Розстріл на стадіоні (репортаж очевидця про стиль нашого малого бізнесу)

Хлопця розстрілювали впритул з пістолета

Понеділок, приблизно 7.10 ранку. З півдесятка людей, серед яких і я, висаджуються з маршрутки в селі Гореничі Києво-Святошинського району. Ця зупинка має неофіційну назву "стадіон". Як на сільську місцевість, "головна спортивна арена" дуже навіть доглянута, і тут завжди багато людей: хтось бігає, хтось гуляє з дітьми, а хтось просто ходить через стадіон навпростець додому.

Саме так я і іду - до своєї дев'ятиповерхівки по асфальтованій доріжці стадіону. Попереду двоє дівчаток у спортивних костюмах - одна підліток, друга взагалі маленька - кумедно стрибають "жабкою". Молодці, не лінуються в таку рань займатися фізкультурою.

З протилежного боку стадіону вийшла на ранкову пробіжку пані з сусіднього під'їзду. Ще двоє хлопців у чорних спортивних костюмах, з капюшонами на головах, швидко проминають мене і біжать вперед. Прискорюються, наближаються до хлопця, що, схоже, теж іде з маршрутки додому...

"Не поділили бізнес"

Вони підбігли до нього майже впритул - на відстань кроку чи двох. І почали стріляти. Бах-бах-бах-бах-бах - раціональна частина мозку ще не сприймає того, що відбувається (це якийсь розіграш, жарт), а підсвідомість чітко фіксує - це вогнепальна зброя, пістолет.

Хлопець мовчки падає, останні постріли нападники роблять вже по лежачому. Не роблять жодної спроби взяти щось із кишень чи забрати сумку - розвертаються і біжать назад. Просто на мене.

Це були дуже неприємні секунди - дивитися, як до тебе наближаються дві постаті із капюшонами на головах і закритими (тепер я це бачу) обличчями. Страху чи паніки немає - навіть дивно. Але в голові одна думка - пострілів було багато, схоже, розстріляли всю обойму, і на тебе вже не залишилося. А якщо залишилося? А якщо в другого теж є пістолет? А якщо вони просто вирішать завалити і свідка?

Я відступив два кроки вбік від доріжки - зараз, якщо що... Ні, нічого - пробігли в тому ж напрямку, звідки з'явилися.

Лікарі, що надавали першу допомогу, нарахували чотири поранення від куль. Ще одна куля розбила телефон.

А що з хлопцем? Підходжу до нього, він лежить на боці, злегка ворушиться. Крові не видно, але вся футболка у отворах від куль. Схиляюся, питаю: ти як? Чуєш мене? Той, стогнучи, відповідає. Живий. Стріляли гумовими кулями.

Викликаю швидку й міліцію. Поранений тим часом пробує підвестися, стогне, виймає з кишені розбитий кулею мобільний телефон. Прошу його поменше рухатися і підняти футболку. На спині і в боці - дірки від кулевих поранень, кулі, схоже, сидять в м'яких тканинах неглибоко.

Безпосередньої небезпеки для життя нібито немає, хоча хто зна - може, там внутрішня кровотеча. В будь-якому випадку самостійно нічого не вдієш... Оглядаючи хлопця, механічно роблю телефоном, що так і тримав у руці, кілька знімків.

Швидка приїхала хвилин через двадцять п'ять, майже одночасно з міліцією. З одного боку, до села навряд чи можна було дістатися швидше. З іншого... З іншого - самі розумієте.

Питаю - хто це був, ти їх знаєш? "Не поділили бізнес" , - кривлячись від болю, відповідає той. Що ж це за бізнес такий, що за нього влаштовують розстріл в стилі Чикаго 1930-х років?

Певні подробиці вдалося з'ясувати під час розмови пораненого з міліціонерами, та зі слів його дружини, що вибігла до місця події з крихітною дитиною на руках. Хлопець працює охоронцем у київському Гідропарку.

Сфери, так би мовити, впливу, поділені. Виник конфлікт між компаньйонами. У когось відібрали "точку" чи ще щось, і цей хтось пригрозив: ви тут теж працювати не будете. Те, свідком чого я був - наслідок погрози.

Це вже другий випадок зі стріляниною за два дні

Якщо все це так і було, то цьому можна дати одне визначення - ідіотизм. Ідіотизм - коли якісь незрозумілі охоронці мають в своєму розпорядженні вогнепальну зброю (хай навіть з гумовими кулями). Ідіотизм, коли через дрібний конфлікт влаштовують замах в кілерському стилі. Коли стріляють з пістолета на стадіоні, де перебувають діти.

Навряд чи міліції буде важко розібратися у цій справі. Підозрюваний відомий, постраждалий, судячи з усього, буде давати свідчення, безпосередні виконавці, імовірно, теж причетні до якоїсь "охорони".

Звісно, якщо буде бажання розбиратися. Для українських міст розстріл із травматичної зброї вже перетворюється на буденність. Водій "швидкої" зауважив, що для нього це другий випадок за два дні: вчора відвозили пораненого з Білогородки.

І тут вже потрібно щось робити. Те, що відбувалося на моїх очах - не перестрілка під час побутового конфлікту. Це - свідомий, продуманий і спланований замах якщо не на життя, то на здоров'я людини. І цей злочин правоохоронні органи не мають права проігнорувати.

І насамкінець. Свідками того, що відбувалося, були десятки людей - не лише тих, хто був на стадіоні, але й мешканців будинку. І їхнє ставлення до цього випадку було вельми показовим. Коли ми чекали на машину швидкої допомоги на краю стадіону, повз нас декілька разів пробігла жіночка - вона спокійно "нарізала кола" по доріжці, навіть не поцікавившись, а що сталося і чи потрібна допомога. А інша жінка - не лікар, а просто сусідка - винесла пораненому з під'їзду бинт та знеболювальне. Ще кілька людей пропонували піднятися до квартири і почекати на лікаря. Спасибі їм за їхню небайдужість.

фріки злочин замах поранення