА в романі "Музей покинутих секретів" - попри всі бажання чи небажання авторки - виводить роман на претенденти у шкільну програму (звісно, не без втручання цензури).

Це так само гарна альтернатива тим, хто стомився від "постмодернізму" в сучасній українській літературі.

Сама читала "Музей покинутих секретів" і читати раджу. Для мене, як для людини, яка народилася ще в УРСР, а зростала вже в самостійній Україні і має "дитячий" погляд на 90-ті, особливо цінними стали епізоди саме "дорослого" бачення становлення нашої незалежності в перше десятирічя. Бо ж тоді й сіялося те, що жнемо зараз і ніяк дожати не можемо.

Маю на увазі національну самосвідомість. Недарма події у книзі закінчуються до осені 2004, тобто роман явно апелює до подій попереду - до чергової сходинки становлення нації, яку українці подолали з гідністю та викликанням захвату у всього демократичного світу в листопаді-грудні 2004 року.

Шкляра ще не читала, але маю захоплений відгук про цю книгу від поетки і постійного покупця нашої книгарні Олени Степаненко.

"Про Шкляра не чув, Забужко варто б почитати"

Ігор, юрист:

- Про „Чорного ворона” Шкляра я не чув. А про „Музей покинутих секретів” Забужко чув багато, це її нова книга, котру жваво скрізь обговорюють. Збираюся прочитати, але поки що немає вільного часу, надто багато роботи.

"Нічого не читатиму, рецензії не зацікавили"

Анастасія, фотограф:

- Не читала ні те, ні те, і не буду. Забужко як прозаїка не сприймаю, Шкляра не читала, але рецензії не зацікавили в принципі в обох випадках. Чому купують Шкляра – поняття не маю, а що, дійсно купують?

Про нього багато говорять, але я про нього практично нічого не знаю, а Забужко сама по собі гучне ім`я, тож про неї вважає за необхідне написати навіть той, хто не читав навіть тих нещасних "Досліджень...", вона сама собі піар.

А тепер – увесь рейтинг.

1. Музей покинутих секретів. Оксана Забужко.

2. Чорний ворон. Василь Шкляр.

3. Солодка Даруся. Марія Матіос.

4. Капітал. Сергій Жадан.

5. Звірослов. Таня Малярчук.

6. Місто з химерами. Олесь Ільченко.

7. Таке. Іздрик.

8. Шості двері. Ірен Роздобудько.

9. Кулінарні фіглі. Марія Матіос.

10. Архе. Любко Дереш.

Переможці лютого – книжкові новинки. А от Марія Матіос, Сергій Жадан, Любко Дереш та Ірен Роздобудько виглядають на постійних мешканців „чарту”.

Дякуємо книгарням, які надали інформацію для рейтингу ZaUA.org.

Це – всеукраїнська мережа „Книжковий Супермаркет”, київські книгарні „Фоліо”, „Українська книгарня Смолоскип”, „Могилянська книгарня”, а також харківський книжковий магазин „Books” і дніпропетровський „Арт-Вертеп” („Білокнижник”).

Інформацію щодо рейтингів мережі книгарень „Є” взято з офіційного сайту.

Закликаємо й інші великі та маленькі книгарні долучитися до створення рейтингу. Ми плануємо зробити його щомісячним.

НАШІ ПАРТНЕРИ:

література культура книги бестселер