Економічний крах Греції: афонські ченці корумпують уряд (частина 2)

Я зізнаюся Арсенію в усьому – хто я і що тут роблю – і кажу, що перед приїздом на Афон провів кілька днів, інтерв'юючи політиків і підприємців у столиці. Він сміється: йому приємно, що я приїхав! “Політики раніше у нас теж часто бували, - каже отець. - Але через скандал тепер не їздять. Бояться, що їх побачать поруч із нами!”

Чернечий бізнес

Він провадить мене у трапезну і садовить на почесне для прочанина місце – за столом, сусіднім із настоятельським. Головне місце за тим столом займає отець Єфрем, поруч із ним – Арсеній.

Після обіду монахи повертаються до церкви, а отець виводить мене на прогулянку. Минаємо візантійські каплички і піднімаємося візантійськими сходами, доки не підходимо до дверей у довжелезному візантійському коридорі із старовинними (і вочевидь щойно відновленими) малюнками.

Це – офіс Арсенія. Всередині стіл із двома комп'ютерами на ньому, поруч новісінький факс-сканер-принтер. Стіни й підлога блищать як нові.

Єдина ознака того, що ми не в сучасній діловій конторі – ікона над столом. Тим не менше, якщо поставити цей офіс поруч із кабінетом міністра фінансів Греції і запитати, який із них належить ченцю, ви вочевидь не вгадаєте.

“Люди відчувають духовну спрагу, - сказав мені англійською Арсеній, коли я запитав його, як монастирю Ватопед вдається приваблювати сюди стількох значних осіб із ділового й політичного світу. - 30 років тому вони думали, що наука вирішить усі проблеми. А зараз вони стомилися від матеріальних задоволень і речей”.

З цими словами він бере мобільний і замовляє напої і десерт. За кілька хвмлмн нам привозять срібний піднос із тістечками і склянками з м'ятним лікером.

Так почалася тригодинна феєрична розмова. Я ставив прості запитання - “Чому люди йдуть у ченці? Як вони живуть без жінок? Як люди, які проводять 10 годин на день у церкві, встигають скуповувати нерухомість у промислових масштабах?” - а він відповідав у 20-хвилинних притчах, у яких могла бути і проста відповідь (наприклад: “Є багато речей, значно прекрасніших за секс”).

(до речі, цікавий ньюанс із грецької вікі - замолоду отець Арсеній був активістом Комуністичної молоді Греції - Cолодько)

Під час розповіді він махав руками, посміхався і реготав – якщо отець Арсеній і почувався винним у чомусь, то в нього є рідкісний талант це приховувати.

Мої очікування від візиту в Ватопед не справдилися – як і в багатьох інших людей, які сюди приїздять. Я хотів подивитися, чи схожий монастир на комерційну імперію (не схожий) і чи монахи здаються нещирими (навряд чи). Але я так і не міг зрозуміти: як кілька дивних на вигляд чоловіків, які тікають від матеріального світу, так уміло знайшли свій шлях у цьому світі?

Через дві години я таки наважився спитати. Арсеній сприйняв мене цілком серйозно. Він показав мені напис, який він почепив на одну з шаф, і переклав із грецької: “Розумна людина приймає, ідіот наполягає”.

“Ось секрет успіху будь-де у світі, а не лише в монастирі, - розпочав чергову притчу Арсеній. - Бери, що тобі дають, і працюй із цим. “Так... і” краще, ніж “Ні... але”. Ідіот зв'язаний гординею, а людина з духовним життям – скромна. Вона приймає від інших усе – критику, ідеї – і працює з цим”.

Тут я помітив, що єдиний їм тістечка і п'ю лікер. Подумалось, що я провалив тест на можливість протистояти спокусі.

“У нас нема нічого, - говорить Арсеній. - Ми працюємо для інших. Газети назвали нас корпорацією. Але скажи, Майкле, яка компанія може існувати тисячу років?”

В цю хвилину раптом заходить отець Єфрем. Круглий, з червоними щоками і білою бородою він схожий на Санта-Клауса. Кілька місяців перед цим він давав свідчення у парламенті Греції. Один із доповідачів сказав, що грецький уряд діяв незвично ефективно і швидко, коли обмінював чернече озеро на комерційну нерухомість Мінагрополітики. Він попросив Єфрема пояснити це.

- Хіба ви не вірите в чудеса? - сказав Єфрем.

- Починаю вірити, - відповів депутат.

Коли нас представили, Єврем узяв мою руку і тримав її у своїй довгий час. В мене промайнула думка, що він збирається запитати, що я хочу на Різдво. Натомість він запитав: “Яка твоя віра?” “Єпископальна церква” - прокашляв я. Він кивнув. Він прикидав: могло бути й гірше.

“Ти одружений?” “Так.” “Діти є?” Я кивнув. Він прикинув: Я можу з цим працювати. Він запитав, як їх звати...

Як із дарчої візантійських часів виросла сучасна імперія нерухомості

Друге парламентське розслідування “Ватопедської справи” ще тільки розпочинається, і невідомо чим обернеться. Але головні факти вже відомі – незрозумілими є тільки мотиви дійових осіб.

Наприкінці 1980-их Ватопед був суцільною руїною – розсипами каміння, в яких жили пацюки. Фрески почорніли, а ікони лежали по кутках покинуті. У монастирі мешкало кільканадцять монахів, але неорганізовано, кожен сам по собі.

В них не було колективу, тільки окремі люди. Іншими словами, їхнє ставлення до свого монастиря дуже сильно нагадувало ставлення греків до своєї держави.

Все змінилося на початку 1990-тих, коли з іншого кінця Афонського півострову прибула група молодих і енергійних кіпріотських ченців, очолювана отцем Єфремом. Вони побачили можливість перебудови – фантастичний природній актив, яким жахливо неталановито управляють.

Єфрем узявся за збір коштів, щоб повернути Ватопеду колишню славу. Він звернувся до культурних фондів Євросоюзу. Він розпочав стосунки із багатими грецькими підприємцями, які шукали розгрішення. Він подружився з упливовими грецькими політиками.

Після того як один відомий іспанський співак зацікавився Ватопедом, він організував зустріч із іспанськими урядовцями. Ці урядовці дізналися в монастирі про жахливу несправедливість, яка сталася у XIV-ому сторіччі – тоді банда каталонських найманців, які посварилися з імператором Візантії, пограбувала Ватопед, завдавши чималої шкоди. Так іспанські урядовці пожертвували монастирю $240 тисяч.

Одна з цілей Єфрема була - повернути Ватопеду його світовий вплив. Грецька економіка відрізнялася особливою закритістю, хоч країна і була в ЄС. На тлі цієї картини Ватопед був винятком – він розпочав активні стосунки зі світом. Скажімо, принц Чарльз тричі підряд щоліта приїздив у Ватопед, і жив тут по тижню.

Стосунки з багатими і знаменитими були суттєвими не тільки для отримання грантів і пожертв, але і для третьої складової нової стратегії чернечого менеджменту – нерухомості.

Без сумніву, одним із найрозумніших учинків отця Єфрема було те, що він розібрав архів у старій монастирській вежі, де лежали старовинні візантійські манускрипти, яких ніхто не чіпав десятиліттями. Адже протягом тисячі років візантійські імператори дарували Ватопеду різноманітні ділянки землі – розташовані в нинішніх Греції або Туреччині.

Поки у монастирі не з'явився Єфрем, грецький уряд узяв значну частину цього майна на свій баланс. Але збереглася дарча, видана імператором XIV-го сторіччя Йоанном V Палеологом. Дарча на одне озеро у північній Греції.

Коли Єфрем знайшов цю дарчу у монастирській вежі, озеро вважалося державним заповідником. У 1998-ому воно раптом перестало ним бути. А трохи пізніше ченці отримали всі права власності на це озеро.

В Афінах я спілкувався з Петром Дукасом – колишнім чиновником міністерства фінансів, чиє ім'я одним із перших згадується у “Ватопедській справі”. Саме Дукас вирішив випускати довгострокові урядові облігації на 40 і 50 років. Тоді грецькі газети ганьбили його - “ДУКАС ВІДДАВ У ЗАСТАВУ МАЙБУТНЄ НАШИХ ДІТЕЙ” - але те, що він зробив, виявилося блискучим ходом.

Облігації на $18 млрд зараз коштують копійки, тобто грецький уряд зможе легко викупити їх на відкритому ринку. “Вони мають дати мені премію!” - сміється Дукас. На нього заведені дві кримінальні справи, але він усе одно радіє життю (може, тому, що сам є не афінянином, а спартанцем).

Ще на початку Дукасової роботи у Мінфіні до нього в кабінет без попередження завітали два ченці. Один представився як отець Єфрем, інший – отець Арсеній. Вони сказали, що володіють озером і хочуть, щоб Мінфін викупив у них це озеро.

“Хтось дав їм усі документи, які посвідчують право власності, - говорить Дукас. - І тепер вони хотіли монетизувати цю власність”. За словами Дукаса, відчувалося, що ченці добряче підготувалися до зустрічі: “Перед тим, як прийти, вони багато дізнаются про тебе – про дружину, батьків, релігійні почуття. Перше, що вони запитали, коли прийшли, чи не хочу я висповідатися”.

Дукас вирішив, що нерозумно буде відкривати цим ченцям свої секрети. Натомість він сказав, що не може дати їм грошей за озеро: “І тоді вони запропонували: “Гаразд, якщо ти не можеш його купити, чому б тобі не обміняти його на землю?”

Монастирське майно: вартість від одного до двох мільярдів

Це виявилося вигідною стратегією: обміняти озеро, яке не можна здавати в оренду, на державне майно, яке можна. Якимось чином ченці переконали урядовців, що земля довкола озера коштує значно більше за 55 млн євро, у які її потім оцінив незалежний оцінювач.

Вони запросили у держави мільярд. Дукас відмовився їм дати хоча б євро.

Тоді ченці пішли до наступного джерела земельних ресурсів – земель с/г призначення і лісів, які перебували у віданні Міністерства агрополітики. “Мені подзвонили від аграрного міністра і сказали “Ми віддаємо їм усю цю землю, але її недостатньо. Може б, ти трохи додав своєї, га?” - згадує Дукас.

Коли він відмовився, йому ще раз подзвонили – цього разу від прем'єр-міністра. Він знову відмовився. Тоді йому принесли папір, у якому було написано, що Мінфін передає свої землі монастирю – залишалося його тільки підписати. “Я сказав: “Пішли ви, я не підпишу це”.

Але на нього продовжували тиснути з прем'єрського кабінету. Дукасу здалося, що ченці мають неабиякий вплив на шефа прем'єрського секретаріату. Ця людина була знайома з монахами вже давно, після того, як у неї виявили смертельно небезпечну хворобу. Ченці молилися – і він не помер, а чудесним чином зцілився.

Зрештою під тиском свого начальника Дукас підписав два папери. Один не заперечував те, що озеро належить монахам, а інший уможливив обмін озера на інші активи. Це не давало монахам прав на землі Мінфіну, натомість дозволило їм укласти угоду з Мінагрополітики.

В обмін на своє озеро ченці отримали від держави 73 об'єкти нерухомості, серед яких був і гімнастичний центр, побудований для Олімпіади-2004 – як і багато олімпійських об'єктів, він стояв покинутий. “Знаєш, вони все ж святі люди, - каже Дукас. - Може, вони хочуть створити там притулок для сиріт”.

Виявилося, що вони хочуть створити імперію комерційної нерухомості. Вони взялися переконувати грецький уряд зробити річ, яку той робив дуже нечасто – змінити цільове призначення нерухомості – з некомерційної на комерційну.

Отримавши нерухомість від держави, ченці одразу почали її розвивати, ставши девелоперами. Колишній Олімпійський гімнастичний центр став популярним приватним шпиталем – із яким ченці вочевидь співпрацюють.

Потім, за допомогою одного грецького банкіра, ченці планували створити щось на кшталт Фонду Нерухомості “Ватопед”. Інвестори фонду фактично б викуповували у ченців нерухомість, яку їм надала держава. А ченці використовували б ці кошти на повернення монастирю його колишньої слави.

Якщо ви хочете дізнатися, наскільки багатими є багаті люди, варто запитати про це у інших багатих людей. Я провів бліц-опитування кількох грецьких мільйонерів. Вони сказали, що вартість комерційних активів монастиря Ватопед є меншою за два мільярди доларів, але більшою за один. Коли новий менеджмент починав, ця вартість дорівнювала нулю. І бізнес почався з відпущення гріхів.

...Монахи не закінчують церковну службу в обід. А зазвичай, пояснив отець Арсеній, вони починають її о четвертій ранку. Крім неділі, коли дають собі перепочити і починають о шостій. Ще вісім годин на день вони працюють у саду, або миють посуд, або виготовляють м'ятний лікер.

Керівники монастиря, отці Єфрем і Арсеній, уникають цього суворого режиму хіба що п'ять днів на місяць. “Багато греків тепер уявляють ченця як веселуна-пройдисвіта, - сказав мені у хвилину відвертості інший монах, отець Матвій із Вісконстіна. - Кожен упевнений, що у настоятеля і Арсенія є таємні банківські рахунки. Це маячня. Що їм робити з цими рахунками? Вони не можуть отак узяти і гайнути на Кариби. Настоятель монастиря живе у келії. Це гарна келія. Але він залишається монахом. І він ненавидить виїздити з монастиря”.

Наступного дня, коли я вже повертався до Афін, задзвонив мобільний. Це був отець Матвій. “О ні, - подумав я. - Вони зрозуміли, хто я, і тепер хочуть заборонити мені писати про Ватопед!”. Вони-то зрозуміли, але хотіли від мене зовсім іншого.

Це міністр фінансів наполягав на вичитці усіх своїх цитат, а от ченці дозволили мені писати про все, що я бачив і чув. Матвій дзвонив з іншого приводу. “У нас є радник з питань американського фондового ринку, - сказав чернець. - Його звати Роберт Чепман. Отець Арсеній цікавиться, що ти думаєш про нього. Чи варто слухати його порад...”

Смерть тим, хто працює!

За день до того, як я полетів із Греції, їхній парламент голосував за закон, який збільшує пенсійний вік, зменшує державні пенсії і подібним чином скорочує бюджетні видатки.

Прем'єр-міністр Папандреу представив цей закон – він так постійно робить з того часу, як було виявлено справжній стан грецької економіки – не як свою власну ідею, а як вимогу МВФ. Мається на увазі: якщо греки не хочуть прислухатися до внутрішніх голосів про скорочення добробуту, то вони можуть прислухатися до голосів з-за кордону. Тобто вони вже навіть не хочуть самі собою керувати.

Тисячі бюджетників вийшли на вулиці, щоб протестувати проти цього закону. Податкові інспектори, які не збирають податки, учителі державних шкіл, які нічому не вчать, залізничники з височезною зарплатою, чиї поїзди ніколи не прибувають вчасно, лікарі, які взяли відкат, щоб закупити ліки за завищеною ціною.

Ось вони – нація людей, які готові звинувачувати усіх, крім себе. Грецькі бюджетники йдуть, розбившись на одиниці, які нагадують взводи у армії. В середині кожного такого гурту – два чи три ряди юнаків. У їхніх руках – кийки, замасковані під держаки для прапорів. На їхніх поясах – лижні маски і протигази.

Два місяці раніше, 5 травня, під час першого протестного маршу, загинули люди. Побачивши, що в одному з афінських відділень банку MarFin працюють службовці, юнак кинув пляшку з запалювальною сумішшю всередину, а інші закидали палаючим бензином вхід. Більшість банківських службовців утекли через дах, але троє працівників загинуло, серед них – дівчина на четвертому місяці вагітності.

Коли це відбулося, греки на вулицях скандували, що банківські службовці заслужили на таку смерть, тому що працювали під час страйку. Все це відбулося на очах у грецької поліції, і нікого так і не заарештували.

В інші дні протестуючі ефективно зачинилися у своїй країні. Авіадиспетчери приєдналися до страйку і зачинили аеропорти. В порту Пірей натовп не дав пасажирам круїзних лайнерів зійти на берег за сувенірами. В розпал туристичного сезону доларам, яких так не вистачає Греції, заборонили входити у країну.

Кожен працівник недержавного сектору, який продовжує працювати – у небезпеці. В Афінах позачинялися всі магазини і ресторани. Те ж саме, і з тих же причин, зробив музей у Акрополі.

Погребальне вогнище цивілізації

Основна група протестантів групується посередині широкого бульвару, за кілька метрів від спаленого банківського відділення. Мармуровий ганок перед входом у MarFin перетворено на печальний надгробок: кілька м'яких іграшок для так і не народженої дитини, кілька зображень монахів і цитата давньогрецького оратора Ісократа: “Демократія знищує сама себе, тому що зловживає правом на свободу і рівність. Тому що вчить громадян сприймати нахабство як право, беззаконня як свободу, образливу мову як рівність, а анархію як прогрес”.

З протилежного кінця вулиці стоїть фаланга поліцейського спецназу. Обладунки, зсунуті докупи щити – вони виглядають як спартанські воїни. За поліцейськими – будівля парламенту, в ній бушують антикризові дебати, але їх подробиці залишаються таємницею, оскільки журналісти теж страйкують.

Натовп починає скандувати і марширує прямо на поліцейських. Ті напружуються. Це один із тих моментів, коли ти фізично відчуваєш – ситуація може перерости у що завгодно.

Те ж саме зараз відчувають фінансові ринки. Питання, на яке кожен хоче отримати відповідь: “Чи оголосить Греція про дефолт?” Є такі економісти, які впевнені, що іншого шляху нема. Бо заходи уряду, спрямовані на зменшення витрат і збільшення прибутків, неминуче змусять бізнес тікати з країни. У Болгарії менші податки, а в Румунії менш вимогливі наймані працівники.

Але є ще одне, значно цікавіше питання: навіть якщо ці люди захочуть суто технічно виплатити борги, почнуть жити “по кишені” і змиряться з величезними відсотковими ставками на кредити, чи знайдуть вони внутрішні резерви для цього? Чи зможуть вони вирватися зі своїх маленьких приватних економічних світів, щоб разом змінити країну?

Бо зараз Греція не поводиться як колективний організм. Їй бракує чернечих інстинктів. Нинішня Греція – це набір окремих атомів, кожен із яких переслідує власні інтереси коштом загального добра.

Зрозуміло, що уряд спробує хоча б якимось чином відродити у Греції громадянське суспільство. Єдине питання: чи можна цю річ, одного разу втрачену, хоча б колись відродити?

Підготував: Павло СОЛОДЬКО

Повністю можна прочитати на "Інфопорні", а ще повніше - у "Веніті Фейр"

інозмі економіка греція Церква криза