Кіно українською: Мінкульт поставив на місце Табачника і Колесніченка

За останній місяць відбулося кілька важливих подій, пов'язаних із дублюванням кінопрокату (йдеться про фільми, які показують на широкому екрані в кінотеатрах) українською мовою. На тлі “деукраїнізаційних дій” міністра освіти Табачника ситуація виглядає не такою вже й поганою – мінстерство культури не збирається відмінювати норму про обов'язковий переклад кінопродукту українською мовою. Але очевидно, що пани Табачник і Колесніченко не заспокояться.

Ситуацію з дубляжем відслідковує: Іван ПОМІДОРОВ (громадянська ініціатива “Кіно-Переклад”, спеціально для ZaUA.org)

Отже, 10 березня Вадим Колесніченко (цей депутат-регіонал постійно називає себе “головою ради руху “Російськомовна Україна”) зібрав прес-конференцію, на якій заявив, що “у зв'язку зі зміною влади” треба було б “скасувати наказ Мінкульту, який зобовв'язує дублювати, озвучувати або субтитрувати державною мовою фільми, які демонструються в кінотеатрах України, і “таким чином повернути права національних меншин”.

Трохи про “Російськомовну Україну”. Ця “правозахисна громадська організація” називає себе всеукраїнською” - до неї входить 55 осіб із 18 регіонів країни. Це написано на її офіційному сайті, де також вказано чиї інтереси захищає “РУ”. А саме - “русскоязычной социокультурной общность, отличающейся неформальной целостностью, выступающей самостоятельным субъектом социального поведения”.

Загалом же на сайті “РУ” ми бачимо традиційні для фінансованих на кремлівські гранти організацій заклинання про “неонацистську” сутність українців. До речі, гранти “РУ” теж роздає.

В ці дні сайт “РУ” піарить винятково одну подію – виставку в Українському домі під назвою “Польські та єврейські жертви ОУН” (чомусь не згадали українських жертв). І головним спікером там знову виступає пан Колесніченко.

Трохи про Вадима Колесніченка. Загалом дивно, як уродженець Умані, агроном за освітою, який у радянські часи був скромним комсомольським функціонером на Волині, раптом став таким фанатичним захисником прав російськомовного населення у широкому спектрі, перебравши на себе лаври Наталії Вітренко і Союзу православних граждан.

Хоча пояснення можна знайти у біографії самого Колесніченка, який після падіння Совка працював скромним юристом у Ялті, а після перерви в сім років (із 1999 до 2006 “тимчасово не працював”) раптом опинився “заступником голови Севастопольської міської філії ПР з питань ідеології”. Оця от перерва багато що пояснює.

Прояснивши особу фанатичного ненависника українського дубляжу, перейдемо до історії самого дубляжу.

Переклад і дублювання - як варіант, озвучка (значно дешевше дублювання, просто кілька голосів) або субтитрування - прокатного кіно відбувається в Україні з 2006 року. Тоді віце-прем'єр В'ячеслав Кириленко підписав постанову про встановлення квоти на дубляж, а у 2008 році Мінкульт видав наказ про обов'язковий переклад.

У 2007 Конституційний суд виніс рішення, що фільми, які демонструються в кінотеатрах, мають бути “дубльовані, озвучені або субтитровані державною мовою”.

До речі, можливо, ви не знаєте. Русофобський бандерівський режим не вимагає обов'язкового дублювання фільмів, випущених у Росії, українською мовою.

І це, в принципі, правильна позиція, свого роду суспільний договір – російську майже всі розуміють, тож фанати продукції штибу “Черная молния” або “АдмиралЪ” можуть насолоджуватися нею в оригіналі.

Суспільний договір існує і в ще одному випадку – якщо йдеться про фестивальне кіно. От завезли в Україну який-небудь іспанський фільм, надрукований усього двома фільмокопіями – то ніхто не вриватиметься в кінотеатр і не конфісковуватиме майно компанії-прокатника, якщо фільм озвучено російською чи взагалі показано в оригіналі.

Єдине місце в українських медіа, де російська мова обов'язково перекладається українською - новини на державному УТ-1. Так було донедавна, доки нове керівництво Національної телерадіокомпанії вирішило припинити цю практику.

Натомість бридкі субтитри поверх російськомовних серіалів і озвучених російською іноземних фільмів залишаться. До речі, саме такий спосіб виконання “мовних” законів хоче принести в українські кінотеатри пан Колесніченко.

"Конституційний суд не забороняє дублювати фільми російською та іншими регіональними мовами або мовами меншин, якщо є українські субтитри", - наголосив 10 березня Колесніченко.

Що ховається за цією красивою фразою? А те, що ніхто молдавською чи польською дублювати не буде.

Ніхто й російською дублювати не буде, в крайньому випадку, в Україні – бо якісне дублювання одного фільму коштує $20-30 тисяч. Замість того, щоб витрачати такі гроші, краще завезти фільмокопії, які були продубльовані в Росії (і прокат яких уже відбувся) – так з нічого ти заробляєш гроші.

Компанії, які працювали за такою схемою, найбільше опиралися законодавчим ініціативам про дублювання у 2006 роках. Одним із найактивніших суб'єктів цього процесу був президент Асоціації сприяння розвитку кінематографу в Україні Михайло Соколов - на той час - депутат Дніпропетровської міськради від "Блоку Тимошенко", керівник Дніпропетровського товариства сліпих і, за даними "Кіно-Перекладу", близький до локальної демонстраторської мережі "Кіносистема".

Саме від Товариства сліпих (який цинізм!) тоді був поданий позов проти указу Кабміну щодо квот на дублювання - мовляв, вони порушують права сліпих глядачів.

Цілком можливо, що ці компанії хочуть повернути собі втрачені у 2006 році можливості. Вони навіть не хочуть зробити субтитри (це набагато дешевше) поверх оригінальної версії. Але в тому-то й річ, що вони оригінальну версію отримати від виробника не можуть – бо працюють через російського посередника!

Тому все, що вони нам пропонують – неграмотні титри поверх російського дубляжу. В цьому їхні інтереси збігаються з інтересами пана Колесніченка.

Цей факт відзначив перший заступник голови Державної служби кінематографії (урядова структура) Іван Зосімов, який прямим тектом натякнув, що всі заяви про можливість неукраїнського дубляжу вигідні конкурентам з Росії, і компаніям, які співпрацюють із росіянами:

“Продублювавши фільм один раз російською, російським прокатникам не вигідно його ще раз перекладати та озвучувати українською для показу в Україні”.

Але повернемося до наших борців з українською в кінотеатрах. Після заяви Колесниченка про себе дав знати і віце-прем'єр Володимир Семиноженко.

Я коли слухаю черговий фільм в українському дублюванні, я взагалі жахаюся якістю цього дублювання, якістю української мови", - заявив 23 березня Семиноженко під час прямого ефіру з читачами “Комсомольской правды. - Необхідно ставити питання не про дублювання всієї кінопродукції українською мовою, а про підвищення якості такого дубляжу”.

“Компанія-виробник фільмів завжди стежить за якістю перекладу, роботу приймає людина, яка знає українську - так прокоментував для ZaUA.org заяви віце-прем'єра один із перекладачів, який співпрацює зі студіями з дублювання. - Хай фізик за освітою Семиноженко наведе конкретні приклади, які його “жахають” - а тоді поговоримо”.

Ми ж припускаємо, що аксакал Семиноженко переплутав дубляж у кінотеатрах і субтитри на телебаченні – принаймі таке враження склалося після його коментарів на черговому шустері. Плаває людина в термінах, що поробиш!

До речі, щодо оцінки субтитрів на ТБ – тут із віце-прем'єром можна згодитися.

Після цього Семиноженко утримувався від заяв щодо кінематографу. На зміну йому прийшов невтомний Табачник, який дозволив собі втрутитися у компетенцію Мінкульту і Держкіно.

6 квітня під час інтерв'ю у Москві (ну звичайно, один у “Комсомолці”, інший у Москві!) Дмитро Табачник заявив, що обов'язковість українського дубляжу треба відмінити – мовляв, через українську мову у кінотеатри почало ходити значно менше народу, що завдає збитків прокатникам.

Ці слова Табачника - відверта брехня. Їх спростував один із прокатників - генеральний директор кінокомпанії B&H Film Distribution Богдан Батрух.

За його словами, у 2009 році, порівняно з 2008-им, приріст кіноіндустрії за валовим збором склав 37%, а по глядачах – 17%. А за три місяці 2010-го валовий збір виріс на 50%, а кількість глядачів – на 27%.

«Таких цифр про те, що із запровадженням україномовного дубляжу, продажі квитків впали втричі не існує в природі, - сказав Батрух у коментарі для ZaUA.org. - Якщо вже міністр освіти іде до того, щоб вживати неправду в якості аргументу, то це дуже низько. Який приклад він подає студентам?».

«Якщо валові збори і кількість глядачів зростають, то ми не бачимо причин заявляти і про нібито низьку якість україномовного дубляжу. Можливо когось дратує, що є такий приріст відвідуваності, бо це йде в розріз з їхніми поглядами і бажаннями», - підсумував гендиректор кінокомпанії.

Іншим підтвердженням того, що українці ходять на український переклад, є дані Міжнародної асоціації виробників і дистриб'юторів фільмів Motion Picture Association, яка рахує касові збори у всьому світі.

У березні 2010 року кінотеатри в Україні відвідали близько 2 млн. глядачів, свідчать передані УНІАН дані Міжнародної асоціації виробників і дистриб’юторів фільмів Motion Picture Association.

У березні 2010-го - порівняно з тим же періодом минулого року - відвідуваність кінотеатрів зросла більш ніж на 40 %, - свідчать дані асоціації, передані для УНІАН. - Надходження від кінопрокату у березні цього року перевищили 68 млн. грн., що майже вдвічі більше, ніж у минулому році.

В середньому за тиждень в березні 2010 р. в Україні демонстрували близько 18 стрічок (в березні 2009 р. – 14).

Яскравий момент: коли на прес-конференції Колесніченка 10 березня один із журналістів навів дані Motion Picture, які показували, що українське дублювання тільки привертає глядачів у кіно, Вадим Васильович розгнівався.

А помічник Колісниченка заявив (дослівно) таке: "Ви самі розумієте, ким ця організація (Motion Picture) фінансується". Хоча на уточнююче питання, ким саме - ЦРУ чи Соросом - він тільки таємниче змовчав. :)

Підвищена активність Табачника і Колесніченка щодо дублювання викликала занепокоєння у глядачів. До речі, Колесніченко чи не щотижня розсилає по ЗМІ гнівні прес-релізи про те, що український дубляж - це погано.

Останнім часом Вадима Колесніченка хвилюють дві речі: український дубляж кінофільмів і діяльність ОУН

На щастя, Мінкульт не пішов на поводу у провокаторів. Він написав відповідь на лист Колесніченка, де пояснив, що український дубляж не завдає шкоди ринкові, до того ж перебачений вимогами Конституції.

From-Ua - сайт, залежний від Колесніченка, зараз поливає брудом... нову владу, тих же однопартійців голови "Російськомовної України", які "виявилися ще більш безцеремонними, ніж явний русофоб Вовкун". Через підконтрольні ЗМІ Колесниченко тисне на уряд Януковича - як ви думаєте, чиє замовлення при цьому виконує Вадим Васильович?

До речі, у своїй відповіді Мінкульт пояснює, як ідуть справи на ринку:

"На сьогодні розповсюдженням фільмів іноземного виробництва в Україні займаються 10 дистриб’юторських компаній. Із них п’ять закуповують майнові права безпосередньо у студій-виробників і обслуговують фактично 70% кінотеатрів, а решта займаються розповсюдженням фільмів іноземного виробництва через російські посередницькі компанії.

Витрати на адаптування фільмів іноземного виробництва до мовного середовища країни, на територію якої закуповуються майнові права, входять до витрат студії-виробника. Тобто для дистриб’юторів, які безпосередньо працюють зі студіями-виробниками, проблеми з дублюванням фільмів українською мовою не існує."

Крім 10 дистриб'юторських компаній, в Україні є і 6 студій з дублювання. Всі вони дають роботу багатьом українцям. За даними "Кіно-Перекладу" (чекайте розлогий матеріал найближчим часом), над одним фільмом працюють 10-20 людей - від режисера дубляжу до прибиральниці студії.

Дублювання одного фільму коштує $20-30 тисяч. Кошти, як повідомив вище Мінкульт, витрачає компанія-виробник. В середньому щотижня дублюється 10-15 фільмів.