Чому Ющенко був найкращим президентом України. Запрошуємо до дискусії

Ющенко бачив своє завдання президента в якості місіонера традиційної української культури. Потрібно визнати: ми просто не можемо знати, чи дійсно пропаганда культури та історії допоможе будувати успішну процвітаючу державу. Але Ющенко наразі є єдиним президентом в новітній історії України, який мав чітку ідею розвитку України і намагався її втілювати. Публікуючи цю статтю ми розраховуємо на плідну дискусію щодо оцінки екс-президента. Осмислення досвіду п’ятирічки Ющенка це свого роду навігаційний пристрій, який допоможе знати правильний шлях в майбутньому

Автор, один з читачів ТЕКСТІВ, Тарас Стаднійчук

16-го грудня 2010 року президент України Віктор Ющенко виступив із лекцією Україна – ЄС: 2005-2010 в університеті м. Фрайбург, Німеччина.

На третього президента України і його дії під час виборчої компанії зими 2009-2010 чимало українців покладають відповідальність за все те, що відбулось з країною протягом минулого року, і напевно хотіли б почути від нього об’ємний коментар на цю тему. Тим не менше, подія ця була абсолютно проігнорована українськими медіа. Про виступ написали хіба кілька приватних блогів українців Західної Європи.

Ющенко до виборів 2004 року і після, це два різних політики

А між тим більшу половини лекції Ющенко присвятив відповіді на питання відвідувачів лекції. Це були не премодеровані питання журналістів, не сконструйовані прес-службою задані теми, а прямі питання пересічних людей. Деякі з них ставились і українською мовою.

Та запитання яке зачепило і «завело» Президента надійшло німецькою мовою з явним польським акцентом: “Чому ви дали героя Степану Бандері і ускладнили цим польсько-українські стосунки”. Якою була відповідь можна подивитися тут. До того ж це не так важливо, оскільки, можна легко здогадатись загальний тон і суть відповіді Ющенка. Можна також довго дискутувати про те на скільки виправданим і доречним є такий беззастережний фанатичний націоналізм президента; зрештою можна також констатувати, що і питання було поставлено неправильно, чим суттєво полегшило відповідь.

Адже, куди гострішим було б запитання: “чому героя Степану Бандері дали за два тижні до кінця президенства, а не через два тижні після початку”. Просто під час цієї відповіді можна було бачити те, чого ми не бачили вже рік. Бачити державного очільника, публічну особу першої величини, яка розмірковує, активно мислить, рефлексує, що називається англійською «on the spot».

Це була відповідь людини, яка активно включена в дискусію, яка тут і зараз, яку не цікавить яким чином вона в цей час виглядає, як ця відповідь відобразиться на її рейтингах, вона лише переконана в вірності тези і всіма наявними їх знаннями намагається цю тезу довести і переконати опонента. Це був класичний Ющенко.

І лише за це одне, автор цієї статті візьме на себе сміливість стверджувати, що Ющенко – наразі єдина особа, яка заслуговувала і відповідала вазі такої посади як президент. Хтось може помилково віднести мене до 5% безапеляційних фанатів президента, які віддали йому свої голоси в першому турі виборів, а хтось спробує навести аргументи фальшивості таких заяв президента. Але автор цих рядків сам з легкістю може стати в перших рядках критиків Ющенка.

Ющенка можна (та й треба, взагалі-то) звинуватити в слабкості при прийнятті рішень, постійних ваганнях та міщансько-побутовому мисленні при вирішенні політичних конфліктів.

Те, що політичні рішення наприкінці його президенства мотивувались особистою неприязню до Тимошенко та підбурюваннями різноманітних меритократів-оппортуністів – це майже факт. Це не личить політику континентального масштабу, яким має бути Президент. Перелік недотриманих обіцянок, провалених програм та тотальне «попущення» багатьох державних сфер, в наслідок яких туди наплив різносортний корумпований набрід – це теж провина Ющенка.

Але не відкидаючи усього вищезназначеного, я все ж таки насмілюсь стверджувати, що поривання та ідеї Ющенка були вірними. Сьогодні вже практично не залишається сумнівів, що Ющенко бачив своє завдання президента в якості місіонера традиційної української культури: з пропагандою відзначення роковин Голодомору, з створенням Інституту національної пам’яті, з відбудовою Батурина та поширенням певної, дуже чіткої, націоцентричної концепції історії.

В цьому багато хто хоче бачити фальш і лицемірство. В кращому разі - загравання з національними ідеями. Проте, як слушно було помічено в нещодавній статті на ТЕКСТАХ, зосердження уваги саме на цих питаннях стало властивістю Ющенка лише під час президенства. Він не проводив кампанію 2004 року на націоналістичних гаслах, до президенства він був завжди дистанційованим від націоналістичних політсил.

Мало того Ющенко покладав разом з тодішнім президентом квіти до пам’ятника Шевченкові під час “України без Кучми”.

Наврядчи можна точно визначити чи національно-культурний розвиток та реформа гуманітарно-ідеологічної сфери, як пріоритна місія президента,завжди були внутрішнім баченням Ющенка чи розвинулись вже на цій посаді. Проте можна відверто сказати, що

Ющенко наразі є єдиним президентом в новітній історії України, який мав чітку ідею розвитку України і намагався її втілювати.

Сам же Ющенко, між іншим, зовсім нещодавно в інтерв’ю з цього приводу висловився так:

Як Президент України я ніколи не чіплявся за історію як за хобі чи як за самоціль. Повторюся - в історії, точніше, в минулому я бачив ґрунт, на якому формується частина нашої людської самооцінки і національної ідентичності.

Ющенко, на його погляд, говорить правду, так само як і багато хто також сприйме це твердження як істинне. Але якщо бути дійсно тверезим і відвертим потрібно визнати: ми просто не можемо знати, твердо вірити в те, що пропаганда культури та історії колись та пробудить національну свідомість і тільки після цього можна будувати успішну процвітаючу державу – це без перебільшення «стрибок віри».

Ба більше, навіть саме існування такого явища як “національна ідентичність”, в принципі є твердженням, що ще підлягає доведенню.

І саме в цьому стрибку віри і полягає «велич» Ющенка як президента.

Те що робив (і робить далі, до речі) Ющенко – це авантюра, яка, в принципі, є «no go».

У більшості політиків такого рівня, після проходження років жорен кулуарної боротьби та оволодіння майстерністю гри політичних компромісів не залишається ані мужності, ані хисту наважуватись на подібні авантюри. І тим не менше, тільки завдяки подібним авантюрам відбуваються великі історичні прориви.

Уривок з графічної новели Ніла Геймана “Сендмен” (Neil Gaiman’s Sandman). За легендою римський імператор Гай Октавій раз на рік переодягався вуличним волоцюгою і блукав вулицями Риму, щоб побачити як насправді живуть пересічні римляни. В наведеній цитаті служка запитує його: “Слідом за чим йдете ви, лідери, щоб ми йшли слідом за вами?” Гай Октавій відповів: “Ми йдемо слідом за нашими мріями”.

Так само ірраціонально та беззастережно діяв Петро І, руйнуючи сторічні устої московських бояр, замінюючи їх власною примхою: європейською модою; так само діяв Горбачов, свідомо дозволяючи реформувати і розвалювати СРСР; так само діяв прем’єр-міністр Сингапуру Лі Куан Ю, беззастережно відмовляючись від протекціонізму і пускаючи іноземні компанії на власний ринок..

Чи реалізовував Ющенко поставлену мету правильними методами? Зрештою, це відчутно поляризувало країну і як показала електоральна статистика – багатьох цікавили геть інші питання. Та й того як часто він навіть в цих своїх пориваннях був нерішучим (як у прикладі з Бандерою та ветеранами УПА) – теж беззаперечний факт. Але по своєму, в своїй манері, своїми методами і у своєму ритмі Ющенко робив і робить згідно з своїми візіями. Чи дасть це плоди - ми не можемо знати.

Чи дійсно це була правильно поставлена мета? Знати це зараз у нас ще менше шансів. Це зможе показати тільки час і розсудить історія. Але однозначно наразі він є єдиним президентом України, який може претендувати на своє, особливе, а не формально-хронологічне, місце в історії. Кравчук був радянським номенклатурним ботом, який паперовим човником прогойдався через розвал Союзу та на якійсь хвилі випадково опинився у президентському кріслі, де так і прогойдався кілька рочків ще більш буремних 90х.

Кучма був досвідченим, хай і радянського зразка, менеджером. Але радянський зразок не передбачав від CEO підприємства, навіть того, що будує ракети, власних візій та мрій. Взагалі в Рдянському Союзі мріяти було не прийнято і шкідливо. Достатньо було умілого балансування та арбітражу різних, часто суперечних інтересів.

І він умів це робити, як на «Південмаші», так і у кріслі Президента. Напевне тому 10 років його президенства не відзначились нічим, окрім як того ж таки балансування та усунення суперечностей між Росією та Заходом. Чинний президент Янукович особисто є найменш обдарованим і має найменше шансів увійти в історію в якості великого провидця, «great visionary».

Чи то з власної розбещеності, чи то для надкомпенсації болісного дитинства, він, схоже, фізично не спроможний мислити поза межами задоволення власних гедоністичних потреб. А у всіх державних справах демонструє не те що відсутність далекоглядного бачення, але просто банальну неспроможність орієнтуватись в актуальних темах.

Власне, відповідь на те чи є Янукович візінером він дав особисто і зізнався, що мрій не має. Якщо йому і випаде у історію великим реформатором, як це постійно декорується, то хіба що привласнивши досягнення когось з своєї команди.

Потрібно подивитися на речі тверезо: світ складний і комплексний, немає «правильного шляху», не існує правильної відповіді на запитання куди рухатися.

Озирання на Захід чи на Схід в пошуках правильного шляху розвитку – не панацея. І там, і там, якщо копнути глибше, політики ставлять ті самі запитання, стоять перед тими самими проблемами. Ті політики, які говорять, що «знають як» здебільшого брешуть і навмисне дають прості відповіді, для створення ефекту безпеки і захищеності. І це у кращому разі - в гіршому влада є лише самоціллю для задоволення власних комплексів чи корумповнахи потреб. І лише одиниці мають не тільки своє бачення шляху розвитку, але й відвагу (а можливо божевільну сліпоту) йти ним. Можливо Ющенко був одним із таких... можливо…

_________________________

Сайт TEXTY.org.ua існує завдяки пожертвам наших читачів.

Фінансова підтримка кожного з вас дуже важлива для нас. Звертаємося з проханням здійснити пожертву на підтримку ТЕКСТІВ.