Національна безпека: влада не помічає реальності і керується фантазіями.

Для уникнення непорозуміння зазначу, що визначення ”безпекова політика” треба було б подавати у лапках, оскільки можна стверджувати, що нинішня українська вада просто не розуміє важливості безпеки для існування держави.

У цьому вкотре переконуєшся вивчаючи одне з останніх рішень Ради національної безпеки і оборони від 17 листопада 2010 року ”Про виклики та загрози національній безпеці України у 2011 році”.

Самого комплексного аналізу викликів і загроз національній безпеці України в 2011 році, на якому базується рішення сайти Президента та РНБО не розмістили. Тож, не маємо змоги оцінити першоджерело - аналітичні доповіді СБУ та СВР, що готували цей аналіз, а також налаштованість членів РНБО: чи хотіли вони почути в цьому аналізі об’єктивну оцінку впливу на Україну глобальних і регіональних процесів, а чи помітили лише те, що відповідає їх суб’єктивним уявленням. Отже, вимушені читати ”між рядків”, що не убезпечує від помилок у трактуванні того чи іншого рішення.

Сприймаючи наведені у документі першочергові завданнями - ”формування довгострокової стратегії розвитку держави, яку розуміє, поділяє і підтримує суспільство, а також створення широкої соціальної бази державної політики”, водночас маємо зауваги до визначення їх пріоритетності.

Якщо без особливих зауважень сприймається завдання ”подолання негативних тенденцій у формуванні довіри людей до влади і держави” чи ”проведення в Україні ефективної антикризової політики”, то задекларований лозунг ”недопущення нових політичних криз і потрясінь” явно натякає на присутність у процесі прийняття безпекових рішень окремих фобій.

Знаходимо в документі багато позитивів. Визначені завдання Кабінету Міністрів України: укладення угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом включно із створенням поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі; укладення угод про вільну торгівлю із Співдружністю Незалежних Держав, Канадою та іншими перспективними торговельними партнерами.

Вимагається, навіть, визначити пріоритетні напрями взаємодії України з НАТО та передбачити фінансування відповідних заходів під час підготовки проекту Закону про Державний бюджет України на 2011 рік.

Передбачається розроблення нових або внесення змін до чинних актів законодавства у сфері боротьби з тероризмом, екстремізмом і піратством, засад державної етнонаціональної політики та міграційної політики.

Обома руками маємо підтримати завдання розробити та внести до 1 вересня 2011 року в установленому порядку на розгляд Верховної Ради України законопроект про Загальнодержавну цільову програму захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, передбачивши в ній заходи, спрямовані на ліквідацію негативних екологічних та техногенних ситуацій на території України. Бо вже далі не можна ігнорувати звіряче руйнування природних ландшафтів, понад 2 мільйони тонн звалищ непридатного боєзапасу, близько двох тисяч хімічно небезпечних об’єктів, на яких зберігається або використовується близько 300 тисяч тонн сильнодіючих отруйних речовин, понад 1200 об’єктів, де зосереджено більш як 10 мільйонів тонн пожежонебезпечних речовин, 40 тисяч кілометрів газо- та нафтогонів, отруйні компоненти ракетного пального, самі ракети, закинуті пускові шахти, де навіть кабелі містять отруту.

В той же час, чи з вини аналітиків, чи з волі лідерів, але аналіз геостратегічних й геополітичних факторів та прийняті на його основі рішення виявилися такими, що може привести у майбутньому до негативних наслідків.

Такого висновку можемо дійти, якщо порівняти навіть простий перелік факторів, що визначають поняття ”Національна безпека” навіть у трактуванні нинішньої парламентської більшості. Дозволю собі його навести:

Абзац другий статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2411-VI від

01.07.2010 дає таке визначення національної безпеки (тут читач має набратись терпіння й уважно дочитати абзац, а потім ще й порівняти з рішенням РНБО).

Національна безпека - захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам у сферах правоохоронної діяльності, боротьби з корупцією, прикордонної діяльності та оборони, міграційної політики, охорони здоров'я, освіти та науки, науково-технічної та інноваційної політики, культурного розвитку населення, забезпечення свободи слова та інформаційної безпеки, соціальної політики та пенсійного забезпечення, житлово-комунального господарства, ринку фінансових послуг, захисту прав власності, фондових ринків і обігу цінних паперів, податково-бюджетної та митної політики, торгівлі та підприємницької діяльності, ринку банківських послуг, інвестиційної політики, ревізійної діяльності, монетарної та валютної політики, захисту інформації, ліцензування, промисловості та сільського господарства, транспорту та зв'язку, інформаційних технологій, енергетики та енергозбереження, функціонування природних монополій, використання надр, земельних та водних ресурсів, корисних копалин, захисту екології і навколишнього природного середовища та інших сферах державного управління при виникненні негативних тенденцій до створення потенційних або реальних загроз національним інтересам.

І маємо розуміти, що системні рішення у безпековій політиці можуть формуватись виключно на основі комплексної оцінки усіх наведених вище факторів, їх взаємозв’язку та усвідомлення політичної відповідальності.

Реалії такі, що проведена з не зрозумілим куражем зміна основ зовнішньої політики, змова по Чорноморському флоту, майже сформовані рішення щодо об'єднання авіапромів, космічної галузі та інтеграції (радше - поглинання) суднобудівних підприємств, енергетики, газогонів у російські структури, інші економічні новації відображають інтереси (у декого - може ідеологічні , у декого - меркантильні) частини громадян України, так само, як інтереси частини громадян відображала політика євроатлантичної інтеграції.

Бо, навіть в квітні 2010 року, більше половини населення України підтримувало можливий вступ країни до Європейського Союзу. Найбільшими прихильниками приєднання України до ЄС є громадяни у віці 20-39 років, а також мешканці Центрального та Західного регіонів.

Недавно російський очільник заявив, "Якщо в майбутньому ви вважатимете для себе правильним приєднатися до ОДКБ, ми, звичайно, будемо щасливі вас запросити і прийняти". Але ж, політичне зближення з Росією - це інший цивілізаційний вибір. Розвиток України відбуватиметься за іншою парадигмою, об’єктивно віддаленої від європейських традиційних цінностей. Це просто вже буде інша Україна. Країна, може й національна за формою, але точно колоніальна за змістом. І не суть важливо, чи то в межах "русского мира", чи в ширших межах ареалу російських неоімперських інтересів. Тож, тут має бути вільний та легітимний вибір суспільства. Без наперстків.

Обмеженість та явно тенденційна вибірковість спектру проведеної оцінки впливу геостратегічних, геополітичних й, особливо, регіональних факторів на стан безпеки держави вказує на відсутність системності.

Адже безпековий аналіз у його стратегічному вимірі має виходити насамперед із адекватної оцінки і прогнозу основних тенденцій розвитку обстановки у світі та викликів і загроз. Тож, ігнорування цілком реальних викликів безпеці державі й суспільству з боку Росії (при нинішньому її керівництві) явно не є ознакою державної мудрості наших керманичів. А зосередженість державного керівництва на проблемах українсько-молдовських та українсько-румунських відносин, при їх безсумнівній вразливості, виглядає, як мінімум дивно і підсилює тривогу, що українська влада у своїх діях керуватиме далеко не національними інтересами.

Наші керівники, коли хочуть виправдати свої безпекові рішення, твердять, що ядерні держави — постійні члени Ради Безпеки ООН або ігнорують свої гарантії, надані Україні, або трактують їх як юридично необов’язкові, суто політичні декларації.

Тоді незрозумілим є ігнорування тепер уже ними твердої позиції США, які підтвердили свої гарантії підписанням 19 грудня 2008 року у Вашингтоні українсько-американської Хартії про стратегічне партнерство. Або ж позиції Північно-Атлантичного Альянсу, визначеної у підписаній 21 серпня 2009 Декларація про доповнення Хартії про особливе партнерство від 9 липня 1997 року. Адже ж там ця позиція сформульована чітко і однозначно - "Комісія НАТО-Україна…. скликатиметься на вимогу України …, якщо Україна відчуватиме пряму загрозу своїй територіальній цілісності, політичній незалежності чи безпеці". Була б політична воля висунути цю вимогу, якщо виникне така загроза. А для початку - побачити її та оцінити.

Ну, і на кінець, чистим донкіхотством виглядає завдання затвердити Державну програму розвитку озброєння та військової техніки Збройних Сил України на 2011 – 2015 роки. Якщо й інші, визначені рішенням РНБО завдання мають такий же ступінь обґрунтованості й ресурсної забезпеченості, як намір запровадити нову програму розвитку озброєнь, то сподіватись на якусь ефективність безпекової політики підстав не бачимо.

У світі криза, навіть розвинені держави зменшують свої воєнні витрати. Об’єктивно не можна очікувати на якесь збільшення й нашого оборонного бюджету, 85-90 % якого нині припадає на утримання війська.

В той же час, Збройні Сили оснащені військовою технікою, розробленою 40 - 50 років тому. Переважна більшість технічно складних комплексів уже вичерпала свій ресурс: до 80% основної номенклатури ракетно-артилерійського озброєння; до 85% зенітно-ракетних комплексів; до 55% винищувачів та літаків-розвідників; до 60% бомбардувальників; до 20% штурмовиків; 84% кораблів та 61% автомобілів. І ця статистика погіршується з кожним роком.

З близько 1500 основних бойових систем 95% вимагають негайної заміни, модернізації або хоча б ремонту.

Щоби забезпечити розвиток озброєнь, необхідно поставляти у війська щорічно 4-5% кожного виду. Порахуйте, це ж шалені гроші. У бюджеті 2011 року їх немає (хоча у цьому році вже має розпочатись реалізація ще незатвердженої програми), не буде й у наступних, тож це буде не програма, а фікція. Та й взагалі, викликає нерозуміння спроба планування розвитку озброєнь на такий короткий проміжок часу. В ньому ж не можна розпланувати такі довготривалі процеси як науково-дослідні, дослідно-конструкторські роботи, виробництво, випробування. Та й закупівля зброї за кордоном теж довготривалий процес.

Навіть Росія, з її нафтодолярами, переозброєння війська проводитиме у рамках десятирічної програми, затвердженої, до речі за рік до початку дії. Та й то планує довести питому вагу нової техніки за десятиріччя лише до 75%.

Здається, такий же ”потенціал” на реалізацію має й завдання у тримісячний строк (!) розробити та запровадити Єдину автоматизовану систему управління Збройними Силами України та переведення системи зв'язку Збройних Сил України на цифрові засоби зв'язку. ”Фахівці” з Міноборони, якщо вони погоджували включення такого завдання, хоч розуміють, що це таке - єдина автоматизована система? Що, уже є закритий автоматизований зв'язок, апаратно-програмні комплекси, програмні модулі, проведені державні чи хоча б відомчі випробування? Питання, здається, риторичні.

Загалом рішення, що мало б забезпечити мінімізацію негативних впливів на Україну та нових загроз національній безпеці вийшло, дещо викривленим, однобоким, неповним і несистемним.

Тобто, не зможе слугувати політичною основою для розробки визначених РНБО документів: нової редакції Стратегії національної безпеки України; проекту Указу Президента України щодо стратегічних пріоритетів зовнішньополітичної діяльності на період до 2015 року; нової Воєнної доктрини України, Стратегічного оборонного бюлетеня України та Державної комплексної програми реформування і розвитку Збройних Сил України на 2011 – 2015 роки і т.п.

армія нацбезпека