Огляд книжкових новинок – травень. Оргії Нерона, Плаский світ сучасності і військо Хмельницького
ZaUAorg представляє огляд новинок вітчизняного книжкового ринку - у квітні є що почитати.
Читала: Вікторія ПОЛІНЕНКО
У що вдягалися, з чого стріляли? «Військо Богдана Хмельницького»
Мальовані зображення предків тут замінено на фотографії сучасників. Моделями в даному випадку виступають реконструктори: вивчення документів, музейних колекцій, наукових праць дозволяє їм відтворювати строї та зброю, не відступаючи від оригіналів ні на міліметр.
А заснування серії «Жива історія» в межах проекту «Українська мілітарна історія» це візуальні енциклопедії: невеликі за обсягом статті, що пояснюють контекст + реконструкторська презентація (зі світлинами персонажів у різних ?бразах) + фото предметів + текстівки-пояснення до них.
Абстрактний «козак» зникає – натомість постають реєстровець (жупан, суконні шаровари, чоботи, ладівниця, самопал), запорожець (кунтуш, шапка з вовчого хутра, трофейні чоботи, мушкет, шабля, люлька), покозачений селянин (свита з грубого сукна, чабанська шапка, личаки та онучі, сокира, довбня).
Чим користувалися, у що вдягалися, з чого стріляли – все це конкретика для розуміння, якими воїнами вони були, і ще більш широко – чому певні історичні події склалися так, а не інакше.
Друга за ліком книжка «Союзники і супротивники» розширює географію питання: її автори реконструювали військову історію стосунків українців з поляками, чехами, московітами, угорцями, турками, показавши, як учорашні вороги сьогодні ставали товаришами по зброї, аби завтра знову опинитися по різні боки. ХVII вік по заслузі отримав назвисько «століття воєн», і тодішня Україна на тлі європейських військово-політичних конфліктів виняток не становила.
«Не було ані народів-агресорів, ані народів-жертв, просто кожен дбав про своє благо з більшим чи меншим успіхом. Тож у історії будь-якої війни давніх часів варто вислухати обидві сторони збройного конфлікту і спробувати зрозуміти мотиви кожної».
Липа К., Руденко О. Військо Богдана Хмельницького. – К.: Наш час, 2010
Кузьмич С., Липа К., Писарєв О., Руденко О. Союзники і супротивники. Армії сусідів України у ХVII столітті. – К.: Наш час, 2010
Історія з повчальним підтекстом. Нерон
Коли твоя мати – досвідчена спокусниця, яка безжально знищує ворогів. Коли тебе всиновлює імператор, він же – чоловік твоєї неньки, він же – її рідний дядечко. Коли в юності тебе одружують з 12-річною дочкою твого вітчима. Коли твоє владне майбутнє під загрозою через наявність конкурента.
То чи можеш ти в атмосфері підступу, змов, сімейного безладу вирости добрим, чуйним, мудрим? Нерон Клавдій Цезар Друз Германік не зміг. Хоча спершу й намагався, принаймні, законодавчо проявити себе розважливим державцем, зменшивши податковий тиск. Та тривала «ідилія» не довго.
За прихильність чільника країни змагалися сенатори; молоді аристократи шукали дружби; матінка тиснула, аби не втратити впливу; напосідали коханки. Словом, зіпсувало керівника оточення. Надалі його буденністю стануть вбивства й скандали, бешкети та розваги.
Уже вдруге за місяць серед українських книжкових новинок трапляється мені Нерон. Постать одна – стилі подачі різні. У книзі «Падіння великих людей» (К.: Амадей, 2010) Вілл Каппі змальовує верховного понтифіка ходячою карикатурою, наголошуючи: знаменитості – теж люди, зі своїми маленькими недоліками та великими вадами, і у Нерона їх нібито було понад міру.
Володимир Дмитренко обрав шлях текстової археології ревізуючи Корнелія Тацита та Светонія Транквілла, він влаштовує велике прання своєму персонажеві, намагаючись факти очистити від чуток.
Цей процес у розвідці «Імператор Нерон» автор проводить з обережністю сапера. Чи були вдячні громадяни за роздачу грошей і харчів? Навряд… Чи Нерон віддавався розпусті так, як про це писав Корнелій Тацит? Можливо, так, а можливо, й ні… Між Поппеєю Сабіною та її вельможним чоловіком почався розлад? Хто знає… Когось численні маркери можливості й недомовки дратуватимуть, але в них – сіль дослідження.
Відділяючи діяння імператора, що їх спровокували обставини, і справи, зроблені за велінням душі, Дмитренко накреслює схему функціонування влади як такої. Хочете перевірити?
Спробуйте скористатися цією матрицею і проаналізуйте хоча б актуальні політичні події.
«Відзначимо, що, обожнюючи видовища, Нерон, на відміну від Клавдія, був менш кровожерливим. Клавдій в одній з навмахій змусив битися близько 19 тисяч осіб, з яких мало хто вижив. Нерон же міг взагалі не дозволити вбити жодного – його захоплювало саме видовище. Він не був патологічно кровожерливим, але якщо йшлося про боротьбу за владу, й убивство було на його думку необхідним, він легко й на диво спокійно давав накази вбити, навіть якщо вони стосувалися його родичів».
Володимир Дмитренко. Імператор Нерон. У вирі інтриг. – Л.: Кальварія, 2010
Роман про умовність вибору. «Нехай мене звуть Ґантенбайн»
Це візитівка Макса Фріша, водночас і європейської словесності другої половини ХХ століття. Тієї половини, в якій література ще не перетворилася на конвеєр. Швейцарський прозаїк і драматург, подібно до годинникових справ майстра, припасовує механізм своєї книги вручну, гвинтик до гвинтика, коліщатко до коліщатка. В результаті отримуємо індивідуальний виріб, на відміну від ширвжиткових. Це зазвичай іменують «класикою».
Головний герой роману Ендерлін – доктор філософії зі зрозумілим минулим, визначеним теперішнім і запрограмованим майбутнім. Обдумуючи за кермом запрошення до Гарварду, він потрапляє в аварію. Крапка для всього, що передувало; точка відліку для нового образу. Чому би не вдати сліпого? Напрочуд зручно. Адже реагувати на брехню чи зраду нема можливості – ти її просто не бачиш.
Поруч із незрячим люди поводяться більш вільно й цим виказують свою сутність – теж плюс для пильного спостерігача.
Гостросоціальний матеріал, та Фріш – не Еміль Золя, суспільні вади в його інтерпретації бліднуть на тлі екзистенцій них. Письменник дозволяє Ґантенбайнові чимало вагатися перед ухвалою рішення, але й момент «осліплення» не є визначальним – цей крок має кілька варіантів.
Герої-функції дзеркально множаться, їхні історії розгалужуються й зрештою переплітаються в тугий клубок. На автора сподіватися марно: Фріш – антиАріадна, його підказки заводять у лабіринт з нескінченною кількістю річищ, звідки читачеві, якщо він таки відважиться на цю мандрівку, доведеться вибиратися самотужки.
«Я запитую себе, про яку роботу може йтися для Ґантенбайна, щоб він задля тієї роботи не був змушений відмовитися від своєї ролі сліпого, і тут, здається мені, є багато можливостей, наприклад, він може працювати екскурсоводом: Ґантенбайн, устаткований окулярами для сліпих і чорним ціпком, стукотить ним по мармурових сходах Акрополя в центрі групи туристів, Ґантенбайн як єдина людина наших днів, яка не тільки бачила все, що бачать туристи, ні, і то не тільки колись у фільмах чи на фотографіях – вони нічого не сповіщають людям, що вони бачать тепер праворуч або ліворуч, – а й розпитує їх потім, і вони змушені, присилувані його запитаннями зображувати йому словами, що вони бачать самі».
Макс Фріш. Нехай мене звуть Ґантенбайн. – Х.: Фоліо , 2010
Історія ХХI століття: глобалізація формату 3.0 «Світ плаский» від колумніста New York Times
В одній із частин серіалу «CSI: Майамі» був такий епізод: криміналіст Х, не маючи змоги оглянути місце злочину, оскільки йдеться про військову базу в Іракові, звертається за підказкою до свого колеги Y. Той посміхається: «Ми живемо в епоху цифрових воєн, друже. Солдати тепер усе знімають на камери, навіть бої. І досить швидко ці записи потрапляють до інтернету» (цитую близько до тексту). Справді, за кілька хвилин Х переглядає потрібне йому відео.
Колумніст New York Times Томас Л. Фрідман суцільне оцифрування не тільки помітив, але й дійшов висновку, що глобалізація сягнула третьої стадії. На першій (від часів Колумба приблизно до 1800 року) динамо-машинами слугували країни; на другій (до початку ХХI століття) рушійні сили представляли компанії; стадія формату 3.0 дає фантастичні шанси на взаємодію окремим індивідам.
«Світ плаский» – cхоже, власний образ Фрідман ретельно продумав: перебільшуючи свою наївність, він розігрує роль простака-репортера, який у Чикаго теревенить з босом фірми, в Банґалорі цікавиться роботою кол-центру, в Оксфорді балакає з викладачем. Чим далі в ліс, тим «розумнішим» стає автор, – і ми разом з ним.
Усвідомлення підкрадається зненацька: не такий він уже й прОстий, цей плаский світ, як і автор концепції – не дарма тричі лауреат Пулітцерівської премії.
Спілкування у формі «питання – відповідь» дозволяє Фрідманові спиратися на авторитетну думку, допасовуючи кожен видобутий факт до загальної конструкції. А вона ґрунтується на нехитрій тезі: фундаментальні економічні закони та юридичні практики змінюються за нашої безпосередньої участі.
«Джоел Кулі з IBM розповів мені про знайомого юнака, який подумав, що було б чудово зробити навушники iPod кольоровими, замість звичних одноманітно білих. Він зайшов на Alibaba.com, англомовний сайт, який допомагає дрібним та середнім підприємцям спілкуватися з трейдерами й виробниками усього світу. Тут він відшукав китайського дизайнера для навушників та ще якогось підприємця, котрий погодився їх виробити. Потім він уклав угоду з Amazon.com про те, що сайт забезпечить йому логістику, мерчандайзинґ і реалізацію. «З дуже обмеженим стартовим капіталом, – каже Кулі, – він створив глобальну мережу постачання з глобальним оборотом».
