Кучму судити не можна помилувати. Як ставитися до справи проти екс-президента.

- На твою суб’єктивну думку, Кучма винен у вбивстві Гонгадзе?

В мене немає однозначного переконання, що Кучма його «замовив». Цілком ймовірно, що він щось емоційно говорив, а інші цим скористалися і підставили його.

Матеріалів, які публікувалися з моменту виникнення скандалу, не достатньо, щоб зробити висновок. Цілком можливо, що Кучма, як людина, котра не терпіла опозиції і висловлювалася емоційно, не віддавав прямого наказу і навіть не збирався його віддавати, але не був проти, щоб Гонгадзе налякали, побили.

І цим скористалися інші сили, Гонгадзе убили для того, аби потім оприлюднити записи. Найбільш імовірно, що таку операцію провернули росіяни, бо тоді Україна Кучми стояла на порозі підписання плану-договору по членству в НАТО, все до цього йшло. На всі питання відповідь має дати слідство.

- Але Кучма вперто твердить, що це зробили американці.

Він так думає, бо не зрозумів Заходу. Його логіка простецька: якщо Захід від мене відвернувся після скандалу, значить він його і організував, щоб мати привід посваритися. Колишній радянський директор і член ЦК не второпає, що реакція Заходу не може бути іншою на такі звинувачення, які висувалися Кучмі.

Навіть якби не йшлося про вбивство, президент демократичної країни не може прямо вказувати людям, що їм робити всупереч закону. На це закривають очі, коли все спокійно, але коли вибухає скандал, західні уряди бояться, що надміру лояльне ставлення до таких президентів зашкодить їх внутрішній репутації.

- Якби ти знав усе, що знаєш сьогодні, ти б вийшов на акцію «Україна без Кучми». Можливо членство в НАТО, яке передбачало зовнішню безпеку і поступову демократизацію, варто було того щоб терпіти авторитарний режим?

Я б вийшов. Навіть, якщо справа Гонгадзе це спецоперація. Це не припустимо, коли президент так себе поводить. Якщо розгорається подібний скандал президент має йти у відставку. До того ж я переконаний, що після оприлюднення плівок Мельниченко в нас не було вже шансів отримати План дій щодо членства в НАТО навіть, якби народ не вийшов на вулиці з протестом.

Тоді сам факт того, що президент веде такі розмови був шоком для багатьох. Зараз, коли цей цинізм виплеснувся у медіа, народ наростив товщу шкіру і звик до подібних речей. Тоді імунітет ще не виробився, громадяни не уявляли, що може все бути аж так погано.

- Як ти оцінюєш епоху Кучми, якщо подивитися із сьогоднішнього дня?

Це була епоха різновекторного авторитаризму з маленьким ухилом у бік державності. Причому чим більше років він перебував на посаді, тим більше в країні ставало авторитаризму. А під кінець правління, після плівок Мельниченка, він почав відходити і від державності і зближатися з Росією.

- Є думка, що політики, котрі стають президентами на своїй посаді «правішають». Кучма підтвердження чи вийняток?

Загалом Кучма підтверджує це спостереження. Передвиборча програма і риторика другого президента, коли він ішов на перший термін, була значно гірша ніж у кандидата Януковича. Він однозначно висловлювався за російську мову, як другу державну, за Єдиний економічний простір. Усі сприймали виграш Кучми як реванш і повернення до Радянського Союзу.

Але оточення Кучми було розумніше ніж оточення Януковича. Навколо нього згуртувалися «червоні директори» і колишня партійна номенклатура, а не рекетири і бандюки з підворотні. Вони побачили, що Україна голосує за різні вектори розвитку практично порівну, що вподобання розділяються по Дніпру, прорахувавши можливі конфлікти, вирішили не загострювати це ситуацію. Тому на посаді президента Кучма став більшим державником ніж до виборів. Бо до обрання він був прихильником реставрації Союзу, реінтеграції в економічний і політичний простір Росії. Але зрозумів, що це неможливо.

- Якщо проаналізувати позитивні і негативні риси Кучми, то які переважали?

Переважали негативні. Він створив мафіозну державу, і з його спадщиною нам доводиться зараз мати справу. З позитивів можна відзначити, що він умів консолідувати різні групи впливу. Це дозволяло не допускати конфліктів і великих потрясінь. Але коли виникла справа Гонгадзе, Кучма не зміг втримати ситуацію під контролем, оскільки скандал показав крайню цинічність влади і в дію вступила ще одна, не врахована Кучмою, група впливу – народ.

Негативна риса це, безумовно, авторитаризм. Він відчував себе таким собі паханом, господарем країни, якого усі мають слухатися, усі мають підкорятися, вищим суддею і арбітром, який самовільно вирішує, хто правий, а хто ні. Ну й корумпованість. При ньому корупція проникла у всі пори держави.

- Хто виграє в порівнянні Кучма – Ющенко?

Суттєвий позитив Ющенка – він за духом українець і державник. Негативні риси теж на поверхні – хаотичність, безсистемність, занадто висока емоційність. Ющенко не мав здорового прагматизму.

Але при усіх негативах користі країні більше приніс Ющенко. При ньому українська мова і українські цінності вперше піднялися з маргінесу на державний рівень. Його історична і культурна політика дала свій результат. Наші цінності поширилися, втому числі і на Схід України, і що дуже важливо у середовищі молоді. Український дубляж фільмів, викладання в школах, певна зміна шкільних програм дали свій результат. Введення ЗНО дозволило талановитій молоді без хабарів стати студентами.

Ющенко забезпечував свободу, кожен робив що хотів, часто ця свобода грала на шкоду українським інтересам й інтересам самого Ющенка. Але свобода – це лише інструмент побудови нормальної країни і ним потрібно уміти користуватися. Ми не уміли, як не умів і сам Ющенко.

Ющенко закладав глобальні підвалини держави. Якби, умовно кажучи, 20 років тривав хаос президентства Ющенка, то за цей час би виросло покоління, яке б згодом і впорядкувало державу.

- А в парі Кучма – Янукович?

Тут Леонід Данилович виграє. Нинішній президент повне заперечення приказки: «Зрадників на троні не буває». Усі звикли, що перші особи захищають національні інтереси хоча тому, що так вони захищають свою владу. По Януковичу не видно, щоб він це робив. Ніхто не очікував, що він почне так швидко здавати українські цінності та навіть майно, а отже основи, на яких тримається держава.

- Навколо порушення справи проти Кучми розгорілася дискусія. Хто правий Ганна Герман, якій соромно за приниження другого президента, чи вдова Гонгадзе Мирослава, котра дотримується іншої точки зору?

Звичайно, права вдова Гонгадзе, бо за скоєння злочину потрібно чіпати усіх не залежно від посади. Інша справа, що нам не відомо з яких мотивів прокуратура почала цікавитися Кучмою. Не думаю, що вони є ідеалістичними і їх метою є розкриття вбивства Гонгадзе.

Кучму «чіпати» потрібно ще й тому, що на плівках зафіксовано чимало інших моментів у яких він порушував законність і спонукав людей до злочину. Не тільки у справі Гоннгадзе.

На плівках Мельниченко є епізоди по яких можна порушувати набагато конкретніші справи. Але їх ніхто не розслідує.

Можливо владі потрібно показати Заходу, що справа Гонгадзе за якою прискіпливо слідкували розслідується. (Також є версія, що справа це випад «донецьких», проти нинішнього оточення Януковича, котре тісно пов’язане з Кучмою, - ред.)

- Очевидно, що порушуючи справу проти Кучми влада намагається вирішити якісь свої політичні завдання. Які наслідки матиме справа? Чи зможуть ініціатори втримати ситуацію під контролем?

Поки ініціатори при владі, вони, безумовно, втримають ситуацію під контролем. Тому надії на справедливе розслідування немає. Але наслідки таки будуть. Вони вже є. Люди побачили, що «змія кусає себе за хвоста», тобто навіть лояльність до влади та підігрування їй (а Кучма прямо підігрував Януковичу і до і після виборів) не гарантують, що ти не станеш жертвою влади. Це як у 37-му, коли більшовики масово знищували своїх же (а почали ще раніше). Тож, побоюючись 37-го, відтепер значно менше людей намагатиметься запопадливо співробітничати з цією владою навіть заради власних меркантильних інтересів.

Від редакції

Кажуть, політика набридла і від неї багатьом нудить. Це звісно так. Але, якщо спостерігати за подіями, як за драмою, то стає неймовірно цікаво. «Життя це відкрита книга, її тільки потрібно уміти читати», - кажуть китайці і абсолютно праві.

Порушення справи проти Кучми ще один, чудовий епізод з «Книги життя». Судіть самі: перед нами розігрується ледь не давньогрецька трагедія. Тут і невідворотність покарання, - не залежно від мотивів президента нинішнього, Кучмі зараз не солодко. В його віці потреба визнання з боку оточуючих одна з головних.

Тут і зрада колишніх підлеглих, які робили кар’єру і свої мільярди під крилом «папи»: в перші дні після оголошення про справу одночасно потекли соплі у Януковича, Азарова (нагадаємо, що найбільших кар’єрних висот досяг при Кучмі) і навіть Колєснікова, який до 2005 року був головою донецької облради, - усі вони , як по команді, оголосили про хворобу.

Ну а Віктор Федорович пішов далі, декілька тижнів тому він зустрічався з екс-президентами і тис Кучмі руку, а вчора заявив: "Безумовно, неприємно Леоніду Даниловичу, йому, як кажуть, не позаздриш, але треба завершувати, врешті-решт, колись. І досить спати на снодійних пігулках: треба колись жити. А для цього необхідно дати відповідь на це питання – і закінчити"

Шкода, що такі сюжети, а їх перед нашими очима розігрувалося чимало, не потрапляють в поле зору літераторів. ТЕКСТИ сподіваються, що згодом заповнять цю прогалину.

злочин кучма