Базування ЧФ у Севастополі почало приносити місту збитки. Поступово це розуміють навіть місцеві регіонали.

Преса у минулому (2010 р.) багато писала про проблеми з банкрутством флотських підприємств, що були платниками податків, про великі заборгованості перед бюджетом Севастополя та й мешканцями міста, що працюють на підприємствах ЧФ, про відмову передати севастопольській громаді надлишкові землі, споруди, вивести з міста підприємства, що його забруднюють та арсенали боєприпасів, що загрожують безпеці мешканців.

Замість того, щоб давати гроші на розвиток інфраструктури міста, де самі зі своїми сім’ями мешкають, російські "гості" домоглися, здавалось би неможливого, українські суди визнали за ними право не платити податки, бо, мовляв ремонтні роботи проводяться на кораблях, а це - територія Росії.

Показовим є дуже швидке «прозріння» регіональної міської влади Севастополя. «На сьогодні, — констатував на брифінгу голова міськдержадміністрації і головний «регіонал» Севастополя Валерій Саратов, — наші очікування у зв’язку з підписанням харківських угод не виправдалися».

Відповідно до Додатків № 2 і № 3 до Угоди про параметри…., в АР Крим та м. Севастополі під об'єктами ЧФ РФ значиться 18,2 тис. га земель (у т.ч. близько 3,5 тис. га у межах м. Севастополя). При цьому, на умовах оренди російській стороні для потреб ЧФ РФ передано 4591 об'єкт нерухомості (у т.ч. 3571 у межах м. Севастополя) та понад 110 причалів (використовуються за прямим призначенням не більше третини).

Але ж, відповідно до Угод, земля і нерухомість передані російській стороні виключно для забезпечення функціонування ЧФ РФ, але при тому, що корабельний склад флоту за останні 20 років скоротився майже в 10 разів (на початку 1992 року - 373 кораблі, нині біля українських причалів базуються лише 40 одиниць), вивільнені майнові комплекси Україні не повертаються.

Про наявність таких об’єктів, що не використовуються за призначенням, свідчать факти суборенди. Хоч вона нібито скасована, непотрібні ЧФ РФ ділянки і майно не повернуті і їх використання на даний час суперечить угодам. Нині на фондах ЧФ РФ розміщені з десяток філіалів російських вишів, школи, редакції і видавництва, т.з. громадські організації, й багато інших подібних установ, мета котрих – збереження російського духу, насаджування імперської антиукраїнської ідеології та рекрутування ресурсу для потреб Росії.

Російська сторона досі не повернула (як видається, і не поверне) місцевим органам влади величезну кількість земель і об'єктів які не були включені в додатки до підписаних угод, а тому сьогодні флот фактично експлуатує значно більше того, що в них прописане.

За дуже заниженими даними це – 75 земельних ділянок, площею більше 150 гектарів, 300 об’єктів інфраструктури, велика кількість спеціальних полігонів на суші, у внутрішніх і територіальних водах.

Лише наприкінці 2005 року та на початку 2006 року Кабінетом Міністрів України видані Розпорядження (№ 555-р) та Постанова (№ 246) про управління майном, яке використовував Чорноморський Флот колишнього СРСР та про його інвентаризацію. Але за минулий період і зараз ця робота фактично не проводиться.

Стосовно нібито вигідного розміру орендної плати, що отримала Україна після Харківського пакту.

Залік на 40 млрд. долл. нібито орендної плати Україна отримує шляхом знижки ціни газу лише за 10 років дії газових контрактів до 2019 року включно, після чого – знову 100 млн. долл. щорічно, правда, уже живими грошима. Але і тут виникають сумніви, за словами екс-мінстра фінасів Пинзеника ця знижка нарикінці кожного року оформлятиметься, як газовий борг. Офіційна влада це твердження так і не мпростувала.

Навіть тут маємо запитання, чому $100, бо США, для прикладу стільки ж сплачують Киргизстану за оренду лише частки одного аеродрому.

А орендну плату живими грошима ми могли отримувати уже з 2007 року.

Якщо уважно вчитатись в Угоду про взаємні розрахунки, пов'язані з поділом Чорноморського флоту колишнього СРСР та перебуванням ЧФ РФ на території України (нині подовжену) то ніде ми не знайдемо умови, що вартість оренди дорівнює заборгованості України за державними кредитами, наданими їй Російською Федерацією.

Сказано там лише про те, що нараховування сум платежів здійснюється з дати підписання Угоди, а розрахунки провадяться Російською Стороною, починаючи з 1998 року, шляхом щорічного зменшення рівними частками державного боргу, котрий Україна якраз і зобов’язувалася погасити до кінця 2007 року.

Борг цей станом на 28 травня 1997 року, після вирахування компенсаційної вартості кораблів, суден і плавзасобів і компенсації за розщеплюванні матеріали, визнавався Сторонами сумі 2 447,491 мільйонів доларів США з урахуванням відсотків за користування кредитами.

Зазначено там і те, що сума щорічного погашення частини державного боргу України становить 97,75 мільйонів доларів США. Зверніть увагу, не всього боргу, а його частини, і не до 2017 року, а до 2007, оскільки тоді цей борг Україна зобов’язувалась погасити, а договорів про його реструктуризацію, наскільки відомо, немає.

І найголовніше: стаття 2 зазначеної угоди однозначно передбачає, що "після погашення Україною державного боргу перед Російською Федерацією, орендна плата здійснюється Російською Стороною прямими платежами". Станом на липень 2008 року було погашено 1.881.644.140,0 долл. США, залишок боргу склав 1.192.355.860,0 долл. США.

Якщо б його погасити і перейти на прямі платежі, що мали б скласти від 1,2 до 1,5 млрд. долл щорічно, то цю суму Україна мала отримувати, починаючи з моменту погашення. Середні ціни на землю під військові бази хоч і всюди різні, але все-таки оренда 2,3 тис. га японської території коштує приблизно 2 мільярди доларів, то така ж площа в Італії - вже 5 мільярдів. А Росія, як уже згадувалось, займає в Криму територію майже у вісім разів більшу, аж 18 тисяч гектарів.

А стаття 3 угоди, окрім орендної плати, передбачає окрему плату за використання повітряного простору, акваторії, радіочастотного ресурсу, засобів та інфраструктури навігаційно-гідрографічного і гідрометеорологічного забезпечення мореплавства та екологію.

Влада називає сумнівні цифри кількості робочих місць, котрі надає мешканцям Криму та Севастополя ЧФ РФ та його внесків в економічний розвиток регіону, чим вводить в оману українське суспільство та світову спільноту. Так, ЯНУКОВИЧ, в недавньому інтерв’ю виданню ВВС заявив, що ”Чорноморський флот сьогодні тримає біля 70 тисяч робочих місць в Криму.

Разом з тим, ЗМІ повідомляли, що в минулі роки у складі ЧФ РФ налічувалось, за різними даними від 9 – 10 до 15 тисяч працівників, повідомлялось також, що в рамках загального реформування російських збройних сил кількість працівників на ЧФ РФ має скоротитись ще на майже 9 тисяч.

Вже цього року, кількість робочих місць на підпорядкованих «чорноморцям» підприємствах скоротилася на 12 відсотків. Найгірша ж ситуація — в будівельному управлінні ЧФ, де почалася процедура банкрутства. Фактично без замовлень опинився 13–й флотський завод. Через це значно скоротилися надходження до Пенсійного фонду і бюджету Севастополя.

Тобто якщо для когось і є якісь політичні вигоди від харківських угод, то для міста — збитки.

Нині, за даними місцевої влади Севастополя, внески флоту в бюджет міста складають уже менше 15% його загального обсягу, у той же час, навіть при обмеженні туристичних можливостей міста внаслідок суцільної мілітаризації, внесок туристичної галузі до бюджету склав 7%.

Більш того, не отримуючи від РФ орендної плати, державний бюджет компенсує бюджетам Севастополя та інших міст втрати від базування ЧФ.

І це знають в українському уряді, так, на 2010 рік в Бюджеті України були передбачені трансфери майже 150 млн. грн., у т.ч. – на компенсацію втрат доходів внаслідок розміщення Чорноморського флоту Російської Федерації на території міст - 109 644,4 млн. (Севастополя - 107 600, Феодосії - 1 614, та смт. Гвардійське - 430,4) і окремо на розвиток соціально-економічної сфери міста Севастополя та інших населених пунктів, в яких дислокуються військові формування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України - 40 126,1 млн. (Севастополя - 38 267,7, Феодосії -1 611,2 та смт. Гвардійське - 247,2).

крим економіка флот загроза