Сьогодні - 50 років останньому бою УПА. Наводимо статистику боротьби
14 квітня 1960 року відбувся останній бій боївки УПА з радянськими органами безпеки - фактично, ця подія 50-літньої давності стала підсумком 18-літньої боротьби, яку проводили українські повстанці на території Західної України. ZaUA.org попросив історика підготувати довідку зі збройної боротьби УПА впродовж її існування.
Звіт робочої групи істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА конспектував: Святослав ЛИПОВЕЦЬКИЙ
Літо-осінь 1942 року – створення на Поліссі й Волині українських військових загонів, які згодом були об’єднані в Українську Повстанську Армію (УПА).
14 жовтня 1942 – офіційний день створення Української Повстанської Армії (затверджено постановою УГВР від 30 травня 1947 року) – військової сили, яка вступила в боротьбу за Українську Державу проти переважаючих сил німецьких, польських та радянських військових формувань.
Влітку 1943 р. в генеральному комісаріаті "Волинь-Поділля" німці провели проти повстанців масштабні операції з використанням танків і літаків. Безрезультатність операцій змусила окупаційну адміністрацію повторити їх восени. Однак і цього разу не вдалося ліквідувати діючу у німецькому тилу повстанську армію.
У листопаді 1943 року ОУН і головна команда УПА скликали Конференцію поневолених народів Східної Європи та Азії (серед 39 делегатів були грузини, вірмени, азербайджанці, білоруси та узбеки).
У липнi 1944-го неподалік Самбора відбувся установчий збір Української Головної Визвольної Ради (УГВР) – представницького органу, покликаного здійснювати політичне керівництво визвольною боротьбою в Україні. Головою президії УГВР став представник Наддніпрянщини Кирило Осьмак. Головою Генерального Секретаріату УГВР – Роман Шухевич.
За даними НКВС УРСР, в 1944-1945 рр. було проведено 39 778 чекістсько-військових операцій в західних областях, вбито 103 313, захоплено в полон 110 785, заарештовано 14 329 повстанців, з повиною з’явилося 50 058 осіб.
У віддалені регіони СРСР було вислано в 1944 р. 4 744 родини (13 320 осіб), а в 1945 р. – 7 393 родини (17 497 осіб), пов’язаних з підпіллям.
На території західних областей у січні-квітні 1946 р. для боротьби з УПА було розміщено понад 3 500 гарнізонів регулярних військ - це не рахуючи завжди присутні війська НКВС, а також 3 593 гарнізони, сформовані з винищувальних батальйонів.
Цими силами владі вдалося заблокувати всі села і перекрити доступ до них повстанців. Останні пережили надзвичайно важку зиму, ведучи виснажливі бої з переслідувачами. Однак велика блокада не зламала їх.
В 1946 році, виконуючи наказ командування УПА, командири територіальних частин повстанської армії перейшли до дій дрібними групами із засідок. Внаслідок цього великі військові операції проти УПА втратили сенс.
За 1946 р. було зареєстровано 1 619 повстанських акцій – диверсій на транспорті і в промисловості, нападів на адміністративні установи, на військовослужбовців, партійних працівників і активістів.
Друга хвиля тотального наступу на сили визвольного руху розпочалася у зв’язку з виборами до Верховної Ради УРСР на початку 1947 року. Всі сільські виборчі дільниці знову були прикриті військами. На підставі агентурних розробок здійснювалися спецоперації силами МВС по керівних повстанських центрах і кадрах.
знайшов це фото, то Грималюка скатували й він помер.
Тим не менше повстанцям і підпільникам вдалося й цього разу відновити сили. Перший секретар ЦК КП(б)У Л.Каганович, якому Сталін доручив остаточну ліквідацію підпілля, одержав доповідну записку від компартійних функціонерів західних областей, в якій зазначалося, що "дії українських повстанців носять зухвалий характер і спрямовані, головним чином, проти господарсько-політичних заходів і нашого активу".
У січні-березні 1947р. боївки ОУН і підрозділи УПА здійснили, за даними радянських джерел, 272 акції. 5 квітня 1947 ЦК КП(б)У ухвалив постанову «Про посилення боротьби із залишками банд українсько-німецьких націоналістів у західних областях УРСР».
Постанова зобов’язувала органи державної безпеки забезпечити в найближчі півтора-два місяці ліквідації "вцілілих бандитських груп і керівних центрів ОУН знизу доверху". Однак під час чергової зустрічі з Сталіним на початку червня Каганович не спромігся відрапортувати про виконання цієї постанови.
За квітень-червень 1957 р. сили збройного підпілля здійснили 195 акцій. За своїм характером бої й сутички вже мали переважно оборонний характер. Зачіпні напади повстанців становили не більше 10% від загальної кількості здійснених акцій.
З червня по вересень 1947 р. відбувся безпрецедентний Великий рейд УПА – перехід кількох сотень через територію Польщі й Чехословаччини до американської зони окупації Німеччини.
Метою рейду був прорив інформаційної блокади і донесення вільному світові правди про тоталітарний режим в СРСР та боротьбу з ним. Подолавши з боями півтори тисячі кілометрів гірської місцевості, упівці досягли кінцевого пункту призначення.
17 серпня 1947 р. ЦК КП(б)У прийняв ще одну постанову – «Про хід боротьби із залишками банд і підпілля українсько-німецьких націоналістів у західних областях УРСР». Кількість військово-чекістських операцій різко зросла.
У віддалені регіони СРСР було вивезено в 1947 р. 26 332 родини (понад 77 тис.осіб) «бандпособників» - тобто утричі більше, ніж за попередні роки.
У 1948-1949 рр. органи МДБ і МВС з метою нищення і компрометації підпільників різко розширили ареал і активність так званих спеціальних або агентурно-бойових груп. Діючи під виглядом повстанців і підпільників, спецгрупи виявляли і знищували справжніх учасників визвольного руху або тих, хто їм співчував.
5 березня 1950 року в с. Білогорща під Львовом геройською смертю загинув Головний Командир УПА «Тарас Чупринка» - Роман Шухевич. 23 травня 1954р. був схоплений останній Голова генерального секретаріату УГВР, Голова Проводу ОУН в Україні і головнокомандувач УПА Василь Кук («Коваль», «Леміш»).
За 1944-1956 рр. загинуло 155 тисяч повстанців, прийшли з повинною - 77 тисяч, заарештовано - 104 тисячі.
Після 1954 р. спостерігалися тільки одиничні акції повстанського руху. Останньою його жертвою з радянського боку став оперуповноважений УКДБ в Тернопільській області 22-річний лейтенант В.Стороженко, застрелений з дробовика підпільником ОУН П.Пасічним 12 жовтня 1959 р. у лісі біля села Тростянець Бережанського району.
Останніми жертвами з боку ОУН стали П.Пасічний і О.Цетнарський, вбиті в ході оперативно-військової операції біля хутора Лози Підгаєцького району Тернопільської області 14 квітня 1960 року.
У постанові президії ЦК КПРС «Про політичний і господарський стан західних областей Української РСР» від 26 травня 1953 р. були підбиті перші підсумки боротьби у цьому регіоні від 1944-го до 1952-го включно: репресовано державою до 500 тис. осіб, в тому числі заарештовано понад 134 тис., вбито понад 153 тис., вислано довічно з України понад 203 тис.осіб.
Праворуч: Ілько Оберишин - так званий "останній повстанець", який вийшов з підпілля після проголошення незалежності (навіть родина не знала, що він живий)
Більш повні дані подані КДБ у 1957 році. У відповідній довідці четвертого управління КДБ при Раді міністрів УРСР зазначалося, що за 1944-1956 рр. в ході бойових операцій, в результаті самогубств та внутрішнього терору безповоротні втрати підпілля становили 155 108 осіб, з них у східних областях – 1 746.
За той же період вийшло з повинною 76 753 особи. У 1943-1956 рр. "за всіма "забарвленнями націоналістичної діяльності" було заарештовано 103 866 осіб, з яких засуджено 87 756.
