Новий дизель Київ - Вишгород: міські нетрі, екстремальні поїздки і краєзнавство

Вже повноцінні півроку минуло з того часу, як Київ і Вишгород зв'язало пасажирське залізничне сполучення. Трьох-вагонний дизель по одноколійній дорозі, яка ніколи раніше не планувалась для пасажирського сполучення, робить кілька рейсів зранку, та кілька – увечері. За ці півроку, зазначимо, потяг не став таким же популярним, як і електричка до Троєщини, чому є ряд причин: залізнична колія іде тільки по околиці Вишгороду. З іншого боку, ідея використання старої залізничної колії достатньо розумна. Але місцями вона просто таки розсипається.

По шпалах ходив: Микола Поліщук

Ідея дизель-сполучення була вольовим актом, приуроченим до місцевих виборів минулого року і форсувалася так само активно, як і відкриття недоремонтованого швидкісного трамваю.

Йде вона повз улюблені місця відпочинку киян, до об’єктів, куди не так просто дістатися іншими видами міського транспорту. Крім того, сам новий маршрут відкрив для багатьох городян майже невідому їм залізничну гілку, що простяглася від Петрівки до Київського моря, повз промислові зони та заводи, в яких реально «чужі не ходять». Часто йде вона по місцям, пов’язаним з історією нашого міста, часто - ще князівських часів. Тому в прогулянку цією залізницею маршрутом від Київ-Петрівки до Вишгороду ми взяли і відомого київського краєзнавця та екскурсовода Валерія Лисенка.

Потяги їздять там, де раніше літали

На станції «Київ-Петрівка» нас зустрічає свіжий розклад чи не єдиного в столиці дизеля (електрифікація відтинку шляху до міста-супутника – явно справа не найближчих десятиліть). Виявляється, три поїзди (о 6-й, 7-й та 8-й годині) йдуть в одну сторону вранці і стільки ж – увечері (о 17-30, 18-30, 19-30). У вихідні та святкові дні ніхто й нікуди не їде. Одинадцять кілометрів відстані до міста поїзд, згідно з розкладом, долає за 25 хвилин.

Повільна швидкість цілком зрозуміла - відгалуження на Вишгород ніколи не призначалося для пасажирського сполучення, і перед запуском дизель-поїзда його в авральному порядку ремонтували. У всякому разі, біля Петрівки ми бачимо заново укладені рейки, підрізані дерева по краях дороги, насипаний свіжий гравій (колія на Вишгород – крайня ліворуч).

Перший відрізок нашого шляху лежить по задвірках книжкового ринку, заповнених численними залізничними стрілками і станційними будівлями. Колись, розповідає Валерій Лисенко, на цьому місці були заливні луки, які представляли єдиний природний масив, що тяглися від затоки Вовкувата. На місці, де сьогодні знаходиться ринок, бігали зайці і протікав безіменний струмок, загнаний зараз під землю - його, напевно, добре знають столичні дігери. Цікаво, що будуть робити з цим струмком господарі запланованого тут чергового торгово-розважального центру? Втім, це їх проблеми…

Самотній шлях - раніше по ньому проходило кілька вагонів у день - і сьогодні виглядає маргінальним і занедбаним. Такі ж занедбані і полустанок «Зеніт» з назавжди закритою однойменною розливайкою поряд з ним, від яких одноколійна гілка повертає різко на північ, у промзону. До речі, якщо колись у залізничників виникне ідея зробити тут зупинку (а це дуже вигідно, враховуючи розташування «Зеніту» безпосередньо на Московському проспекті, розміщення поруч тролейбусних зупинок), їм навіть не доведеться облаштовувати перону – замість нього можна використовувати вже готову заасфальтовану доріжку з перону до підземного переходу.

Тут самотній залізничний шлях згортає, мабуть, в залишки тих самих заливних лугів: вербові гілки, переплітаючись один з одним, нагадують ліани, в яких пробило собі шлях залізничне полотно. Всюди видно сліди недавніх робіт, які проводилися перед запуском дизеля: нові рейки, насипаний гравій, порубав надто вже нависає над дорогою гілки. Від основної гілки відгалужуються під'їзні шляхи до тутешніх підприємствам. У деяких випадках вони знаходяться в обтяженому стані: зарослі, проіржавілі, часто - порізані на метал. Ручні стрілки направляють поїзда на шляху, які вже ведуть у нікуди.

Та й самі підприємства, мабуть, постраждали від кризи, за їх парканами не видно життя, територія деяких з них використовуються як склади і автостоянки. Втім, навколишня місцевість виглядає саме так, як і повинні виглядати задвірки промислової зони. Загиджені яри, розмиті дощами. Ряди складів. Цистерни за парканом підприємства «Лакма». Гаражі. Все це забудовано настільки еклектично, що проходи між підприємствами позначаються стрілками, наче в горах.

-І в той же час адже ці місця на Куренівці нерозривно пов'язані зі становленням українського повітроплавання і ім'ям винахідника Ігоря Сікорського, - розповідає Валерій Лисенко, обводячи рукою непривабливий краєвид Петровсько-Куренівської індустріальної зони. - Свого часу на тодішній околиці міста винахідник придбав ділянку для льотного поля, на якому побудував ангар і майстерні. Тут проходили перші київські «тижні авіації», на яких були присутні піонери повітроплавання тодішньої Російської Імперії. Тутешні місця бачили літаки С-5 і «Ілля Муромець», на Куренівці завершився рекордний тоді переліт із Санкт-Петербурга.

Трамвай, що дивиться на дизель зверхньо

Праворуч від шляхів ми розглядаємо дивовижний київський артефакт, відомий в народі під назвою «кладовище кіосків». Колись це був звичайний штрафмайданчик, але з часом його пристосували для зберігання демонтованих малих архітектурних форм - десь просто безгоспних, десь встановлених з порушеннями.

Цілі вулиці кіосків, павільйонів і навіть базарних рядів у кілька рядів один на одному справляють гнітюче враження. Тут можна побачити весь асортимент малої київської архітектури: кіоски для шаверми і для газет, для морозива і для квітів. При вході на штрафмайданчик стоїть цілий базарний торговий ряд, на який, втім, приклеєна папірець «кіоски не продаються» - мабуть, багато бажаючих.

Тутешні кіоски-сироти у більшості своїй є жертвами війн між підприємцями і владою, а також між міськими та районними адміністраціями, які протистояли один одному в боротьбі за прибуткову справу - дозвіл на встановлення малих архітектурних форм. Свого часу окрасою звалища служила навіть невелика вірменська каплиця, яку демонтували колись поблизу кінотеатру «Жовтень».

Неважко помітити, що звалище наразі переповнене, а настрої влади, ворожі щодо малого підприємництва, не залишають надії, що ці кіоскові завали мають шанс коли-небудь зникнуть. Під кіосками виходить з колектора і тече у бік Опечень повноводний, хоч і злегка мутнуватий потік - річка Сирець.

-Така назва річки зафіксовано в документах ще п'ятнадцятого століття і походить від болотистій місцевості, в корою знаходяться його витоки. Свого часу струмок мав серйозне народногосподарське значення: на ньому загачувалися ставки, в яких у промислових масштабах розводили рибу, залишилися спогади про те, що на струмку свого часу розташовувалося шість млинів. Залишки тих гребель можна побачити ще й сьогодні, а в Сирецькому парку можна побачити сліди перших спроб пустити Сирець по штучному руслу, викладеному великими каменюками.

По мосту над нашою залізницею з брязкотом проносяться трамваї шістнадцятого маршруту - це той рідкісний випадок, коли трамвай іде над залізницею, а не навпаки, його пасажири дивляться на вишгородський дизель у прямому сенсі слова зверхньо.

-Тутешні землі в позаминулому столітті були улюбленим місцем відпочинку городян, яких залучали чисті озера і заливні луки. Тут же люди мали сади, урожай яких продавали дачникам - дачі тут коштували зовсім недорого. Нинішній Оболонський житловий масив виріс на ділянках, намитих тут зовсім недавно. Втім, багато озер залишилося: це ланцюжок Опечень, що виникли на місці русла річки Почайни.

На березі одного з них пасажири вишгородского дизеля можуть побачити сучасну будівлю пожежної частини з пам'ятником вогнеборцям перед ним. 25-а пожежна частина на сьогоднішній день вважається найбільшою в Європі і розрахована на вісім одночасних виїздів. Тут же знаходиться і рятувальна газодимова служба. Не зайве згадати, що серед перших оболонських пожежників був відомий землевласник Крістер, відомий садівник і квітникар. Менш відомо, що він був і членом добровільного пожежного товариства, передавши в 1917 році для його потреб свій особняк.

В деяких випадках маневровим тепловозам – основному транспорту на цій гілці – доводиться курсувати між гаражами, чи авто заправками, а о й безпосередньо під вікнами житлових будинків. Я думаю, що питання, як ставляться їх мешканці до нового дизеля, буде риторичним…

У деяких місцях, по яких проходить наш шлях, природа навколо водойм зовсім мало зачеплена людиною, хоч навколишні жителі то в одному, то в іншому місці посеред очеретів, примудрилися спорудити столи, за якими спокійно могли б розміститися тридцять-сорок чоловік.

Близькість міста відчувається завдяки анти-вандальським сіткам, якими закриті світлофори, та ще іноді на берегах озер можна помітити яких-то похмурих людей, які не закушуючи п'ють горілку.

Інші люди, що пересуваються на дрезині з написом «тепловоз управляется в одно лицо» на боці, наздоганяють нас і демонструють максимальне незадоволення нашим перебуванням в цих краях.

Тут наш шлях, виявляється, проходить по території нашого пивного гіганта - фірми «Оболонь», біля якої одноколійна залізнична колія розходиться численними гілками, які ведуть у різних напрямках.

Ще фото: клікайте тут

До речі, тут є й практично готовий будинок для залізничної станції. І якби творці вишгородського дизеля передбачили тут зупинку, тисячам людей полегшили б шлях на роботу, та й поліпшили б заповнюваність поїзда, який ходить сьогодні практично порожнім. Оскільки територія біля пивзаводу охороняється, довколишні ставки і їх береги виглядають відносно чисто.

Ще фото: клікайте тут

Не всім підприємствам, мабуть, пощастило так само вдало вписатися в ринок, як «Оболоні». Наприклад, поряд стоїть колишній «поштова скринька» - секретний завод «Акорд», раніше виробляв радіолокаційне обладнання, а зараз спеціалізується на лічильниках газу.

Ще фото: клікайте тут

Під'їзні шляхи до нього покриті шаром іржі, а пустир навколо облюбували для своїх боїв страйкболістів.

Тут же ми спостерігаємо і інший, кричущий факт: попереду на полотні повністю зникає не тільки свіжий гравій, але і будь-які сліди ремонтних робіт на залізничному полотні. Рейки лежать відверто криво, що в принципі часто буває на технічних, під'їзних шляхах, але абсолютно неприйнятно для пасажирського сполучення. Тепер вже до самого Вишгорода ознаки ремонту шляхів «під дизель» будуть тільки точковими, повністю їх реконструювати не вистачило чи то часу, чи то коштів. А враховуючи, що роботи підганялися до дати виборів, цілком логічно припустити, що не вистачило і одного, й іншого.

Ще фото: клікайте тут

Ще трохи далі – і рейки вже являють суцільну руїну, проіржавілу та роздерту. Одразу попереджаємо потенційних хоробрих пасажирів приміського київського дизеля: ваш «вишгородський експрес» іде саме по таким ось коліям! До речі, старі рейки та шпали ніхто не збирається прибирати – їх багато розкидано вздовж усієї вишгородської залізниці.

На цій ділянці колія виглядає відверто стрьомно. Ви можете собі уявити, що по цим заводським рейкам, призначеним для маневрових локомотивів, міг би їхати пасажирський потяг? Але ж це так! Звичайно, машиністи максимально скидають швидкість на таких ось екстремальних ділянках шляху і дизель тут йде не швидше ніж 20 км/год, але ж це не вирішує проблеми. Зауважу: я зовсім не проти залізничного сполучення між Києвом та Вишгородом, але ж для цього треба зробити максимально безпечними його колії. Це стосується так само запущеного під вибори київського «швидкісного» трамваю, зрозуміло.

Ще фото: клікайте тут

Між Міністеркою і Верблюдом

Ще метрів сто - і ми опиняємося на місці, де колись має пройти траса окружної дороги. Колись - тому що сьогодні місце дороги являє собою величезну купу сміття, що йде далеко за обрій. «А в деяких місцях виділені ділянки майбутньої дороги захопили під гаражі», - журиться наш гід. Втім, незабаром звалище залишається позаду, а нас залізна дорога виводить до ще одного рекреаційного місцем, коханому киянами - озера Міністерка.

-Така назва порівняно недавнє, і з'явилася, коли тридцять років тому на його берегах почали будувати дачі для працівників Радміну, а взагалі-то його перша назва Редькіно, від однойменного хутора поруч. Крім хутора і дач місцевість відома військової радіолокаційної частиною, розташованої за одним з пагорбів і прикривають мирний київське небо від супостата.

Над нашими головами кудись у бік столиці пролітає акуратний маленький, чорний ґвинтокрил - чи не гарант конституції летить на роботу? Колись Віктор Федорович був першим пасажиром вишгородського дизеля, з тих пір чомусь ним нехтує – попри те, що цей зручний транспорт міг би без ніякого перекриття вулиць і дурних ескортів підкидати президента майже до самого Межигір’я.

Наша ж залізниця тут йде по високому насипу серед земельних ділянок, більше схожих на циганські табори. Обов'язковий їх атрибут - халабуда з самого непридатного матеріалу (воістину, дачник - це санітар міста!) Плюс чотири кілочка, яким по краях обгороджено ділянку. Ще одне озеро знаходиться з іншого боку насипу.

-Озеро Лукове, відоме в народі як Верблюд, і урочище біля нього вперше згадується в документах 1694 року, коли тутешні землі належали Трьохсвятительській та Воздвиженської церков. У листі київського митрополита Варлаама Ясинського зокрема згадується, що «на цибульний урочищі три озера і сінокоси, що зветься Сомніковскімі».

За цибульним озером дорога йде повз міської дитячої лікарні, розміщеної у самої межі міста. Чим не ще одне потенційно зручне місце для зупинки поїзда? Поруч ми виявляємо дивну для столиці річ: що закривається вручну залізничний переїзд. На провідній до дач ґрунтовці, що перетинає залізничне полотно, встановлений абсолютно новий шлагбаум, що закривається на такі ж нові, ще не займані іржею, навісні замки. Тут же є і будка, в якій може сховатися від дощу людина.

-Так, на цій ділянці є спеціальні люди, яких вранці і ввечері розвозять по переїздах на дрезинах, щоб вони відкривали і закривали ці переїзди (всього їх п'ять), - пояснюють співробітники тутешнього СТО. У них там в будці і розклад висить, за яким потрібно закривати шлагбаум. А після останньої електрички їх також звідти на дрезині забирають.

Не будемо сперечатися - ідея розумна, особливо після катастроф, подібних недавній мелітопольській. Просто як-то така практика пускати перед дизелем дрезину зі «стрілочниками» виглядає незвично.

Ще фото: клікайте тут

Далі наш шлях теж пролягає через дачні ділянки, тільки вже більш акуратні, з красивими одноповерховими будиночками і ділянками, що підтверджують тезу про те, що дачник по суті - санітар міста. У господарстві годиться все: бочки з яких роблять баки для літніх душових, якісь покришки, мотки дроту, шпали і всілякий зайвий у мегаполісі непотріб.

Неважко помітити, що тут також ремонт шляхів робився «точковим» методом – десь вони замінені, підсипано гравій, а десь – і ні.

Ще фото: клікайте тут

Окремо увагу привертає рожевий будинок з так само рожевим вигрібним туалетом. Гламур так просо не вб’єш!

Серед патріархальної тиші дачних будиночків появу дизеля зустрічає гавкіт собак і спів півнів. З собаками тут, як можна помітити, існує проблема: їх хтось труїть (невідомі на оголошенні називають керівника одного з садових кооперативів), натомість анонімні волонтери погрожують потруїти і самого супостата, якщо він потрапить до їх рук.

Ще фото: клікайте тут

Помітно, що в одному місці будівельники розчистили ділянку явно для влаштування залізничного роз’їзду, щоб потяги на Вишгород могли ходити в обох напрямках.

Ще фото: клікайте тут

Зараз, за словами дачників, роботи на цій ділянці помітно вщухли. Все-таки, Вишгородська гілка в чомусь дуже нагадує столичний швидкісний трамвай з його над-ідеєю - зробити, щоб до виборів по коліях щось рухалося, і відкласти на невизначене майбутнє всі інші недоробки.

Серед іншого мотлоху на дачних ділянках можна побачити і залишки машини з загадковим написом «Анти-Антифа». Певно, якийсь дуже модерний європейський рух вербує нових прихильників серед київських дачників.

Ще фото: клікайте тут

Останні київські будівлі, повз які проходить залізнична гілка - це стіни Дніпровської водної станції і селище її працівників Водогін, коли-то вкрай засекречена частина Києва: заховану в лісі, він не позначався на картах, селитися в ньому не могли люди, не зайняті безпосередньо на ДВС. Тут, до речі, теж є щось схоже на зупинку для дизеля.

Ще фото: клікайте тут

Прикмети Вишгорода - величезні пагорби і широкий Дніпро. Пагорби пам'ятають, втім, і київських князів, і дослов'янську історію. Тут залізнична колія іде між трасою і берегом Дніпра, додаючи індустріальності місцевому пейзажу і без того далеко не буколічному.

Ще фото: клікайте тут

Ліворуч від нас під землею залишки селища VII століття до нашої ери, трохи віддалік - стоянка епохи бронзи. Постіндустріальна епоха представлена тут нововідкритій залізничною станцією «Вишгород», яка представляє собою низьку платформу з касою.

Ще фото: клікайте тут

За місяці з відкриття станції пасажири капітально витоптали висаджені тут газони, а віконечко в касі надійно закрита. Кілька десятків пасажирів, які очікують поруч вечірній поїзд, запевняють, що каса тут і не потрібна: квитками отоварюються безпосередньо в поїзді.

-На дизелі небагато людей їздить, - запевняють нас пасажири, - за одну поїздку пара контролерів забезпечують квитками всіх. Дизель у всіх стосунках гарний, новий, от тільки їде повільно: шляхи для нього не пристосовані. Кажуть, бувають випадки, коли поїзд взагалі зупинявся, а машиніст вискакував переводити стрілки (вони тут всі ручні), як у трамваї.

-Що ж так мало їздять? - Цікавимося ми

-Але ж це так звана «Чайка», фактично околиця міста. Люди ж сідають на маршрутки в центрі - йдуть вони частіше, до метро доїжджають за ті ж двадцять мигнуть, що і дизель і стоять ті ж три гривні. От якщо б довести дизель до греблі... Та й чекати поїзда майже годину буде не кожен.

До речі, одна з загадок залізничної станції у Вишгороді - це місце її розташування. З одного боку заводи, з іншого пагорби, ніякого житла навколо... Таке враження, що місце спеціально вибрали найгірше, куди далеко не кожному мешканцю Вишгорода стане сили дійти. При цьому ж рейки тут не закінчуються! Саму Вишгородську ділянку шляху прокладали колись для будівництва греблі Київської ГЕС, і закінчується залізнична колія на її дамбі. Колись на ній довгі роки стояли списані рефрижератори, вивезені після того, як якийсь міський психопат погрожував їх підірвати на знак протесту проти «помаранчевої революції». Але в самому місті в деяких місцях рейки засипані землею, десь на них звалена стара техніка і просто будівельне сміття.

Ще фото: клікайте тут

Біля місцевого дещо страшненького пам’ятника комсомольцю сліди залізничних колій взагалі губляться за шаром землі, хоча саме тут найбільш людне місце, потенційно найзручніше для облаштування залізничної станції у Вишгороді. Правда, тепер, якщо б у когось і виникла ідея перенести залізничну станцію, це можна було б зробити, тільки закинувши попередню зупинку. Адже ніякий дизель не буде розганятися для того, щоб зупинятися через чотириста метрів.

Ні в кого не доходять руки це прибирати і зробити гілку повноцінної транспортною артерією.

Адже це не так вже неможливо: як-то вивезли ж вже згадані рефрижератори. Але швидше за все, до наступних виборів ні в кого просто не дійдуть до цього руки.

_______________________

Сайт TEXTY.org.ua існує завдяки пожертвам наших читачів.

Фінансова підтримка кожного з вас дуже важлива для нас. Звертаємося з проханням здійснити пожертву на підтримку ТЕКСТІВ.