«Веселі біоритми»: Ми - емо-менеджери, яких об'єднують уранові вібрації

- Євгенівановіч, розкажи, будь ласка, як і коли все почалося?

- Гурт був створений приблизних два рочки тому. Ми, кілька старих друзів, зібралися якось на набережній Інгулу в нашому місті. Тусовались, пили пиво. І тоді як би між іншим народилася група.

- Що ж вас поєднало?

- Наше місце стоїть на урані, тому нас об'єднують ці уранові вібрації. Мі граємо турбо-шансон і психодел для людей, які живуть в місті.

- Турбо-шансон?

- Так, це такі пісні простої людини місця з властивим цій музиці примітивізмом. А взагалі ми емо-менеджери - емоційні менеджери. Що це значить? Їм дали бонус на роботі - вони радіють. Треба виплачувати кредити в доларах - вони плачуть.

(Взагалі тема «культури» емо яскраво просліждується в творчості групи, про що свідчить пісня «Емочка»: «Емочка, моя ти дєвочка. Красива і чорна, як сємочка» - ред.).

- Звідки коріння вашої музики?

- Нашe коріння в поп-музиці 60-их років, українській естради 70-их з ямайськими мотивами.

- До речі, що стосується ямайських мотивів, то, на чому ти граєш, дійсно гавайська гітара?

- Так, це гавайська гітара укелеле.

«Нема пресу, немає біцепсів, але модні окуляри, бо я духовний»

- Чим вона відрізняється від традиційної української?

- Мені здається, вона дуже схожа на українську бандуру, Тільки у неї в сімнадцять разів менше струн. Приблизно. У звичайної гітари шість струн, а у людей п'ять пальців, тому один палець завжди відпочиває.

В укелеле - чотири струни. Вона маленька, її зручно переносити, і тому мені в колективі всі заздрять. Мені настільки заздрили, що другий вокаліст Коля Чікет не витримав, і тепер ще грає на мандоліні. Бо вона теж маленька.

Ось тут Коля Чікет саме грає на ній

- Чим ви займаєтеся у вільний від «Веселих біоритмів» час?

- Кажу ж, всі ми менеджери.

- А для чого тобі такі прикольні окуляри, як у цьому ролику про стюардесу?

- Я людина, яка вже перейшлa тридцятирічній вік. До цього у мене були проблеми молодої людини, зараз у мене проблеми людини середнього віку. Треба подобатися дівчатам, а для цього треба отакі біцепси, отакий прес. Треба бути модним, красивим, але у мене нема такого пресу, немає таких біцепсів. Але є такі модні окуляри, бо я духовний.

- Дівчата на вулицях рідного міста вже впізнають?

- Впізнають. І не тільки в Кіровограді, бо ми регулярно виступаємо по всій Україні. В Києві, Чернігові, Ніжині, Одесі. У клубах, на фестивалях. Зараз будемо виступати на розогриві у ТІКа.

- Погодьтеся, у вас щось є спільне з ТІКом. Той же суржик, якась ностальгія, оспівування провінційності, простоти.

- З мистецької точки зору ми з ТІКом себе не порівнюємо. Мені надихає більш не ТІК, а «Брати Гадюкіни», «Хамерман знищує віруси», «Перкалаба». Хоча наша музика не схожа на «Перкалабу», але думаємо ми в одному напрямку. Правда, якщо говорити про ТІК, то суржик у нас різний, бо ми з різних регіонів України.

«Із наркотиків вживаємо тільки кіровоградську воду»

- Автор слів пісень завжди ти?

- Так. Всі пісні пишу я. Не тому, що інші не талановиті. Вони талановиті - той ж Коля Чікет, Андрій Денисенко (Нідворай), Вован та Сірожа Штапік. Але у них дуже серйозні пісні, а в концепції цього гурту більш підходять саме мої пісні. Причому всі створюється за сім-десять хвилин. Зараз так: написав, заспівав і вперед, на Ютуб!

- Справжньому таланту не треба великих голлівудських вкладень. Ті ж «Лос-Колорадос» це довели.

- Знаєш, зараз говорять, «до побачення, телебачення». Сьогодні можна виходити на публіку через Інтернет. Якщо раніше треба було їхати у Москву до Аллі Борисівні Пугачової або в Київ до наших мафіозі від музики, то зараз є Інтернет. «Однокласнічкі», «Контактікі», асечка - все для нас.

- Що ви вживаєте?

- Із наркотиків тільки кіровоградську воду. А взагалі у нас суворий сухий закон на репетиціях, на концертах, Хоча, буває, ми вживаємо алкоголь.

- Чи отримували ви якихось серйозних пропозицій від продюсерів?

- Ні, від продюсерів нічого не було. Хоча нічого дивного: ми такі маргінальні, провінційні і взагалі дуже не любимо український шоу-бізнес. Навіть маємо дуже серйозні протестні настрої з цього приводу. Але абсолютно не проти заробити при цьому по мільйону доларів.

- Ну, нормальні, розумні продюсери вдало продають протестні настрої. У того ж Скрябіна є проект «Пающіє труси», а сам він теж попсовий виконавець.

- Ну, про протест я трошки прибрехав. Я виступаю проти речей або побутових, або політичних. Тобто протест проти Табачника - це протестно. Все інше... Я не воюю з якось попосою, мені здається, бореться з попсою той, хто не може робити щось аналогічно популярне.

- У своїй пісні "Immigrant song" ти співаєш: «Понаєду в Києв, понаєду. Зустрічайте нового сосєда». Не хочете «понаєхать» до столиці?

- Як справжній кіровоградець, патріот свого міста ... звичайно, хочу!

- Що в найближчих планах у групи?

- І далі розповсюджувати позитивні вібрації. Спочатку в Кіровоградi, потім - в області, далі - в країні, і, врешті-решт ми побачимо світ. А з локальних планів…

Враховуючи те, що ми ніщеброди і не можемо записати нормальний альбом, то план-мінімум – зробити це.

кіровоградщина культура музика