Опозиціонер-меланхолік: Чому мовчить Тимошенко?
Два місяці тому, коли ЦВК оприлюднила результати президентських виборів, всі завмерли в очікуванні: «Зараз почнеться!». Юлія Тимошенко мала оголосити джихад та знищити все, що ставить під сумнів її президентство. Ніхто навіть не підозрював, що вона схилить голову і покірною ходою піде в опозицію. Зараз вона меланхолійно спостерігає за ситуацією, час від часу відпускаючи відсторонені коментарі. Що сталося? ZaUA.org розробив кілька версій, чому мовчить головний опозиціонер країни.
Конспірологією займалася: Аманда ЩУР
Відтоді як Віктор Янукович став президентом, а Микола Азаров – прем’єром, в країні сталося багато подій, на які мала б активно відреагувати об’єднана опозиція та її лідерка Юлія Тимошенко.
Наприклад:
Новим міністром освіти Дмитром Табачником були змінені правила вступу до вузів ти фактично дискредитована ідея зовнішнього незалежного оцінювання.
Конституційний Суд визнав формування коаліції «тушками» законним.
Було призначено військовий парад на 9 травня, у якому братимуть участь іноземні (російські) військовослужбовці.
Янукович погодився віддати високозбагачений уран, який так подобався науковцям.
Було досягнуто домовленостей з Росією щодо газових контрактів.
Можливо, помічники не приносили Юлії Тимошенко роздруківок з цими новинами – щоб не засмучувати екс-прем’єра. Але вона неодноразово розповідала, що сама читає інтернет.
Отже, про всі ці події - або, принаймні, про більшість - Тимошенко знає. Проте коментарі стосовно речей, які суттєво змінюють Україну, котру два роки будувала Тимошенко, з її боку або відсутні взагалі, або якісь механічні та мляві.
Наприклад: «Я не думаю, що таке рішення має стати в Україні реальністю» (це щодо вивезення урану). Жодних погроз, акцій протесту, біло-сердешних мітингів…
Версія №1. Вона злякалася
В це важко повірити, але Тимошенко теж можна налякати. Все більш правдивою виглядає легенда про те, що на московській Луб’янці, яка на дев’ять поверхів вростає у землю, на кожного українського політика є чемодан компромату.
Чим вагоміший політик – тим важча валіза.
Коли Юлія Тимошенко зустрічалася з Володимиром Путіним, здавалося, що перед ними двома весь світ. Після їхніх розмов тет-а-тет та деяких її відверто антиукраїнських кроків стало зрозуміло, що на цих виборах Росія робить таємну ставку на Юлію Тимошенко.
Тоді ж всі сподівалися, що «наша Юля» їх обдурить, коли стане президентом. Але обдурила «їхня Росія». Сусіди швидко привітали Януковича з президентством і почали просувати власні інтереси в усі сфери – від освітньої до військової.
Але й про Тимошенко росіяни не забули. Вони знають, наскільки небезпечною вона може бути, як може заважати працювати новому уряду, займатися опозиційним популізмом та робити різкі заяви. Тут їй і згадали про великий чемодан на Луб’янці.
Щоб закріпилося – Тимошенко викликали в Генпрокуратуру (правда, поки що в українську).
І ця версія - не банальна фобія російської руки. Щиро кажучи, в Україні немає такої сили, яка могла б закрити рота Тимошенко. Набір компроматів у конкуруючих політичних сил приблизно однаковий – на кожного щось є.
А Тимошенко завжди настільки майстерно займалася популізмом (на різних посадах та й без них), що впіймати її на чомусь, а тим більше якось покарати за заяви, просто неможливо.
Версія №2. Вона нікому не потрібна
Очевидно, Тимошенко не відчуває за собою тієї сили, яка була за її прем’єрства. БЮТ виявився звичайною сучасною українською партією, а далеко не КПРС - і депутати з нього приєдналися до коаліції «тушок».
А коли в Адміністрацію Президента пішов працювати головний юрист Тимошенко Андрій Портнов, стало зрозуміло, що навіть Віктор Медведчук залишив біло-сердешну леді.
Її юридичні тили спорожніли – ніхто не захищатиме її інтереси через суди, отже, краще мовчати та не робити заяв, за які потім можна сісти, чи, наприклад, знову відвідати Генпрокуратуру.
Коли головою опозиційного уряду призначили Сергія Соболєва, стало зрозуміло, що ніхто з команди Тимошенко гратися в опозицію не збирається – всі сподівалися на реальні посади, а не на епізодичні брифінги у кулуарах Верховної Ради.
Інші призначення в опозиційний уряд підтвердили: «Реальним партійцям потрібні реальні посади».
У березні Тимошенко зробила спробу відчути свою владу хоча б на місцях – від імені фракції БЮТ вона звернулася до місцевих рад з закликом перейти в опозицію до Януковича.
Хід з невизнанням радами президента, проголошеного ЦВК, який восени 2004-го вдався Віктору Ющенку, навесні 2009-го у Юлії Тимошенко не вийшов. Жодна місцева рада не відмовилася від президента Януковича.
Також БЮТ зробив заяву, якою закликав телеканал «Інтер», зокрема, передачу «Велика політика» не ігнорувати лідера опозиції Тимошенко. Вийшло так само, як з місцевими радами…
Без влади Тимошенко нікому не потрібна. Може, ця думка засмучує колись активну жінку в білому і не дає енергії рухатися далі. Та й ризикувати з дірявими тилами та порожньою декларацією про доходи якось нерозумно.
Версія №3. Вважає себе прем’єром
Тим часом, коли Конституційний Суд розглядав справу про коаліцію тушок, зі свого сайту Юлія Тимошенко вітала з 80-річчям філософа Мирослава Поповича, а працівників СБУ з професійним святом. Також висловила співчуття полякам.
Ні, в цьому немає нічого поганого, але це більше схоже на фантомні болі. Всі ці офіційні привітання з приторними формулюваннями готують канцелярії перших осіб держави. У зубастої опозиції на це немає часу та паперу. А часто – посад у прес-службі.
Напевне, такі приємні дрібниці, як поставити підпис під привітанням, покращують настрій Юлій Володимирівні, але ж вона сама назвалася лідером об’єднаної опозиції!
Та про Конституційний Суд Тимошенко згадала. І… висловила подяку суддям, які не підписали рішення про створення коаліції «тушок». А як же опозиційні ордени?..
Врешті, фантомні болі теж минають. Президенту Януковичу та прем’єру Азарову бракує такого опозиціонера, яким могла б бути Тимошенко. Меланхолійних нероб достатньо і в самому біло-блакитному уряді.
Про те, чому в Тимошенко не виходить стати опозицією, читайте тут
