Податковий кодекс: скоро почнеться все спочатку

Хепі-енд, якого нема

Епопею з прийняттям нового Податкового кодексу закінчено – принаймні, на найближчі кілька місяців. У грудні на Кабмін і Раду чекає процес ухвалення бюджету, далі – новорічно-різдвяні свята. Таким чином, в найближчі два місяці Україна житиме із Податковим кодексом у повній відповідності із кравчуківським «маємо те, що маємо».

Нагадаємо основні етапи «кодексіади» 2010 року. Так, уряд презентував перший варіант Кодексу на початку літа. Рада прийняла його в першому читанні 17 червня, після чого було проведене (точніше, зімітоване) «народне обговорення» кодексу, з урахуванням результатів якого документ мав бути прийнятим остаточно на осінній сесії.

Замість цього 7 вересня Податковий кодекс було знято з розгляду як недосконалий, і процес почався заново. Багато часу на це не пішло: проект «покращеного й доповненого» Кодексу з’явився в Раді 21 вересня. Цікаво, що до 18 листопада – дня голосування – він зазнав дуже суттєвих змін – по суті, Верховна Рада прийняла новий документ.

Саме цей варіант і вивів на акції протесту десятки тисяч підприємців. Протягом двох тижнів представники малого бізнесу вимагали від влади скасування Податкового кодексу, а центром протесту стало наметове містечко на Майдані Незалежності в Києві. Ці дії дали результат: 30 листопада президент наклав на Кодекс вето і повернув до Ради зі своїми зауваженнями.

Радівська більшість з цими пропозиціями дружно погодилася, більше того, - проголосувала за них єдиним пакетом, таким чином розблокувавши ветування. 3 грудня Янукович підписав Кодекс і таким чином завершив «кодексіаду» – принаймні, на даному етапі.

А чи можна Україні взагалі жити із цим Податковим кодексом? І так, і ні. Так, тому що масові акції протесту таки досягли свого: ті драконівські податкові норми, проти яких повстали малі підприємці, у остаточній редакції кодексу відсутні.

Але при цьому внаслідок безсистемних і хаотичних видозмін, яких зазнав кодекс в процесі його прийняття, була фактично втрачена та ідея, заради якої його, власне, і приймала влада. Без цієї ідеї існування Кодексу як документа, що визначає стратегічну податкову ідеологію для української економіки, просто втрачає сенс.

Ліквідувати як клас

Якщо максимально абстрагуватися від деталей, перед кодексом стояло одне-єдине завдання – збільшити обсяги податкових зборів до державної казни. Заради досягнення цієї мети були запропоновані дві методики. У першій, власне кажучи, нічого нового немає: мова йде про давно відпрацьовану Азаровим технологію закручування податкових гайок. Запропонований у кодексі механізм податкового адміністрування надавав податківцям по суті надзвичайні повноваження із «розкуркулення» будь-якого бізнесу.

Показово, що ця частина кодексу під час редагування зазнала найменших послаблень – аж до того часу, поки президент Янукович висловив стурбованість обмеженням прав людей та посиленням податкової адміністрації, і використав це як привід для накладання вето. Але про це згодом.

Значно цікавішою є друга методика, яка справді має ознаки радикальної економічної реформи. Влада прийняла рішення ліквідувати систему спрощеного оподаткування у тому вигляді, в якому вона існувала з 1998 року – від указу президента Кучми «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва».

За цією системою, підприємці-фізособи сплачували т.зв. єдиний податок (як правило, у розмірі 200 грн на місяць – максимальну суму із «вилки» в 20-200 грн.). Інших податків – ПДВ, податку на прибуток, податку на доходи фізосіб, відрахувань на соціальне та пенсійне страхування та ін. – «спрощенці» не платили.

Ідеологи нового податкового кодексу побачили в малих підприємцях те середовище, за рахунок якого і мали бути забезпечені додаткові надходження від податків. Відбуватися це мало наступним чином: «спрощенцям» створювалися такі умови ведення діяльності, після яких 90% з них закривали свій справді малий бізнес і перетворювалися на найманих працівників – із відповідними податковими зобов’язаннями, які несли вони та їхні роботодавці.

Інші 10%, які мали досить розвинений бізнес і лише маскувалися під малих підприємців, переходили на загальну систему оподаткування. Для них «солодкою пілюлею» мали стати обіцяні Януковичем ще під час передвиборчої кампанії «податкові канікули» - нульовий податок на прибуток підприємств.

Таким чином, «малі підприємці» у тому сенсі, в якому вони існували останні 12 років, мали зникнути як клас, натомість невелика частина із них отримала шанс стати «середніми». В цьому і полягала суть податкової реформи Азарова-Тігіпка.

Відразу треба зауважити – автор не вважає подібний підхід ні раціональним з економічної точки зору, ні, тим більше, справедливим. Наша держава в 1990-ті роки сказала мільйонам робітників, службовців, інженерів, медиків і т.д.: шановні, роботи для вас нема і не буде, ось вам спрощений податок, платіть його а далі крутіться як знаєте.

Люди і справді почали «крутитися», і за дванадцять років дії спрощеної системи більшість якщо і не забагатіла, то принаймні стала впевнено триматися на ногах. І держава не має морального права сьогодні множити на нуль цю – свого часу нею ж запроваджену – економічну систему лише на тій підставі, що їй потрібно більше грошей до бюджету та Пенсійного фонду.

Але якщо розглядати ідею «знищення спрощенців як класу» безвідносно до цих моральних матерій, то вона при всій своїй цинічності була логічною, послідовною і зрозумілою. Ініціюючи податковий процес, влада прямо сказала – нас не цікавлять мільйони недопідприємців, які платять символічний податок, і при цьому багато з них заробляють дуже навіть непогано. Так що ті, хто заробляють, хай переходять в підприємці справжні і платять податки теж справжні. А хто не потягне, хай іде в наймані працівники – і теж потрапляє під систему загального, а не спеціального оподаткування.

Так закручували гайки

Прослідкувати всі варіації Податкового кодексу – справа непроста. По-перше, зміни в нього вносилися вкрай безсистемно. А по-друге, мова йде не про один текст Кодексу, а як мінімум про два – з різною структурою та послідовністю викладу.

Втім, якщо звернути увагу на порівівняння глави «Спрощена система оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва», то можна досить чітко побачити, як саме розвивалася (точніше, мутувала) ідея збільшення податкового навантаження на малих підприємців-«спрощенців».

На почтатковому етапі (стан справ до Податкового кодексу та його перша, «літня» редакція) передбачалося, що право на роботу за спрощеною системою мають підприємці з річним оборотом до 500 тисяч гривень, при цьому вони можуть наймати до 10 осіб. Ставка податку, яку визначає місцева влада – від 20 до 200 гривень.

Подейкують, що цей варіант кодексу розробляли «податківці», а не «економісти», і тому до малих підприємців поставилися ліберально, натомість звернувши увагу на розширення прав податкової – мовляв, при наявності важелів впливу їх можна буде «притиснути» і так.

Натомість «осінню» редакцію розробляли вже «економісти», і вони взялися за «спрощенців» по повній програмі. Так, розмір щорічного доходу скоротився з 500 тисяч до 300 тисяч, а кількість найманих працівників – з десяти до двох.

Що ж до ставки податку, то з’явилася диференціація в залежності від місця ведення підприємницької діяльності – для мешканців сіл та містечок ставка 20-200 грн збереглася, а для міст із населенням більше 150 тисяч людей піднялася до 200-600 грн.

Окремий «подарунок» отримали комп’ютерники (програмісти, веб-дизайнери тощо) - для них ставку податку встановили в розмірі 1000 грн. Крім цього, права на спрощене оподаткування позбавлялися такі види бізнесу, як операції з нерухомістю, юридична та бухгалтерська діяльність, реклама, торгівля «секонд-хендом» тощо.

Вже це одне залишало за межами спрощеної системи як мінімум 80% тих малих підприємців, які працювали на єдиному податку.

Зрозуміло, що подібні репресивні новації викликали шквал обурення, і у версії, яку проголосувала рада 18 листопада, сталися зміни. Так, кількість осіб, які можуть працювати на «спрощенця», зросла із двох до чотирьох, а в ресторанному господарстві – до восьми. Розмір доходу отримав «вилку»: 300 тисяч гривень для підприємців, які працюють без касового апарату, і 600 тисяч – хто його використовує. Шкала податкової ставки стала потрійною – 20-200 грн на місяць для населених пунктів з чисельністю населення до 150 тисяч, 20 – 400 грн - для міст з населенням 150-500 тисяч, і 20- 600 грн – для міст з населенням понад 500 тисяч.

Як видно, в остаточній «радівській» редакції Кодексу помітна спроба запровадити певний компроміс, який дозволив би і збільшення податків забезпечити, і водночас загасити невдоволення малих підприємців.

Все вийшло точно навпаки: підприємці чудово розуміли, що в кодексі прописано достатньо, щоб при бажанні можна було «закрутити гайки» в будь-який момент. При цьому і від початкової ідеї розподілу «спрощенців» на «справжніх» підприємців і «несправжніх» мало що залишилося: критерії стали розмитими та отримали таку кількість винятків, що говорити про якусь радикальну податкову реформу вже не доводилося.

А далі вийшло взагалі кумедно. Янукович під тиском протестувальників наклав на кодекс вето, і запропонував... взагалі вилучити з Податкового кодексу ту главу, де йшлося про спрощений режим.

І повернутися до тих самих норм, які встановлювалися тим же кучмівським указом від 1998 року. Верховна Рада з цим погодилася, і в підписаній Януковичем остаточній редакції кодексу глави, присвяченій спрощеній системі оподаткування, немає взагалі. Справедливості ради слід зауважити, що з кодексу також були прибрані найбільш одіозні положення, що стосувалися повноважень податківців: наприклад, про те, що правомірність податкових нарахувань має доводити платник податків, а не податкова.

Мутант, який вижив

Підсумовуючи аналіз «кодексіади», можна зробити два висновки – позитивний і негативний. Позитивний полягає в тому, що в остаточній (на даний момент) редакції податкового кодексу нічого не залишилося від радикальної ідеї «розкуркулення» малого бізнесу, яка викликала найбільше обурення в суспільстві.

А який негативний? Точно той же самий. В процесі не еволюційних, а коньюнктурно-мутаційних видозмін Податкового кодексу він позбувся тих концептуальних речей, заради якго все це й затівалося. Ці положення або повністю вилучені, або замість них запроваджено замаскований механізм «ручного керування», який дозволяє за бажанням влади або вмикати податковий прес, або навпаки, послаблювати його. І ще невідомо, що краще – відверті “репресії” чи такі послаблення: більш сприятливого підгрунтя для корупційних оборудок важко і уявити.

Знову ж таки, не варто забувати, що на місці статті про спрощене оподаткування – дірка. Якщо її заповнити тим же репресивним щодо малих підприємців контентом, все почнеться заново. Якщо ж залишити норми ще кучмівського указу 1998 року – то навіщо було взагалі возитися із прийняттям нового Податкового кодексу?

Говорячи по правді, цього «мутанта» здалося б пристрелити – і почати роботу з чистого аркуша. Однак він має залишитися живим: інакше Міжнародний валютний фонд, якому протягом року обіцяли ріст бази оподаткування, і, відповідно, надходжень до держбюджету, може в цій ситуації банально не дати чергового траншу кредиту. І буде по-своєму правий: мовляв, ви ж обіцяли показати, за рахунок чого гаситимете кредит, а тепер залишили все як є.

Тому не доводиться сумніватися – на нас очікує наступний етап «кодексіади» і нових податкових мутацій. А те, що замість стрункої, зрозумілої й логічної податкової системи платник податків отримає все нові й нові варіації на тему чудовиська Франкенштейна – сумний, але, на жаль, очевидний факт.

ПОЛІТ.UA

економіка податки