В УПЦ МП завелися мазепинці
«У наших церковних (і не лише церковних) колах бояться українського. Нам бракує відчуття власної гідності, адекватної оцінки самих себе – народу, який протягом всієї своєї історії страждав так, що важко навіть уявити. Я особисто схиляюся перед гетьманом Іваном Мазепою», - пише Владика Софроній (Дмитрук), митрополит УПЦ МП.
Окремі чини УПЦ (МП) все частіше починають говорити про зняття анафеми з гетьмана Івана Мазепи. Вперше необхідність такого кроку обґрунтував голова Відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ МП архімандрит Кирил (Говорун).
«Патріотична» фракція в УПЦ (МП) не надто сильна, але її існування - доконаний факт. Адже ще декілька років тому від імені Церкви у ЗМІ говорили переважно відверті шовіністи з "громадських православних союзів". Чи переможе україноцентрична течія - питання, адже шовіністи мають серйозні позиції. Чого тільки варті заяви митрополита Одеського Агафангела, вихованця ще радянської семінарії.
ZaUA.org пропонує вашій увазі статтю, присвячену Мазепі. Автор статті - владика Софроній (Дмитрук), митрополит Черкаський і Канівський Української Православної Церкви (Московського Патріархату). Стаття опублікована на сайті Релігійно-інформаційної служби України.
Владика Сoфроній поки що має небагато однодумців в УПЦ (МП)
Не можу не висловитися
з приводу ситуації, що склалася навколо питання про скасування анафеми гетьманові Івану Мазепі. На мій погляд, у цьому явищі (а за масштабами суспільного та полемічного резонансу це – соціально значущий феномен), як у дзеркалі, відбилося те вирування пристрастей, яке ми спостерігаємо також навколо інших постатей і подій української історії.
Що ми можемо спостерегти? Склалася така ситуація, що мене вкрай дивує: у наших церковних (і не лише церковних) колах бояться українського. Нам бракує відчуття власної гідності, адекватної оцінки самих себе – народу, який протягом всієї своєї історії страждав так, що важко навіть уявити. Ми не хочемо навіть замислитися: чому було так, а не інакше? Чому ми такі, як є нині?
Ми повинні усвідомити та переоцінити своє минуле - тільки тоді прийде розуміння того, чому народ, що живе на такій благодатній землі, має історичне минуле, сповнене таких страждань і поневірянь.
Я особисто схиляюся перед гетьманом Іваном Мазепою, я вважаю його однією з найбільш значущих постатей в історії України. І, перш ніж зчиняти галас навколо анафематствування, ми повинні поставити собі питання: хто є автором тієї анафеми? Кого вона стосувалася?
Адже анафему виголошували не людині, державному діячу, видатному меценату і полководцю, а опудалу. Це опудало, що мало зображувати Мазепу, пронесли всіма вулицями Кролевця, ганьбили його, плювалися, прагнучи бодай у такий спосіб принизити гетьмана.
А хто був ініціатором виголошення анафеми? Імператор Петро І, людина, що віддала наказ вирізати, знищити все населення міста Батурин – від грудного немовляти до найстарішого жителя. А це (замислимось на хвильку) – майже 23 тис. осіб. То чи має право людина, така по-звірячому жорстока, злочинець (не побоюся цього слова) піддавати анафемі навіть пересічну особу?
А тут ідеться про Мазепу – державника, що прагнув для свого народу, своєї Батьківщини кращої, гідної долі. Анафему адресовано чоловіку, чия сестра прийняла чернечий постриг і несла послух у православному монастирі, а мати його Марія Магдалина була ігуменею Фроло-Вознесенського монастиря в м.Києві.
Зрадником наречено людину, без якої неможлива була би велика епоха в історії української культури й архітектури – козацьке бароко. Людину, за час правління якої – а це 22 роки – розквітли та змінилися на краще міста: Чернігів, Київ, Полтава, Батурин, Чигирин та інші.
Що вже говорити про Україну, якщо навіть у твердині російського православ’я – Трійце-Сергіївій Лаврі – надбрамну церкву збудовано у стилі «мазепинського» бароко!
Засновник стилю, реформатор і стратег
Саме в період правління Івана Мазепи було здійснено реформи, що змінили обличчя гетьманства, наблизили Україну до тогочасних європейських держав. Можемо стверджувати, що саме Іван Мазепа розробляв проекти перших українських конституцій, про що є згадки в документах Петра І, московських воєвод, а також відповідні посилання в листуванні Івана Скоропадського.
А ще варто згадати про розквіт друкарства, міської культури, навіть про той факт, що у «скрипниківському» правописі 20-х років минулого століття за основу взято українську ділову та розмовну мову, що вживалася за часів гетьманства Івана Мазепи.
Тож я можу сміливо стверджувати, що Іван Мазепа – людина, смислом життя якої було вивести народ із рабства, прищепити йому гідність і самоповагу, щоб не називали нас «бидлом» і «хохлами». Ця людина не є зрадником, це є наш український Мойсей, що хотів вивести українців із полону, не менш страшного, ніж був єгипетський для юдеїв.
Не можу не згадати про те, що славетний гетьман землі української похований у Румунії, де не паплюжать його пам’ять, не принижують його ім’я, навпаки – ретельно доглядають місце його поховання та шанують його як видатну людину, чий дар був весь принесений на вівтар служінні власному народові, рідній землі.
Тож ми повинні для себе зрозуміти, хто є наші герої, звитяжці та державники, чим ми можемо пишатися, про що не можна забувати. І коли ми зрозуміємо це, тоді зможемо усвідомити і зберегти власну національну ідентичність.
