Москва, хвора на Мазепу (репортаж із столиці РФ)
Цікаво, що тим часом, як в Україні вже відсвяткували річницю навіть Конотопської битви, в Росії ніяк не замовкають святкування битви Полтавської. Її трьохсотріччя навіть нагадує якийсь масовий психоз, який ну просто ніяк не може зупинитися – ну приблизно так само, як в радянські часи ніхто не ризикував першим припинити оплески на честь товариша Сталіна.
Автор: Микола Поліщук
В цьому в принципі може переконатися особисто будь-хто, хто відвідає в ці дні Москву – за межами російської столиці обрядові заходи щодо річниці Полтави швидше формалізовані і проводяться переважно «для відчіпного».
Полтавська тематика починає переслідувати вас навіть ще на під’їздах до російської столиці.
Вже в потязі культового маршруту «Жмеринка-Москва» привертає увагу зразок заповнення митної декларації, в якому людина з промовистим ім'ям Іван Москальов їде до Полтави на вулицю Івана Мазепи.
При цьому я особисто сумніваюсь, що в Полтаві є така вулиця, однак тут, очевидно ми маємо справу з принципом.
Петро І - Іван Москальов XVIII-го сторіччя
Що нас в першу чергу зустрічає під дебаркадером академіка Шухова на Київському вокзалі Москви, як тільки ми сходимо з потягу? Ну звичайно, ж плакат «З трьохсотріччям Перемоги («Перемога» написана з великої літери – ZaUA.org) в Полтавській битві!», розміщений там, де колись стояв Ленін.
На Павелецькому вокзалі Петро навіть проголошує сакраментальне «Отсель грозить мы будем шведу» -попри те, що з Павелецького вокзалу потяги йдуть далеко не в шведському напрямі, а переважно на Нижнє та Середнє Поволжя.
На великих вокзальних екранах ідуть уривки з фільму «Петро Перший» з Миколою Симоновим та Михайлом Жаровим, перемішані з соціальною рекламою тутешньої партії влади «Єдина Росія». Складається враження, що тут все святкування повністю монополізоване цією політичною силою.
Соціальна реклама на вулицях містить в собі два неодмінні складові елементи: портрет імператора і логотип партії. Московські піар-технологи, як ми бачили по подіям 2004-го року люди дуже формалістичні, вони більше зацікавлені не в тому, щоб реклама працювала на публіку, а в тому, щоб нав’язати свої послуги замовнику.
Цілком можливо, що десь в рекламних концепціях вони списали багато паперу про те, що необхідно візуально позиціонувати Путіна, як певною мірою спадкоємця Петра І.
З другого боку, в Росії, через повну невизначеність з тим, що ж це таке є «суверенна демократія» на сьогоднішній день, а вже тим більше з баченням якихось магістральних шляхів розвитку країни в майбутньому, цілком логічно намагаються знайти якусь ідентичність в минулому.
200-річчя з дня народження автора «Полтави», Олександра Пушкіна було зустрінуте 1999-го року з не меншою помпою ніж у 1937-му соті роковини його загибелі. Пушкін був присутній буквально всюди, а соціальна реклама в телевізорі, починалася словами «до дня народження Олександра Сергійовича залишилося стільки-то днів».
Дивишся на таке і думаєш: а може, це наша "Укрзалізниця" так жартує?
Більше того, офіціоз став темою для анекдотів – а це певне визнання, до речі. Дуже популярним оді був анекдот про старшину, який піднімає по тривозі свою частину і вимагає від «духів» сказати, «скільки ж днів залишилося до дня народження Олександра Сергійовича»?
Ще один вокзальний прикол: в перервах між оголошеннями про прихід потягів та застереженнями щодо можливісті терористичних актів, на Київському (і тільки на Київському) вокзалі диктор добре поставленим тоном читає того ж Пушкіна – «Полтаву». Читає з виразом, з толком, з розстановкою. В тому числі і монологи гетьмана Мазепи.
Благое время нам приспело;
Борьбы великой близок час.
Без милой вольности и славы
Склоняли долго мы главы
Под покровительством Варшавы,
Под самовластием Москвы.
- читаються рядки, в яких відчувається навіть щось єретичне, як для московського вокзалу.
Байдуже слухають «Полтаву» продавщиці троянд – представниці якихось дивних, невідомих нам орієнтальних народів, міліціонери, таксисти і всі ті, кому за службовими обов’язками належить бити байдики на вокзалі.
І левітанівським голосом лунають над Москвою волелюбні слова гетьмана Мазепи:
Но независимой державой
Украйне быть уже пора:
И знамя вольности кровавой
Я подымаю на Петра.
Тим часом імператор Петро на екранах нервово кудись кличе і підстрибує, цілується і біжить на шведські редути. Він чимось дуже схожий на Чапаєва, тільки без шашки.
А може, це така мода на зображення позитивних героїв зразку 1937-го року - коли, власне, фільм про Чапаєва вийшов на екрани.
«Ура!!!» - кричить цар. «Ура!!!» - кричить російська армія і біжить на шведські редути. А потім Петро Олексійович нагороджує «отлічівшихся» і панібратські обнімається з нижчими чинами.
Фактично, постулат (закладений як творцями Чапаєва, так і сучасної російської самоідентифікації) тут один: Росія не може програти. Ніде, ніяк, ні за яких обставин.
Перемоги тут можуть бути досить сумнівними і навіть не дуже залежними від російського керівництва. Наприклад, подорожчання нафти на світових ринках – це вже перемога.
Слава Победе!
Перемога на «Євробиченні» скандинавського співака з білоруськими коренями трактується, як великий успіх Росії. Православний байкерський мотопробіг з дияконом Кураєвим і голими жінками викликає просто вибух захоплення на тему «Севастополь узято!».
До цього масові сплески переможних настроїв викликала перемога у війні з Грузією, перемогам присвячуються акції з «георгіївськими стрічками» (попри те, що ніяких орденів Святого Георгія в Радянській Армії часів другої світової не було) і згадане вже 200-річчя з дня народження того самого Пушкіна.
Тобто ще й річниця Полтавської битви тут без сумніву дуже доречна. Тож і не дивно, що її святкують уже другий тиждень.
В Коломенському відбулося театралізоване дійство за участю трьох тисяч чоловік, включаючи розшуканого десь нащадка графа Шереметьєва.
Сам Юрій Лужков так нагулявся на святкуванні «баталії» в Коломенському, що під впливом модної нині полтавоманії написав поему - попри те, що навряд чи хтось до цього часу міг повірити, що у Лужкова (як і у Чорномирдіна) може бути потяг до поезії.
Не знаю, як з точки зору літературної, але ідеологічні орієнтири тут розставлені чітко:
Сeгодня новыe мазeпы
Стpeмятся пpавду исказить,
Мeж Укpаиной и Pоссиeй
Вpажду pазжeчь и pаспалить.
Щодо «розпилу», то тут теж все йде як треба – і місцеві «разводіли» вже шукають грошей для зйомок чергового блокбастера під назвою «Мазепа», тим більше, що після «Тараса Бульби» (не кажучи вже про «Брата-2» і «72 метрів») тема «зрадників-малоросів» дає можливість заробити на хліб iз маслом певній кількості митців.
