Що мені до родичів, якщо про Семенка марсіяни мусять знать. Нарешті вийшла збірка творів футуриста!
На дев’ятнадцятому році незалежності нарешті нормально перевидали головного футуриста нашої літератури Михайля Семенка, одного з найяскравіших діячів „Розстріляного Відродження”.
Кілька попередніх спроб перевидання були абсолютно недоступні широкому читачеві й охоплювали дуже невелику частку творчості „Сема” (так його називали колеги) – наприклад, ранні символістські тексти або винятково вірші, присвячені місту.
Читав: Олег КОЦАРЕВ
У нинішніх же „Вибраних творах”, що з’явилися друком у серії „Розстріляне Відродження” видавництва „Смолоскип”, є і нормальна добірка найкращих Семенкових віршів, і ціла купа футуристичних маніфестів (котрі, як на мене, із сьогоднішньої перспективи варто сприймати суто як літературні твори, а не як серйозну програму, котра „чомусь” не втілилась), і статті про Семенка, і копії всіляких фотографій і малюнків.
Звісно, тут зібрано не всі його вірші - і це правильно, бо в нього, як і в усіх тодішніх поетів, було дуже багато „шлаку”.
Але й ті, що є, дають непогане та цілісне уявлення про творчість першого українського футуриста.
Котрий умів бути водночас витонченим ліриком і брутальним циніком, перебувати в медитативному стані й метатися, бути безпорадним закоханим і в’їдливим відстороненим спостерігачем.
Ну й, звичайно, він вів феєричне богемне життя.
Деякі вірші Михайля Семенка присвячено розкладанню мови на звуки, в інших він трохи самоіронічно захоплюється „вогнями великого міста” і трамваями.
Його поеми то сповнені революційно-маяковського надривного пафосу, то перетворюються на смішну стенограму засідання комітету з нагоди самого Семенка ("І звідки отака напасть на нашу Полтавщину!" :) ), то переказують іще кумеднішу мандрівку головних персонажів тодішньої української культури у космос.
Є у „Вибраних творах” також і візуальні поезії.
За що серед частини любителів і знавців літератури прийнято зневажати Семенка?
По-перше, за активну комуністичність.
Нинішні „Вибрані твори” якраз заперечують це звинувачення.
Так, у Семенка, як і майже в будь-якого тодішнього поета, була купа суто агітаційних віршів.
Але якщо їх відставити вбік як свідому кон’юнктуру, залишається чимало цікавих творів, зовсім не обов’язково ідеологічних або не більш ідеологічних, ніж у набагато шанованіших Хвильового або Тичини.
Друге стандартне звинувачення – вторинність.
Справді, футуризм в Україні з’явився пізніше, ніж у багатьох європейських країнах, проте знов-таки, як переконливо свідчить книжка, засвоївши футуризм іззовні, Михайль Семенко зумів наповнити його індивідуальною інтонацією та стилістикою.
Хоча, звісно, в окремих текстах можна помітити певну „маяковщину”.
Головний недолік „Вибраних творів” - в книжці надто мало біографічної інформації. У передмові та інших матеріалах детально розглянуто творчу манеру "Сема", ще датальніше - організаційну історію футуризму, а от про долю поета – малувато.
Знаючи, що упорядник, Анна Біла, є одним з кращих в Україні знавців авангарду, можна припустити, що значної частини інформації про Семенка просто немає у вільному доступі.
А шкода. Бо Михайль Семенко був цікавою й оригінальною особистістю. Він народився у сім’ї письменниці-„народниці” Марії Проскурівни, добре грав на скрипці, навчався в Психоневрологічному інституті в Петербурзі, а став українським поетом.
Епатувати вітчизняну публіку новим літературним напрямком він почав у Києві, а потім перебрався до радянсько-столичного Харкова. Цікавився кінематографом і брав участь у зйомках деяких фільмів Олександра Довженка.
Збереглася ціла серія фотографій, на яких Семенко в „босяцькій” кепці постійно спілкується з актрисою Солнцевою.
Цікаво, чи з’явилися тоді чутки про роман футуриста з другою дружиною менш авангардного Довженка?
Натомість однією з дружин Семенка була видатна актриса Наталія Ужвій. Саме вона позувала для створення статуї Катерини у композиції пам’ятника Шевченку в Харкові.
Його арештували 1937 року, нібито в потязі Київ-Харків (моторошно стильно, з огляду на його творчість), коли він вертався додому після київського творчого вечора.
І невдовзі розстріляли.
За легендою, зафіксованою в „Саді Гетсиманському” Івана Багряного, у в’язниці на стіні Михайль Семенко написав свого останнього вірша, у дещо японському стилі, а десь – і в стилі Шевченка, проти культу якого він завжди боровся:
„Тяжка неволя
В рідній хаті”.
Ті, хто цікавляться літературою ХХ століття, нарешті зможуть ближче познайомитися з цим непересічним її персонажем.
І – добірка віршів Михайля Семенка:
Дуже щира поезійка
Немає нічого більш прекрасного
Як сьогоднішній день.
І не дожену його тут.
Кожного дня зостаюсь з-заду
Тут між своїми.
Геть родичів – у серці моєму
Місця нема рідному всьому –
Рідним жити буду після 40 літ.
Геть усе що спиняє мене
Що шкодить моєму бігові
Що душу мою елястичну старить!
Лагідність тягне мне під рельси
Благополучіє мене вбиває
Не хочу слави тут
Між своїми де за мішок
Сміття на козацького вуса славу дадуть.
Що мені за діло до Києва та родичів
Коли про Семенка мусять марсіяне знать.
1914
Місто
Осте сте
бі бо
бу
візники -- люди
трамваї -- люди
автомобілібілі
бігорух рухобіги
рухливобіги
berceur kару
селі
елі
лілі
пути велетні
диму сталь
палять
пах
пахка
пахитоска
дим синій
чорний ди
м
пускають
БЕНЗИН
чаду жить
чаду благать
кохать кахикать
життєдать
життєрух
життєбе
нзин
авто
трам.
1914
Вагоновод
Я з Вами розстанусь і буду десь в Чікаго
чи Мельбурні
І там капризна доля може звести нас.
Я буду вагоноводом на трамваї,
улиці будуть димні і хмурні —
І раптом я зобачу між пасажирів Вас.
Ви скинете очима, і я спостережу, як
здригнуться кутики Ваших губ.
Ви пригадаєте Владивосток
і зробите рух щось вимовить,
ніби в вагоні для нас немає нікого.
Я змагаюсь, щоб не заплющити очі…
Але у нас не виникне розмови
про колись омріяний шлюб,
Бо вагоноводові розмовляти
забороняється строго.
1916
Білі столики
Панно. Я у вас прошу пляшку пива.
У мене пересохло в горлі.
Будь ласка,
не дивіться на мене так пестливо -
В мені щось умерло.
Столики білі. Білі столики білі.
Панно, ви взагалі уходьте.
Мчуть повз вікна - чуть - автомобілі.
У мене гірко в роті.
1918
Весна
Улиця сліпила у вікна вриваючими погрозами
В кав’ярні тіні блимали пересовувалися м’яко.
Одвідувачі за оскатертинними столиками
кокетують недбалими позами.
Панночки нудьгували і в душах було цвяхко.
Хотілось пива і свіжого повітря.
Хотілось, щоб з рельсів зійшов трамвай.
Вривались іноді подихи вітра.
Був май.
1919
40 крб
Після пожарів
місто в кістяках чорних
сподівається, що хтось пригорне,
збудує біломармну браму
і ясний храм.
І риються баби у попелі –
40 крб. хунт картоплі!
Горить місто ночами
і в загравах храм.
І чи скоро, чи довго ще
масло буде коров’яче
сіпне за піджак ззаду
сам не радий.
1920
НЕП
поруділим прапором
тріпотить
і з льоху вихоплюється з плачем
і квилить захльобуючись
осіннім дощем
в струмені мокрого тротуару
І над входом кавказька душа
зі зброєю пече шашлик
молодий чоловік
а навіщо ж становиться
біля золотих воріт
а він гріт -
а де ж городовик?
А ліхтар горить
а під ліхтарем картина висить
а на картині намальовано
як кавказька душа
пече шашлик
харроший шашлик!
1922
Дура
Восени почуваєш
що можеш всяко думати
і коли ти не
дурень
то
не стісняйся в деяких галузях
кожний твій неясний рух
натякає на майбутнє -
потім
розберуться.
Коли ти не такий
то не виходь на вулицю
бо на вулиці
обітруть
"Чого штовхається - дура?"
Так по тротуарі ходить іноді сила народу
і думка восени
дуже щиро працює
і в грудях
у такт:
яка насолода вмирати
якби тебе розстріляв петлюра!
1922
Кафе
Скільки облич електричним сіянням
оплямлених
Скільки відблисків в зеркалах.
Скільки рисок і виразів гостро випнутих
або зламлених
і де ж міститься безпретензійний жах?
І хто зрозуміє красу
незграйного людського гомону
і хто зупинить свій зір на маленькій
детальці?
Легко грається промінь на склі.
Соломинка встромлена.
Інші вірші Михайля Семенка можна почитати на спільноті "УкРевКульт"
