Будемо голодувати? Уряд Азарова професійно руйнує сільське господарство

Микола Янович Азаров приділяє велику увагу аграрному сектору. Під його суворим і прискіпливим поглядом опинилися два напрямки: по-перше, Кабмін бореться з трейдерами, які експортують за кордон сільгосппродукцію; по-друге, влада всерйоз взялася контролювати ціни. Ця пісня не нова, її заспівували більшість українських урядів - від Пустовойтенка до Тимошенко. Але теперішній уряд проводить свої заходи більш "наполегливо, системно і професійно".

Автор: Владимир

Єдине "але". Такі дії руйнують сільськогосподарський ринок і викликають дифіцит. І є побоювання, що своєю "професійністю" уряд таки зможе цей ринок доконати.

З літа 2010 р. Уряд розпочав боротьбу з зернотрейдерами.

Експорт зерна - процес, що вимагає досвіду і підготовки. На світовому ринку цим займаються великі корпорації, котрі мають підрозділи в різних країнах.

Після пострадянської розрухи для роботи в Україні вони побудували елеватори в портах і укладали договори з аграріями на постачання зерна. Договори укладалися навесні, аграріям платили авансом певні суми для посівних робіт, восени після поставки зерна відбувався остаточний розрахунок.

Багато трейдерів йшло далі: будували елеватори усередині країни (для тривалого зберігання), самі займалися вирощуванням сільгосппродукції. Так діяв, наприклад, великий трейдер «Набулон» - один з найпотужніших виробників зерна. Трейдер має у своєму розпорядженні не менш 300 тис. га землі, і побудував найбільше елеваторів (після останніх заходів уряду, про які піде мова далі, компанія призупинила їхнє будівництво).

Для перевезення зерна по Дніпру на заводі у Керчі замовлені баржі, будуються порти.

Взагалі, нові елеватори в Україні будують тільки приватні трейдери. Але навіть якщо трейдер і вирощує сам зерно, він продає не тільки свою продукцію.

Треба мати на увазі, що в країні є великі компанії, котрі орендують від 50 до 300 тис. га землі, щороку збільшують свій земельний клин і cумарно довели його вже до 10 млн. га. Є колишні колгоспи, які мають в оренді по 1-3 тис. га землі. Їхній земельний клин складає близько 6 млн. га. І є фермери, які орендують менш ніж по 1 тис. га землі. За підрахунками економістів, аби вирощувати зернові з урахуванням сівозміни і отримувати прибуток, потрібно не менше, ніж 500 га землі.

Як згадувалося вище, експорт зерна - це трудомісткий процес, для якого необхідно:

- укласти контракт з іноземним покупцем, можливо, вигравши тендер;

- зібрати корабельну партію зерна необхідного сорту. Це не менш ніж 12 тис. т. зерна. Якщо середня врожайність - 30 центнерів з гектару, то це зерно можна зібрати з 4 тис. га;

- зареєструвати контракт на біржі, зібравши для цього купу документів. З грудня 2010р. ~~в рамках дерегуляції ділового життя~~ уряд запровадив нові правила; відтепер зареєструвати контракт можна тільки на державній біржі в Києві (раніше можна було скористатися приватною установою, розміщеною ближче до місця роботи експортера);

- доставити зерно в порт і зберігати там до початку завантаження.

Неважко зрозуміти, що абсолютна більшість не тільки дрібних, але й середніх господарств не може самостійно експортувати зерно. І тому ці господарства користуються послугами трейдерів.

А тепер давайте поглянемо - до яких заходів вдається уряд, аби поліпшити ситуацію на зерновому ринку?

1. Влітку 2010 р. митниця перестала випускати кораблі з зерном. Чимало з них простояли завантаженими упродовж 3-х місяців. Держмитслужба знаходила щонайрізноманітніші зачіпки. Проводилися чисельні експертизи; висувалися звинувачення щодо невідповідності сорту зерна; трейдери мусили доводити - і таки доводили - що сорт відповідний; однак після цього починалися нові перевірки, які знову тривали тижнями - і так далі.

З аналогічних причин - і за аналогічною схемою - зупинився експорт борошна.

Дефіцитна гречка стала символом політики Януковича повернення до радянських часів у всьому, від економіки до культури

Чиновники виправдовувалися - мовляв, зібрали поганий урожай. Насправді, врожай був не нижчим від середнього за десятиріччя. При цьому всьому, офіційного рішення уряду заборонити експорт - не було. Був дзвінок на митницю, і та виконала усну вказівку, зумисно - і явно протизаконно - затримуючи завантаження і огляд суден.

Прем'єр Азаров розповідає іноземним інвесторам про унікальні умови, які їм створили в Україні. При цьому, більшість зернотрейдерів має іноземних інвесторів, і на практиці, всупереч словам прем'єра, вони бачать беззаконня, яке стало державною політикою.

Мені завжди було цікаво: Азаров справді цього не розуміє, чи має іноземців за клінічних дурників?

Ще один наслідок блокування експорту - падіння цін на зерно на внутрішньому ринку. Продавці - тобто, селяни - в результаті змови між митницею та урядом втратили по 200-300 грн. на кожній тонні.

2. Восени 2010 р. було оголошено, що експорт буде здійснюватися на основі квот, а квоти будуть виставляти на аукціон. Квоти були введені навіть на кукурудзу, врожай якої у 2010р. був найбільшим за всю історію країни.

Для отримання квоти треба надати документ про кількість зерна, завірений аграрним міністерством (ще один захід з "дерегуляції"). Міністерство до початку аукціону не змогло затвердити документ для всіх бажаючих, і кілька найбільших трейдерів на аукціон не потрапили. Зате найбільшу кількість квот видали раніше маловідомій напівдержавній фірмі "Хліб Інвестбуд". Тоді ще ніхто не міг зрозуміти, що тут і до чого.

За які гроші ця фірма скупила зерно для експорту? За державні. Протягом року вона ж за бюджетні кошти закуповувала зерно для Аграрного фонду та інших державних структур.

3. Новий Податковий кодекс скасував ПДВ при продажах зерна та ряду інших сільгосптоварів. Причому формулювання, як завжди, розпливчасте. До 1.07.2011 р. залишили ПДВ для першого покупця. Це означає, що трейдерові, який сплатив ПДВ при закупівлі, його не повернуть. Приблизні підрахунки дозволяють сказати, що витрати експортерів збільшилися на 20%. Що буде після цієї дати - ніхто не знає. Адже жнива закінчаться після 1 липня.

4. У парламенті подано проект закону, який залишає право експорту зерна за його виробниками (в обсягах власного виробництва, а як ми з вами вже знаємо - це технічно неможливо), і за державним агентом. Ось тут і спливає фірма "Хліб Інвестбуд". З'ясовується, що 49% акцій цієї фірми належить державі, а 51% (тобто, контрольний пакет) - приватному ТОВ «Каласар». Причому, приватний акціонер зайшов у цю компанію в серпні 2010р. Фахівці стверджують, що кампанія належить донецькому бізнесу і російському ВТБ.

Схоже, саме ця компанія збирається повністю монополізувати ринок зерна в Україні.

5. Залишається проблема: хто ж буде авансувати сільське господарство під весняні польові роботи? Вважається, що для їхнього проведення потрібно близько 25 млрд. гр щороку. І тільки 40% цієї суми покриваються власними коштами виробників зерна.

Нагадаю - у 2010 р. ці самі виробники були змушені продавати зерно за заниженими цінами - завдяки "вдалому" регулюванню Уряду. Крім того, взимку подорожчали добрива, слідом за зростанням ціни на газ.

Банки тим часом не збільшили обсягів кредитування, і працюють лише з відомими їм господарствами. Уряд вже виділив 1.5 млрд. грн. на форвардні закупівлі зерна до Аграрного фонду, і планує виділити 5 млрд. грн. за рахунок додаткового випуску ОВДП

Тобто, за рахунок боргів бюджету фінансується те, що раніше успішно фінансував приватний бізнес. А прибуток, судячи з усього, збираються віддати напівдержавній компанії.

6. У цих умовах влада хоче, щоб трейдери продовжили фінансування весняних польових робіт. Але трейдери не поспішають, адже не впевнені, що зможуть експортувати врожай. Крім того, вони й гадки не мають, на яких умовах можна буде експортувати - якщо їм це таки дозволять.

І от тоді з'являється другий варіант закону про експорт зерна. Він дає право експортувати зерно трейдерам, які авансом сплатили не менше 50% вартості цього зерна. Зауважте, що до напівдержавного оператора таких вимог немає.

Який же висновок з усієї цієї історії?

Влада побачила джерело прибутку, який проходить повз неї, і постаралася його забрати.

Усі аргументи, котрі виправдовують заходи влади, та спрямовані проти трейдерів, не витримують жодної критики.

Кажуть, що такі дії влади ніби-то захищають ринок від надмірного вивезення зерна, від зростання цін. Але ціни ростуть. До того ж, обмеження торкнулися всього зерна, в т.ч. ячменю і кукурудзи, врожаї яких торік були дуже високими. В результаті, фермери залишилися без коштів.

Влада починає ситуативно реагувати, виділяти гроші з бюджету, намагатися домовитися з трейдерами фінансувати село, натомість не пропонуючи нічого конкретного.

Кажуть, що трейдери вивозять великі гроші, не вкладаючи їх в економіку. Але трейдери створили інфраструктуру експорту, збудували елеватори, авансували весняні роботи. Тепер, після втручання уряду, цю роботу немає кому робити, і держава витрачає кошти дефіцитного бюджету на те, що раніше виконував приватний бізнес.

Кажуть, що фермери не постраждають. Але як це може бути, якщо раніше вони обирали, кому продати зерно, а тепер повинні продавати лише одному, призначеному "згори", покупцеві? Більше того - не можна навіть кооперуватися, щоб самим експортувати своє зерно, адже влада завбачливо ускладнила порядок роботи на біржі!

З точки зору цивілізованого уряду, така політика - некваліфікована та збиткова. Але з точки зору захоплення фінансових потоків, вона дуже навіть «професійна». Щоправда, потоків надовго не вистачить.

А наостанок - подивимося, як уряд Азарова з цінами бореться.

Взагалі-то, з цінами почав боротися ще уряд Тимошенко. Він визначив перелік «об'єктів державного цінового регулювання»: пшениця, жито, ячмінь, борошно пшеничне і житнє, цукор, кукурудза, сухе молоко і масло. Уряд Азарова додав туди тепер вже сумнозвісну гречку. Кабінет Януковича, який працював перед Тимошенко, розробив порядок декларування зміни цін більш ніж на 1% на місяць на борошно, гречку, варені ковбаси, м'ясо, курятину, молоко, сметану, масло, олію, яйця.

Виробник такого товару при бажанні підвищити ціну повинен був подати у держінспекцію з цін безліч документів: калькуляцію собівартості, копію договорів з контрагентами, довідку про обсяги та рентабельність за минулий та поточний роки, заводські стандарти, пояснювальну записку з обгрунтуванням підвищення.

Продавці, у свою чергу, подають аналогічний набір документів. Інспекція з цін повинна погодити або відмовити у зміні цін протягом 7 днів виробнику та 2 днів - продавцю. Після цього в обласну адміністрацію подається декларація з додатком узгодження. Обласна адміністрація погоджує або відмовляє у дводенний термін.

А ще є «Порядок формування цін на продовольчі товари, щодо яких запроваджено державне регулювання». Цей порядок, впроваджений урядом Тимошенко, нагадує погіршений варіант галузевих методик формування собівартості радянських часів.

Для чого з'явилися усі ці документи? Щоб перевіряти обгрунтованість цін? Але ж це не виходило у висококласних фахівців радянського Держкомцін. А в нинішніх обласних інспекціях працюють фахівці набагато нижчої кваліфікації, ніж на підприємствах, що їм вони повинні узгоджувати ціни. І якби йшла професійна дискусія, то цінові інспекції нічого б не перевірили.

Тому мета всіх цих документів - дати обласній владі можливість забороняти підвищення цін. Або дозволяти своїм - і забороняти чужим.

За часів минулого уряду обласна влада не користувалися цією можливістю занадто широко - «роздвоєність вертикалі», яку так лаяли в ті часи, насправді рятувала нашу економіку.

Але ось вертикаль зрослася, і уряд вимагає від обласної влади дати гарні показники інфляції. Не за усіма товарами, а тільки за тими, які Держкомстат використовує при розрахунку інфляції. В результаті виникає дивна ситуація - ціни ростуть, а показник інфляції за ними не встигає.

Результат відставання фіксованих цін від ринкового рівня завжди однаковий - поява дефіциту. І він не змусив на себе довго чекати.

Все почалося з гречки, яка, дійсно, торік вродила погано. Уряд почав піаритися, обіцяючи зберегти ціну на гречку на рівні 14грн/кг (що в 1.5 рази вище, ніж торік). У результаті проведених переговорів з оптовими торговцями та мережами, ті погодилися дотримуватися такої ціни.

Забуті ознаки радянської торгівлі проявилися знову - десь дозволяють купувати по одній пачці в руки, десьдесь дають "в навантаження" інші товари. .

Уряд знизив імпортне мито на гречку, дозволивши імпорт з Китаю конкретним постачальникам - "Хліб Інвестбуд" і "Зерно", створене на базі ДАК "Хліб України". Як бачимо, у грі все ті ж гравці, а схема вирішення проблеми анітрохи не відрізняється від застосованої урядом Тимошенко при імпорті цукру. Тільки назви фірм інші.

Згодом виникли проблеми з борошном. Під занижені ціни мірошники не хочуть продавати борошно ні торгівлі, ні в переробку. Почалися перебої з борошном та хлібом. Стотисячні шахтарські міста Луганщини не можуть купити хліба.

Уряд героїчно вирішує створені ним же самим проблеми, піарячи при цьому свою високу професійність. Ось - виділив 18 тис.т. зерна з Держрезерву для виробництва борошна за фіксованими цінами. А ось - глава обладміністрації «звернувся до глави правління ВАТ" Луганськмлин "... з проханням невідкладно розпочати відпуск борошна ВАТ "Коровай" у борг, без попередньої оплати, для забезпечення жителів області хлібом у повному обсязі».

А чому треба відпускати в борг без оплати, якщо, як стверджує сам уряд, «в регіоні немає проблем ані з борошном, ані з випічкою хліба»?

Це типовий приклад регулювання цін, коли все є, а в магазині нічого немає. І «професіонали розрулюють» ситуацію, яку самі ж і створили.

Професійність у них, дійсно, висока. У цьому - головна проблема. Минулі Уряди намагалися робити те ж саме. Але їм не вистачало повноважень, системності, наполегливості. Тому, незважаючи на їхню «непрофесійність», аграрний ринок, хоч і не впевнено, але зростав. Нинішні професіонали сповнені рішучості його зруйнувати.

Про історію регулювання сільського господарства з радянських часів і до наших днів читайте у цій статті автора

___________________

Сайт TEXTY.org.ua існує завдяки пожертвам наших читачів.

Фінансова підтримка кожного з вас дуже важлива для нас. Звертаємося з проханням здійснити пожертву на підтримку ТЕКСТІВ.