Справжній зміст одного малюнку: інтернаціональна листівка з точки зору сучасної етології. Спроба аналізу

І якщо мені з естетичних міркувань не подобається Табачних, чи якщо я прямо називаю рух антифа різунами – то це не тому, що за Табачником тягнеться шлейф мутної історії з архівами чи що в Одесі зарізали нещодавно людину за політичні погляди – а через те, що мені промила мозки буржуазія.

Достатньо прибрати буржуазний лад – і весь націоналістичний дурман вилетить у мене з голови, я стану правильним, усміхненим, доброзичливим, політкоректним, толерантним струнким білокурим європейцем. І даний малюнок має бути чимось на кшталт класичної фашистської агітки «Руській солдат! Комісар врьот! В нємєцком плєну ти получішь много єди!», тільки лівацького штибу. Я раніше не дуже звертав увагу на деталі цього шедевра, однак сама частота його появи перед моїми очима примусили приглянутись до нього уважно.

І, чесно кажучи, я була настільки вражена кількістю комплексів та мисленнєвих шаблонів, закладених у ньому що просто не можу ними не поділитися. Коли вам будуть підкидати цей малюночок (а це станеться рано чи пізно), кидайте доброзичливцям посилання на мою розвідку – не пошкодуєте.

Отже, що ми маємо? Малюнок невідомого художника, виконаний в чисельних пікселях під назвою «Подовжуйте у тому ж дусі, ідіоти».

Цікаво, що насправді перед нами композиція, вкрай націоналістична за своєю суттю. Що ми бачимо на ній? По-перше, це повне заперечення Марксової тези про те, що «у пролетаріату немає вітчизни». Як не важко помітити, національні ознаки притаманні виключно українському та російському трудящому. В той час, як представники буржуазії за визначенням своїм компрадорські. Це стосується не тільки українців і росіян.

Будь-які повстання національно-визвольного штибу від Жанни д'Арк і до Хо Ши Міна були повстаннями саме пролетарських і селянських низів. Хто завжди захищав свою Батьківщину?

Та саме організовані (а ще частіше – неорганізовані) народні маси. Ви можете собі уявити національну революцію, яку проводила б, наприклад, аристократія? Подивіться ще раз на малюнок. Оці темні особи за спинами носіїв національно-трудової ідентичності – вони ж повністю позбавлені національних ознак. Хоча з іншого боку я не виключаю, що автор малюнку в душі зараховує їх до представників хаміто-семітської мовної сім’ї.

Багато трудящих протягом останніх півтораста років теж впадали в цю помилку, шукаючи якоїсь національності у буржуазії, час від часу супроводжуючи ці пошуки погромами.

Більше того, в погромах завжди брали участь в першу чергу пасіонарії з пролетарських мас. Я, чесно кажучи, не знаю жодного погрому, вчиненого представниками компрадорської буржуазії. Буває, щоправда, що когось замучить совість перебувати на службі у ворога (як Гонту), але це швидше виключення.

Тому автор абсолютно вірно передає взаємне (і давнє!) бажання українських та російських трудівників начистити одне одному пики. Чи ж винна в цьому буржуазія? Навпаки, більш дружнього та неконфліктного середовища (мається на увазі національний ґрунт, бо підірвати когось прямо на футболі чи розстріляти в аеропорту з матеріальних міркувань для цих людей ніколи не було чимось особливим) в країні важко знайти.

Наприклад, серед представників української бізнес-еліти, національний склад якої набагато строкатіший ніж в середньому у державі, абсолютно відсутня будь-яка міжнаціональна напруга. В той же час, марші скінхедів швидше за все зберуть виключно небагату молодь з якихось околиць, причому необов’язково українців чи україномовних.

Більше того, неважко помітити, що вчорашній адепт національної ідеї в міру особистого збагачення, стає все більш і більш космополітичним. А після досягнення якоїсь критичної точки стає абсолютно байдужим до націоналістичних гасел. Також неважко помітити, що найбільш національно стійка опозиція – це ще не пригодована опозиція.

Як тільки націоналіст знюхується з буржуазією, він одразу втрачає національну ідентичність (як у нас Олександр Лавринович чи Тарас Чорновіл). Деякі етологи, зокрема Абрам Фет, пояснювали це тим, що для пролетаря національна ідентичність сприймається, як останній невідчужуваний капітал, через те він більш гостро реагує на будь-яке посягання на нього.

Позбавити пролетаря національних рис – це те саме, що забрати у дядька Скруджа банківський рахунок.

Тому невідомий комуністичний художник якби підводить своєю картинкою до думки, що єдиний спосіб загладити російсько-українські конфлікти – це зробити яскраві національні фігури на передньому плані жирними, багатими, благополучними лінивими і зовсім аполітичними фігурами плану заднього.

Всім стати такими ж, як Янукович, Ахметов чи Суркіс – які відрізняються від Мілера, Потаніна чи Дери паски лише символічними прапорцями в кабінетах. І тертіум, як то кажуть, нон датур. Інакше бійка неминуча, тим більше, що як ми бачимо з малюнку, російський пролетар уже стибрив у українського останню свитину – явний натяк на «братні» газові домовленості.

Спробую проілюструвати мої тези на прикладі з життя.

У мене були два знайомих брати, один з трьома «ходками на зону», другий – з двома, обоє представники найнижчих прошарків кримінального світу, адепти максимально нездорового способу життя.

Вони цілком усвідомлювали свій низький соціальний статус, признаючись в приватних бесідах, що життя не склалося, що можна було б жити і інакше, не пропивати квартиру, не брати участь у поножовщині і врешті решт хоч кудись влаштуватись на роботу.

Але у них на все було одне виправдання – хай ми й погані, казали вони, зате ж при цьому МИ НЕ ГОМОСЕКСУАЛІСТИ. Сама належність до гетеросексуалів була не тільки їх невідчужуваним капіталом, вона давала їм наснаги.

Хоча, звичайно, деякі запідозрені братами в належності до статевих меншин, були дуже жорстоким чином биті: таким чином мої знайомі відстоювали свою чи не єдину чесноту – гетеросексуалізм. В плані пролетарського націоналізму психологічні механізми працюють приблизно так само. І не тільки у українців. Можемо згадати, як Геккльбері Фінн з негром Джимом знаходили моральне виправдання своїх крадіжок на чужих городах тим, що вони, крадучи усю іншу городини, НІКОЛИ НЕ БУДУТЬ КРАСТИ КИСЛИЦЬ.

Росіяни ж в плані самодентифікації в стилі «бідний, дурний, п’яний – зате духовно багатий» переплюнули всі народи світу, давно й надовго.

Про глибинні російські національні джерела Жовтневої революції можна писати томи, а можна прочитати хоча б праці Бердяєва з цієї теми. Навіть Жовтнева революція викинула на поверхню такий тріумф «руськості», що луна до цього часу по світу йде.

Неважко помітити, що великоросійські трудівники, створивши свою пролетарську державу РРФСР, першим ділом не відроджували виробництво і навіть ще не до кінця зам’яли громадянську війну в своїй державі, а одразу ж пішли робити геноцид класовим братам – українському робітничому класу та особливо селянству.

І потрібно сказати, що представники не якихось заможних верств, а саме виразники інтересів широких селянських мас (все панство втекло ще із Скоропадським) отамани Зелений, Григор’єв, Орлик та безліч інших під Трипіллям, Гуляй-Полем, Чигирином, Києвом та Переяславом в боях із московським пролетарським загарбником назавжди покрили славою українські робітничо-селянські ножі, коси, шаблі, трьохлінійки та кулемети системи Льюїса.

При цьому внутрішньоробітнича агресія і ненависть між трудящими двох країн якщо кимось і стримується, то це саме буржуазією, якій наразі невигідні збройні конфлікти між двома державами, в кожній із яких вона має свій інтерес.

Крупний капітал любить тишу і грає у світобудові ту ж роль, яку графітові стержні у атомному реакторі РБМК – притишує реакцію в активній зоні реактора.

Те, що буржуазія на малюнку залазить руками не в яке інше місце трудящих, а саме в кишені, можна пояснити кількома факторами. З фрейдистської точки зору перед нами неусвідомлене перенесення художником на малюнок загнаних у підсвідомість тих неприємних почуттів, які у нього виникають кожен раз після безнадійної спроби знайти у себе в задній кишені гроші бодай на ранковий похміл.

З іншого боку, ми бачимо, що саме представники крупного капіталу стримують українського трудящого націоналіста та російського націоналістично трудящого від взаємного різання горлянок. Що стосується росіян, то фактично тільки крупний компрадорський капітал стримує легіони російських трудящих від того, щоб піти хоч сьогодні завойовувати Севастополь та Крим.

Цікаве питання, до речі, з ким же насправді автор даного малюнку? Без сумніву, з російськими шовіністичними трудящими масами!

Та власне кажучи і те, що листівка існує тільки в російськомовному варіанті, а автор не спромігся навіть на титри, чи якийсь підвал мікроскопічним кеглем, може свідчити лиш про те, що він не визнає навіть самого існування української нації, як такої, а козак на малюнку ліворуч – це лише «тупий малорос», якого оці сірі люди на задньому плані (і ми навіть підозрюємо, до якої художник їх відносив національності) разом з «австро-угорським генштабом» відірвали від російського лона. Самий час піти і залізною рукою вернути їх під владу метрополії. Як би там не було, подивившись на цю картинку, будь-яка людина в тверезому розумі може вигукнути тільки одне:

- Український трудящий! Вперед, на Москву!

І хай Бог буде на боці правого.

ліві україна росія пропаганда