Герої не яєчного терору. Табачник порівнює себе з міністром освіти, якого вбили бомбісти
Міністр освіти Дмитро Табачник цього тижня підігрів інтерес до своєї персони. Він, зокрема, у інтерв'ю ахметівській газеті "Сєгодня" заявив, що "отримав кілька смс-повідомлень з текстом: "Привіт від Карповича" і ммс-ку з фотографією Боголєпова. Для тих, хто не знає - студент Карпович застрелив міністра освіти Російської імперії Миколу Боголєпова".
Історію вивчав: Антон ЗIКОРА
Ще міністр додав: "Я не знаю, що це - моральний тиск чи погрози, але якщо Микола Павлович Боголєпов, незважаючи на підкидні листи, продовжував чітко проводити політику в міністерстві освіти сто з гаком років тому, то я не маю права зрадити очікування людей, які повірили в новий курс Віктора Януковича...»
Правда, драматично: міністрові натякають на вбивство?
Табачник усе вигадав?
Згадування імен Боголєпова і Карповича змусили нас звернутися до Гуглу. І ось що цікаво: дійсно, міністр народної освіти Микола Боголєпов був убитий студентом Петром Карповичем в 1901 році.
Тоді це була значуща подія, яка поклала початок новій сторінці терору в Російській імперії. Але в сьогоднішній Україні про це пам'ятають лише одиниці.
Це спеціальна інформація, яку знають, наприклад, фахівці з історії КПРС, яким, знову ж таки, є сам Табачник.
Інший варіант - малоцікавою діяльністю Боголєпова можуть захоплюватися також новітні білогвардійці та інші адепти "імперства", яким, знову ж таки, є "русскій ґраф" і "дворянін" Дмитро Дмітрій Табачник.
Звичайній молодій людині, середньостатистичному противнику міністра освіти легше не шукати таких маловідомих аналогій, а скинути на номер (тільки де ж його взяти?) міністру слова: "Зустрів Табачника - дай йому підсрачника!"
Наведені вище факти викликають серйозні підозри щодо того, що "терористична" історія з Боголєповим не сталася насправді, а народилася в голові Табачника. Тим більше сам міністр вже звертався як до прикладу свого колеги, так і його вбивці.
У статті «Разрушение образования: путь к нации лакеев», опублікованій більше року тому в газеті «2000» (ще один русофільський листок, який видає Сергій Кичигін - дуже сильний русскій патріот з чомусь канадським громадянством), Табачник писав:
«Надеюсь, что за десятки тысяч поломанных судеб и общее развращение образования, превращаемое в аморальное торжище, Вакарчук ответит только по закону.
Для него самого вряд ли может послужить уроком бесславная и печальная судьба царского министра народного просвещения Николая Боголепова, растоптавшего введенными по его инициативе «Временными правилами» свято чтившуюся до того российскими самодержцами автономию университетов и сделавшего основой образования деньги и сословное положение вместо знаний и таланта.
Неудивительно, что точка в карьере и судьбе министра, поставленная бывшим студентом Петром Карповичем, исключенным из Московского, а затем Юрьевского университета за выступления против боголеповской тирании, не встретила осуждения в обществе.
Показательно, что Карпович окончательно принял решение нажать на курок, услышав, как Боголепов на министерском приеме следующим образом ответил на просьбу городского головы Чернигова открыть реальное училище:
«Представьте нам удостоверение от более состоятельных помещиков и дворян, что они будут отдавать в училище своих детей. Мы не желаем открывать училища для разночинцев».
Ось так. Тільки якщо в одному випадку Боголєпов начебто поганий - "розтоптав автономію університетів", то в іншому він уже хороший - бо як і Табачник, не боявся погроз.
Микола Павлович Боголєпов - міністр народної освіти в Російській імперії (1898-1901) - проводив курс на придушення студентських хвилювань і викорінювання вільнодумства.
В результаті його діяльності була звільнена опозиційно налаштована професура, а в 1900 році 183 студенти Київського університету віддали в солдати. Вони вимагали відновити своїх товаришів, вигнаних з вузу за те, що ті взяли участь у сходці.
Володимир Ленін навіть написав з цього приводу в «Іскрі» статтю "Віддача в солдати 183-х студентів", в якій засудив виразки царизму.
Цікавий момент - у вже згаданій вище статті Табачник знаходить для Боголєпова позитивні слова: "Боголепов стал инициатором создания на казенные средства общежитий при университетах, и самые яростные его критики не могли не признать безупречной честности в расходовании средств на эту цель." Ця репліка повністю викриває його (не)компетентність як історика. Табачнику здається, що казенні гуртожитки при університетах (на які Боголєпов дійсно витратив колосальні державні гроші), - це така собі соціальна пільга. Насправді ж усе було з точністю до навпаки.
Справа в тому, що студенти в Російській Імперії традиційно жили не при навчальному закладі, а на приватних квартирах. Боголєпов, якого хвилювала політизація студентства, вирішив обмежити їхню свободу - "закріпачити" студентів при навчальних закладах. Гуртожитки якраз і були однією із форм цього закріпачення: за Боголєповим, студенти мали жити не де їм заманеться, а в казенному гуртожитку під пильним наглядом університетського начальства.
Кумир Табачника - захисник мажорів
За свідоцтвом очевидців, 14 лютого 1901 Боголєпов приїхав у своє міністерство (справа була в Петербурзі), близько 13 годин. Приймальну вже заповнили численні відвідувачі.
Заслухавши доповідь про поточні справи, міністр став обходити прохачів, серед яких був Карпович, який дуже хвилювався. Виклавши суть свого клопотання, він пройшов на запропоноване йому місце, поруч із чернігівським міським головою.
Тим часом Боголєпов, підійшовши до сусіда Карповича, вислухав його прохання про відкриття в Чернігові реального училища.
У відповідь міністр заявив: «Надайте нам підтвердження від більш заможних поміщиків і дворян, що вони будуть віддавати в училище своїх дітей. Ми не бажаємо відкривати училища для різночинців».
За твердженням Карповича на суді, ці слова міністра остаточно розвіяли всі його коливання. Завершивши розмову з чернігівським головою, Боголєпов перейшов до Карповича і взяв у нього прохання, але знову повернувся до його сусіда, і в цей момент пролунав постріл.
Похитнувшись, Боголєпов без звуку, наче підкошений, впав на паркет приймальні і втратив свідомість. Револьвер і прохання Карповича полетіли на підлогу. Його тут же схопили і зв'язали.
Через два тижні Боголєпов помер: у той час у хід пускали не яйця, а свинець.
«Тільки терор»: Табачник мріє про лаври мученика?
Петра Карповича засудили на двадцятирічну каторгу, посадили до Шліссельбурзької фортеці. Правда, вже через п'ять років, у 1906 році, перевели у в'язницю в Акатуй, потім у Алгачі - Забайкалля.
У 1907 його випустили на поселення. Але звідти він утік за кордон, де знову зайнявся революційно-терористичною діяльністю.
Карпович примкнув до бойової організації партії есерів. За словами знав його товариша, есера-терориста Бориса Савінкова, Карпович «визнавав тільки терор і з відтінком зневаги ставився до всякої іншої партійної роботи».
«Нас вішають - ми повинні вішати. З чистими руками, в рукавичках, не можна робити терору. Нехай загинуть тисячі і десятки тисяч - необхідно досягти перемоги», - заявляв Карпович.
Савінков згадував, що Карпович був різким і впертим, надзвичайно правдолюбивим.
Смерть Карповича виявилася не менш трагічною, ніж в убитого ним міністра Боголєпова. Пароплав, на якому після перемоги Лютневої революції Карпович повертався з-за кордону в Росію, був потоплений німецьким підводним човном. Буває.
Поки писалася стаття, прийшла думка: а може, це Колєсніков шле Табачнику «привіти від Карповича» і ммс з Боголєповим. А що? Історія знає ще й не такі підстави.
І мимоволі закрадається острах: щось пророкує погане на самого себе пан гаспадін дварянін Табачник. Хай нічого такого з ним не станеться.
