Звільнили з роботи через кризу? Досить нити - почни свій бізнес. Успішні приклади

Програміст Григорій Голубєв, який спеціалізується на побудові рішень для підприємств на базі широко відомого пакету «1С», вирішив відкрити власну справу ще кілька років тому.

Його надихнув приклад товариша і заодно співробітника, який ще в благополучні часи вирішив, що годі працювати «на дядю», відкрив свою фірму і переманив до себе Григорія. «Він мені розповідав про переваги роботи на себе, і я на практиці побачив, як вони діють», - говорить Григорій Голубєв. Найважливішою вигодою він називає управлінську незалежність: можливість самому розпоряджатися фінансами, вирішувати, які напрямки розвивати, куди вкладати зароблені гроші.

Наприклад, сьогодні ти встановлюєш і супроводжуєш певні програми, завтра бачиш, що вигідніше «будувати» на замовлення Інтернет-магазини – і моментально переключаєшся на цей напрямок. І не потрібно йти до директора, потім до власника, щоб випрошувати інвестиції, писати обґрунтування, бізнес-плани.

І лише на другому місці фінансовий аспект: можливість класти до власної кишені різницю між зарплатою найманого працівника і ціною, яку виставляє фірма замовнику (зазвичай 50-70%) і впевненість у тому, що тобі не заморозять заробіток через те, що ти не сподобався начальнику або через те, що власник захотів по швидше змінити машину на кращу.

Як тільки Григорій зареєстрував СПД як тут вдарила криза. Та він не відмовився від планів навпаки, - криза підштовхнула його до того, щоб у вересні минулого року звільнитися і податися у «вільне плавання».

З одного боку, програмістам, як і багатьом іншим фахівцям, почали урізати зарплатню. Не уникнув цього і Григорій. З іншого боку, криза підштовхнула комерційні структури до оптимізації витрат, яка включає не тільки банальне скорочення персоналу, а й автоматизацію певних бізнес-процесів.

І, позаяк остання дозволяє скоротити штат, замовлень на ринку програмного забезпечення для бізнесу не поменшало. «Дрібні клієнти стали звертатися до мене більш обдумано – хто звертався раз на місяць, тепер – раз на квартал, - розповідає Григорій. – Зате великі клієнти не урізали своїх бюджетів на автоматизацію, адже вона допомагає їм заощаджувати і заробляти в цей скрутний час. Зовсім перестали звертатися хіба що будівельні фірми – вони повністю заморозили діяльність».

Отже, його ринкова ніша не тільки не скорочувалася, а й продовжувала розвиватися. Як розповів Григорій Голубєв, сидіти без замовлень довелося тільки в грудні й січні, але це – традиційні місяці «затишшя».

Інші ж проблеми малого бізнесу – стартовий капітал, кредитування, отримання необхідних дозволів – для інтернет-підприємництва зовсім не характерні. Щоб почати самостійну роботу з впровадження система автоматизації бізнес-процесів, Григорію не потрібно було ні інвестицій, ні кредитів, ні спеціальних дозволів. СПД він зареєстрував на єдиному податку, отже, ніяких проблем з контролюючими органами не виникало.

Бізнес не вимагає ні обладнання, ні навіть офісу – достатньо мобільного телефону. Отже, стартового капіталу не потрібно.

Необхідно було інше - зібрати суму, на яку б він з родиною міг прожити перші півроку, не отримуючи зарплатні.

«Я визначив собі термін: якби протягом півроку не вийшов на рівень доходів, вищий за зарплату у «дяді», повернувся б на роботу, - розповів наш співрозмовник. – Оскільки я фахівець високого рівня, то роботу зміг би знайти і в кризу».

Можна навіть обійтися без платної реклами: клієнти знаходять Григорія переважно за рекомендацією. Втім, рекламу він теж дає – в Інтернеті на сайтах пошуку роботи.

Зараз Григорій Голубєв стверджує, що жодного разу не пошкодував про свій крок. Заробляє він не менше, ніж у фірмі, зате сам собі хазяїн. «Бізнес цей не затратний, ніяких «наїздів» я не відчував», - підсумовує свій досвід бізнесмен-початківець.

Тож тепер він думає про розширення – освоєння суміжних напрямків, наприклад, створення Інтернет-магазинів, системного адміністрування. Ще одна його мета – обслуговувати більш серйозних клієнтів, а вони більше довіряють фірмі, у якої є офіс, секретар, колектив.

Зараз Григорій працює над виведенням свого маленького бізнесу на новий рівень, на якому він працював би вже не сам, а з найманим персоналом.

Торгівля: ніші є, можливості – теж

Не дарма в китайській мові слово «криза» позначається двома ієрогліфами, один з яких має самостійне значення - «можливість». Саме новим можливостям, які з’явилися у специфічній сфері товарів для жіночої краси, завдячує стартом власного бізнесу Ірина з київського передмістя Боярки.

Нішу вона обрала дуже специфічну –спеціалізований магазин інструментів та обладнання для перукарів та майстрів манікюру і педікюру. Але цей бізнес Ірина прекрасно знала: колись була офіс-менеджером у фірмі, яка спеціалізується саме в цій галузі, а останні 4 роки самостійно працювала манікюрницею. Вона бачила для себе вільну нішу в рідній Боярці.

Салонів та майстрів-одинаків у місті чимало, а спеціалізованого магазину для них не було.

Тож їздити за всім необхідним доводилось до Києва, що було незручно для майстрів: годину-півтори туди, стільки ж назад плюс час на отримання товару, оформлення покупки – от і пропало півдня дорогоцінного часу, за який можна було б обслужити клієнтів і заробити.

Ідея зайнятися цим бізнесом виникла ще за рік до кризи. Але на її шляху стояло кілька перешкод. «Насамперед такий магазин повинен знаходитись у дуже вигідному, пожвавленому місці, а такі були зайняті, і ніхто з торговців не збирався звільняти площі», - розповідає Ірина. Друга проблема: гуртові постачальники встановлювали мінімальний поріг замовлення, який був надто високий для нашої співрозмовниці – наприклад, разове замовлення на суму не менше 3000 грн. Зрозуміло, що товару на таку суму в руках не довезти, особливо жінці: потрібен автомобіль.

«Та, як кажуть, не було щастя, так нещастя допомогло», - продовжує Ірина. Під час кризи почали вивільнятися торгові площі в привабливих місцях, а ціни на оренду почали падати. До того ж постачальники стали лояльнішими: скасували правило про мінімальну суму замовлення, почали надавати товар під реалізацію, запровадили знижки.

Тож Іра, скориставшись вивільненням площ, взяла 5000 грн власних грошей і відкрила торгову точку в єдиному в Боярці новозбудованому торговому центрі. Товар вона возить з Києва в маршрутці, адже гуртові торговці раді й тим, хто бере дрібні партії. А, головне, - конкурентів у її місті у Ірини немає.

Найважче для неї позаду: в жовтны-листопады торгівля стояла: мабуть, добряче витратившись на відпустку, жінки не могли нашкребти грошей на дорогі процедури. Також вдалося визначитися з асортиментом, уточнити, які позиції ходові, які – ні.

Звичайно, проблеми залишаються. Одна з найважливіших – високі орендні ставки, зовсім як у Києві. Друга – те, що бізнес протягом 2-3 років вимагатиме реінвестування усіх без винятку зароблених коштів. Третя – неможливість взяти кредит, через що доводиться вкладати тільки власні гроші. Але Ірина жодного разу не пошкодувала про свій крок. Хоча її не раз відраджували знайомі, навіть рідний чоловік.

Інтернет-торгівля: конкуренція зашкалює

Поєднати ІТ-технології і торгівлю під час реалізації своєї справи вирішив киянин Віталій Шевельов. До такого рішення його підштовхнула по-справжньому скрутна ситуація.

Коли його звільнили, дружина сиділа декретній відпустці з кількамісячним сином на руках.

Та саме завдяки тому, що сім'я мала маленьку дитину, Віталій і знайшов нішу для власного бізнесу. Народження сина звалило на голову молодій сім’ї масу клопотів – коляска, манеж, одяг, іграшки.

Дружина Віталія виявилась буквально прив’язаною до квартири і єдиним вікном у світ став Інтернет, де вона й знайшла собі розвагу, ставши активним блогером.

Незабаром подружжя помітило, що дитячі товари складно купити через Інтернет. Відтак Віталій, отримавши допомогу по безробіттю після кількох багатогодинних стоянь у черзі в Центрі зайнятості, вклав її у відкриття інтернет-магазину дитячих товарів, який назвав на честь свого сина Тимофійка. «Дитяча тематика нам дуже близька, до того ж дружина за фахом педіатр. – розповідає Віталій. – Та й пошуки нової роботи задоволення не принесли: занадто вже низькі зарплати пропонували потенційні роботодавці».

Рідня відраджувала Віталія від такого, занадто ризикованого на її погляд, кроку. Та й сам він визнає, що не всі надії справдилися і прибутки виявилися нижчими, ніж очікувалося. З початком кризи ринок дитячих товарів ще більше «потемнішав», посилилася конкуренція з боку тіньового імпорту. Та й тих, хто працює «по-білому» на ринку значно побільшало: галузь кинулися освоювати чимало тих, хто опинився без роботи; значну конкуренцію складають базари. Однак Віталій жодного разу не пошкодував про своє рішення.

Ці історії показують, що починати і розвивати бізнес можливо навіть у кризу.

Банки не дають кредитів – не біда: є бізнеси, які майже не потребують вкладень. Крім того, можна скористатися тим, що гуртові продавці стали охочіше надавати товар під реалізацію і припинили перебирати клієнтами.

Економіка в рецесії – теж іще не трагедія: якщо добре пошукати, то можна знайти цілу низку секторів, які криза оминула або й навіть стимулювала до розвитку. Не знаєш, скільки зароблятимеш завтра – все одно краще, ніж зовсім не мати роботи і перспектив влаштуватися.

економіка криза малий бізнес