Тарас Бульба розмовляє українською (рубрика Сімейна бібліотека)
Коли стих ажіотаж довкола фільму Бортка “Тарас Бульба”, я скачав його через торенти і подивився. Нормальний фільм, у кращих традиціях студії Довженка 80-их років. Там немає нічого антиукраїнського – наш фільм, патріотичний.
Узагалі: зізнаюся вам у, можливо, неполіткоректній сьогодні думці – я ніколи не сприймав Гоголя як російського письменника. Можливо, тому, що вперше я прочитав Миколу Васильовича українською. І саме Тараса Бульбу.
Про цю книгу зі своєї бібліотеки я й хочу вам розповісти: “М.В.Гоголь. Тарас Бульба. Київ, видавництво "Дніпро", 1984 рік”.
Автор: Омелян Тарнавський
Не пригадую, коли ця книга з'явилася у шафі в вітальні. Пригадую лише, що прочитав її десь одночасно з “Торедорами з Васюківки” - тобто класі у четвертому-п'ятому (приблизно 1990-ий рік). І проблем із горезвісним “пошуком національної ідентичності” з того часу в мене не було, хоча видання 1984 року перекладено з "найшовіністичнішої" редакції - з царями, Росією і "русской силою".
За 25 років сторінки навіть не встигли особливо пожовтіти
Ні, справді – ну які “росіяни” можуть бути з чубатих життєрадісних братків, до того ж намальованих “народним художником СРСР, дійсним членом Академії мистецтв, лауреатом Державної премії ім. Т.Г.Шевченка Михайлом Дерегусом. А якщо ці переповнені життям персонажі ще й спілкуються “А повернися-но, сину! Ото кумедний ти який!”, то що б там не повторювали наші записні патріоти про російського царя, суті справи це не змінює.
Звичайно, коли я виріс, закінчив вуз і багато дивився шустера, то в душу мою почали закрадатися підозри – як же так, до чого тут російський цар? І тоді я згадав про нашого сімейного Гоголя. У цій книзі слово “русский” перекладено ані “російський”, ані “козацький”, як сором'язливо замінюють його в нинішніх перекладах.
Суперобкладинка. Сама книга чималого розміру: десь 25 на 40 см
В ХІХ сторіччі, коли вперше почали перекладати Гоголя (здається, Франко), “русский” автоматом замінювали на “український”, через що царський поліційний апарат вдарявся у страшенну паніку: мовляв, “книга пророчествует о приходе некоего малороссийского царя, и не будет в мире силы, которая не покорилась бы ему!”.
У перекладі Антіна Хуторяна цю проблему вирішено просто і ґеніально:
“Що, взяли, чортові ляхи? Думаєте, є що-небудь у світі, чого б побоявся козак? Стривайте ж, прийде час, буде час, дізнаєтеся ви, що то є православна руська віра!”
“Руський” – цілком адекватно. Хто із записних патріотів не згоден, гляньте, як повністю називається багатотомна “Історія” Михайла Грушевського.
А якщо вірити деяким дослідникам, то в процитованому вище уривку йдеться взагалі не про земного царя чи імператора – і тоді ця фраза звучить цілком по-нашому, по-сковородинськи, гуманістично і без усіляких там еківоків до світських владних престолів.
Cторінка 5: перші абзаци тексту
Історію Грушевського (або хоча б Субтельного) записним патріотам теж варто читати - звідти можна дізнатися, що у XV-XVI сторіччях (а саме так датує події своєї повісті Микола Гоголь) не було ані нинішньої Росії (натомість на півночі існувало і часто страждало від козаків Велике Князівство Московське), ані школи для бурсаків у Києві, ані ще багато чого з описаного у книзі.
Тарас Бульба - це епічний гімн предкам самого Гоголя, з вигаданим і часто перебільшеним світом сили, зневаги до смерті, байдужості (або навпаки - пристрасті) до жінок та дивно поєднуваної любові до Господа і до війни в Його ім'я. Шукати там якогось історичного опертя байдуже і не потрібно.
Цю книгу варто читати в юнацькі роки, коли ти переживаєш згадані вище почуття особливо сильно.
Сторінка 45: зразок ілюстрації - Андрій і прекрасна полячка. До речі, оця ілюстрація з "Вікіпедії" (картини "бульбівського циклу" малювалися в 50-их роках) у виданні 1984 року розміщена на весь розворот
Знаєте, мені завжди здавалося мазохізмом віддавати наші історичні, наукові і літературні здобутки братам-росіянам через якісь дрібниці. Подумаєш, Гоголь писав російською! Зрештою, її теж придумали у Києві.
Там же, у Києві, Гоголя і переклали. Видавництво “Дніпро”, 1984 рік. До речі, судячи з біографії Антіна Семеновича Хуторяна, цей переклад було зроблено ще у 20-ті чи 30-ті роки. Чом би його зараз не перевидати?
Тим більше, що “Бульба” - не єдиний переклад нашого класика. Гоголя перекладали Іван Франко, Леся Українка, Остап Вишня, Максим Рильський, Григорій Косинка, забутий нині Іван Сенченко та інші шановані люди.
“Хочеться, щоб Гоголь зазвучав нашою мовою так, як вiн має право звучати, - писав Вишня у щоденнику про переклад “Ревізора”. - Одна українська поетеса в розмовi зо мною здивовано запитала: “А зачєм?” А як його зробити так, щоб по всiх селах любили його? Як? Навчiть! Ота поетична iндичка може сказати: "Зачєм?" Що їй болить? Їй заплатять за два ямбо-брахiї по 10 крб. за рядок, - i вона задоволена. Вона пшеницю вiд верби не вiдрiзняє: i те шумить, i те шумить, - надрукують! А я з М.В. Гоголем мучусь! Визнаю: радiсна мука, приємна мука, та проте – мука!”
Сторінка 82: зразок верстки - Янкель везе перебраного на графа Бульбу на страту Остапа
З цієї “приємної муки” вже можна (під орудою вмілого і делікатного редактора) зібрати практично повне видання нашого класика українською. І хай його діти читають змалечку. Тоді й не треба буде здіймати паніку про “російську імперську пропаганду” тощо.
Замість спекулювати про те, кому належить Гоголь, треба більше видавати його українською, от і все.
ZaUA.org: Цією публікацією учасника спільноти нашого порталу Омеляна Тарнавського ми започатковуємо нову рубрику - "Сімейна бібліотека". Тут ми розповідатимемо про цікаві (можливо, вже й рідкісні) видання з особистих бібліотек українців. Якщо ви вважаєте, що у вашій бібліотеці є гідна для огляду книжка, пишіть нам.
Про нову літературу поки що писатимемо нерегулярно. Якщо хтось із читачів має бажання робити огляди новинок на постійній основі, зголошуйтеся.
Нагадуємо, що наразі ми щотижня оглядаємо світовий кінематограф у рубриці "Останній кінопоказ".
