Ідеологія ідеалу: яким має бути справжній Податковий кодекс
Якщо ми говоримо, що Податковий кодекс у вигляді, запропонованому нам Миколою Азаровим та його командою, поганий, то мусимо запропонувати «хороший» варіант. Більша частина тих, хто прийшов мітингувати проти кодексу на Майдан, і тих, хто тихо протестує вдома чи в офісах, знають, чого в ньому НЕ МАЄ бути: тиску на малий і середній бізнес, преференцій великому, широких повноважень податкової, корупційних схем відшкодування ПДВ. Texty спробують розібратися, якою має бути ідеальна чи близька до ідеалу «податкова біблія».
Автор: Тимофій Крамарів
В чому головна проблема сьогоднішнього податкового законодавства? Сукупність податкових законів не дає розуміння, куди рухається країна.
Хто може без емоцій, опираючись на тексти законів, відповісти на запитання – ми підтримуємо малий бізнес чи крупний? Ми підтримуємо високотехнологічне виробництво чи захищаємо від звільнення людей, за яких роботу потенційно може зробити машина? Ми хочемо стати податковим раєм, як Кіпр чи великим промисловим аутсорсером, як Індонезія чи Китай? І так далі.
З точки зору здорового глузду молодої здорової освіченої і патріотично налаштованої людини, головним вектором для України має стати вступ до ЄС. Звідси витікає, що ми маємо орієнтувати економіку на вхід до єврозони, знижувати рівень інфляції, керувати державним боргом, сприяти розвитку експорту-імпорту з країнами, які вже є членами співдружності тощо. Всі вимоги можна прочитати у так званих Копенгагенських критеріях.
З огляду на те, що відбувається на вулицях українських міст, звернемо увагу на одну яскраву вимогу. В структурі економіки країни-кандидата має бути «достатня частка малих фірм», оскільки вони «отримують більшу вигоду від спрощеного входження в ринок й через те, що домінування великих фірм може означати більшу інертність у пристосуванні до умов ринку». Чого-чого, а цієї ідеологічної складової у нашому кодексі поки немає.
У ЄС не чекають сировинно орієнтованої економіки із застарілими технологіями. З такою країною можна працювати, коли вона поза межами об’єднання. Але допускати, щоб вона впливала на і без того розбалансовану європейську економіку – не можна.
Тобто треба робити ставку на високі технології, звільняти від податків чи знижувати податки для тих, хто виробляє ноу-хау, стимулювати «замкнуті цикли» всередині країни, тобто використання винаходів у нас, а не їх експорт. При цьому для імпорту технологій теж повинні бути відкриті двері, одночасно із посиленням боротьби із піратством.
Для сировинних же компаній, експортерів, приміром, металу і зерна (а не, умовно, металопродукції і борошна) слід встановлювати якщо не заборонні вивізні мита, то принаймні скасувати таке поняття як відшкодування ПДВ. Ви отримуєте відшкодування лише якщо експортуєте додану вартість. Нема доданої вартості – нема чого відшкодовувати.
Важливо розуміти, що вступ до ЄС як ідеологію не можна підміняти підготовкою до Євро-2012, натяки на підтримку якої проглядаються у звільненні від податків готелів Бориса Колеснікова. Це надто короткострокова мета, для якої достатньо і щорічного закону про держбюджет. Це може бути елементом плану «залучення інвестицій» - але не більше.
Візьмемо Росію: «Сочі-2014» це тактична мета, а стратегічна – розвиток нанотехнологій. Хтозна, куди вона приведе цю країну. Але це озвучений шлях. А куди ідемо ми? Ми хочемо нагодувати весь світ? Давайте гнати звідси мітлою «ріпакосаджальників», які виснажують наші ґрунти заради вирощування сировини для біопалива. Чи може ми хочемо переплюнути індусів у IT?
А може хочемо засипати світ своїм алкоголем чи шоколадом? Чи перетворити наші регіони на один суцільний хаб для китайських товарів, які звідси розподілятимуться по всій Європі? Під будь-яку з цих мікроідей в рамках ідеї приєднання до європейської спільноти, можна розвернути і ставки податків, і їх кількість, і розподіл між державним і місцевими бюджетами.
До слова, у «європейський» розділ має бути віднесено і підвищення акцизів на тютюн і алкоголь. Зараз ми більше переймаємося контрабандними аспектами: поки в нас дешевше, поляки будуть возити контрабанду, коли у нас стане дорожче – ми будемо возити контрабанду з Росії. Однак насправді, підвищуючи акцизи – і одночасно повноваження правоохоронців по боротьбі із контрабандою – слід думати про здоров’я нації, як би пафосно це не звучало. Цигарка і горілка не має бути доступною.
Так, треба виробити систему, за якої за продаж неповнолітнім алкоголю чи тютюну звільняють з роботи без права поновлення в торгівлі, коли у молоді є чим зайнятися, окрім як випивати за рогом. Це ціла система реформ, на яку країну штовхає підвищення акцизів. Але це треба взяти за вектор розвитку.
Другою ідеологічною складовою має бути енергоефективність. Нехай там що говорять проплачені російськими технологами «експерти», Україна цілком здатна позбавитися «газпромівського» ярма за якусь п’ятирічку. Процеси від банального утеплення, встановлення лічильників до промислового переозброєння, створення терміналу зрідженого газу і залучення інвестицій у власний видобуток – можна і треба стимулювати через податкове законодавство.
Так, протягом цих умовних п’яти (можливо семи, але можливо і трьох) років доведеться попітніти, затягнувши паски. Але ціна питання - $12 млрд. щорічної економії (понад 10% ВВП!) для всієї країни. Їх можна вкладати у високі технології, у технопарки (без участі Володимира Семиноженка, звісно), у дороги.
Нехай навіть у держави буде невелика частка зекономленого, а більше всього на цьому зістрибуванні із голки «Газпрому» наживуться умовні Ахметов, Пінчук і Коломойський. Супер! Адже вони (говоримо про ідеальну картинку) вкладуть ці гроші у бізнес і заплатять з цього більше податків.
Енергоефективність означає дедалі більше підвищення акцизів і плати за користування природними ресурсами як стимул до їх економного використання і покращення екологічної ситуації в країні. Що в свою чергу призведе до покращення умов і якості життя людей. Разом із тим, паралельно має знижуватися і пряме оподаткування прибутку компаній.
В ідеалі, енергоефективність дозволить стати більш конкурентоспроможними нашим заводам, менше платити за комунальні послуги населенню (адже зведуться нанівець технологічні втрати води і тепла, які подекуди досягають 50%).
Що треба записати в податковому кодексі? Звільнення від податків енергоефективного обладнання, робіт із його встановлення, пільги для компаній, які не допускають невиправданих втрат і підвищену увагу податківців – тим, хто такі втрати допускає. Слід стимулювати передачу максимальних обсягів інфраструктури у концесії, або ж просто де доцільно продавати.
Як платити податки
Великим питанням залишається – хто мав би визначити ідеологію. Дивна річ, але перед написанням Податкового кодексу, і уряд Віктора Януковича, і уряд Юлії Тимошенко, і уряд Миколи Азарова ухвалювали свої концепції податкової реформи. Як не складно здогадатися, вони не мають майже нічого спільного із тим, що було ухвалено в Раді.
І в концепції Януковича, і в концепції Тимошенко було записано щодо «спрощенців»: «У країнах – членах ЄС замість спрощеної системи оподаткування суб’єктів малого підприємництва використовуються такі форми державної підтримки, як звільнення від необхідності ведення звітності про результати провадження діяльності та запровадження спрощеної системи бух обліку…». Тобто в принципі, за бажання, можна було б написати ідеальний євроорієнтований кодекс. Що заважає? «Ну а як же бути з чиновниками, які не можуть вижити на одну зарплату?!»
Насправді, вирішити питання фінансової забезпеченості податківців і ефективності адміністрування можна просто залучивши грамотних ІТ-шників в підготовку розділу «Адміністрування». Завдання полягає в повній «електронізації» системи сплати податків. Всі «нестиковки», податкове навантаження, яке нижче за середнє по галузі, неподану звітність, штучну збитковість – все це комп’ютер порахує сам за рахунок поданих в електронному вигляді декларацій.
Дані яких, в свою чергу, звірить з даними приєднаних до цієї ж системи касових апаратів чи інших систем обліку. Все. Ніяких складних маніпуляцій із складно заповненими документами і витрат робочого часу і сил намарно (чого лиш варте сьогоднішнє «переглядання» вручну в податковій касових стрічок із тисяч підприємств!).
Із 62 тисяч податківців до 40 тисяч лишаються без роботи (вивільнені кошти – на зарплату податківцям, що лишилися).
Бо більше не треба ходити навмання по підприємствах і вимагати хабар. Тепер до кого піти скаже комп’ютер, який помітив реальні, а не примарні нестиковки. Тепер не можна вимагати хабар, коли підприємець у відкритому доступі бачить середній рівень податкового навантаження і може вільно заявити: вибачте, хлопці – ось мої дані, а ось ваші, я чистий. Зрештою, за «електрифікованої» системи ніхто й не прийде «не за адресою». Ризикоорієнтований підхід. Одна перевірка «сумлінної» компанії раз на 20 років.
Бізнес може тричі народитися і вмерти, й разу не побачивши в очі податківця. А в законодавстві немає системи «стримувань і противаг» за принципом «ви мені не дали заміряти хронометраж робочого часу, то дайте хоч право обшуки вдома без попередження проводити».
В такій системі нема місця плану – податків збирають стільки, скільки згенерувала економіка. Якщо умови сприятливі – згенеровано багато. Якщо тиснули – ну маєте, що маєте.
В такій системі немає місця домовленостям, що компанія сплачуватиме 5% від обороту і під цю цифру підганятиме звітність (до речі, в деяких компаніях сьогодні уже навіть зарплату видають «індикативну» - тобто ту, рівень якої погодив податковий інспектор, реально люди отримують на руки менше).
В такій системі немає «смотрящих» за тим, хто скільки податків сплатить і на кого б натиснути, аби компенсувати недостачу від «правильних» підприємств. Проблема «я не плачу, бо не платить сусід» вирішується за рахунок того, що всі сплати видно на екрані в центральному офісі ДПА: ні з ким домовлятися. Ідеальна грузинська схема – три камери на кожного інспектора, зона, окреслена білою лінією, вихід за цю зону – звільнення.
Коротше, повна утопія як для сьогоднішньої України. Оскільки бажання самим до цього дійти і у підприємців, і у лобістів, і у чиновників відсутнє, мусимо слухати клерків з МВФ, які реально, приїхавши з заможної Франції чи Німеччини, не можуть зрозуміти, яким чином підприємець платить 20 євро податків на місяць і жаліється, що його душать.
МВФ не розуміє наших пріоритетів і пропонує свої – «економіка, яка зможе обслуговувати зовнішні борги». Наші можновладці читають це як «зменшити дефіцит за рахунок збору якнайбільшої кількості податків». Звичайно, зручніше скинути все на підлих іноземців, які «нарадили». Але ж то все швидше від власної недалекості, а не від їхньої корисливості.
