Назло Соросу і Твіттеру. Скільки громадських організацій фінасує Росія?

Обмеження на діяльність громадських організацій, пропоновані нардепом Колісниченком вдарять в першу чергу по «соотечественникам». В Україні є немало громадських організацій росіян, які грішми підтримуються із Москви. Наприклад Всеукраїнську координаційну раду російських співвітчизників – організацію, яку очолює депутат Колєсніченко, фінансує федеральне агентство «Россотрудничество». Отримують російські гроші, звичайно, не всі 125 організацій «соотєчєствєнніков» – але ж роздає гранти на проросійську діяльність не тільки «Россотрудничество». Візьмемо хоча б фонд «Русский мир», яким опікується безпосередньо російський прем’єр, має шість відділень у різних містах України.

Російські гроші рахуав: Микола ПОЛІЩУК

Як вже не раз обережно, наче намацуючи ґрунт, повідомляли певні джерела, в парламенті йде наполеглива робота над законом, який має обмежити діяльність громадських організацій в Україні. Окрім того, що їх стане важче зареєструвати, організатори законопроекту планують передбачити норму про те, що такі організації можуть існувати лише за кошти українських громадян. Будь-які пожертви чи ґранти з-за кордону мають бути або повністю заборонені, або принаймні контролюватися так щільно, що це в принципі не буде сильно відрізнятися від фактичної заборони.

Без сумніву, перед нами – банальне калькування російського та білоруського «правового» досвіду, який покликаний зупинити в першу чергу діяльність правозахисних організацій, чи організацій, що мають на меті побудову громадянського суспільства, чи створення незалежної преси.

І нам зовсім неважко здогадатися, що серед авторів законопроекту знаходиться одіозний «соотєчєствєнік» народний депутат Вадим Колісниченко, і що найбільше отруює йому депутатське життя-буття американський мільярдер Сорос.

В найкращих традиціях російської параної народний депутат знаходить руку Джорджа Сороса у фінансуванні заворушень в Тунісі, Єгипті, Лівії і т.п., а заодно, маючи гострий розум, знаходить його підступи і в Україні.

Ми ж, як люди допитливі, маємо принаймні задатися думкою: а чи сам народний депутат Колісниченко не постраждає від цього закону?

Адже в принципі, загальновідомо, що сам Колісниченко є активістом цілого ряду об’єднань, які фінансуються безпосередньо з-за кордону. Правда, не з західного, а з північно-східного – але ж закон, очевидно, не має бачити цю різницю?

Тим більше, що й на сайті очолюваною Колісниченком громадської організації «Правозащитное общественное движение «Русскоязычная Украина» вказано про перемогу в двох публічних конкурсах грантів на суму в триста тисяч гривень. А скільки ще русофільних контор по усій нашій державі живе на російські гранти – від Закарпаття і до Севастополя! Як би їм всім після прийняття змін до законодавства не прийшла одночасні і безповоротня «амба».

Ми, звичайно, можемо припустити, що не афішовані гранти від Російської Федерації і так отримують не те, що окремі політики, а цілі політичні партії. Загальновідома, наприклад, та роль, яку відіграв покійний Максим Курочкін у діяльності партії Вітренко, чи російські полі технологи Володимир Фролов та Олена Меськова у матеріальному благополуччі блоку «За новий Крим», свого часу створеного та очолюваного Леонідом Грачем.

В принципі, таке фінансування політичних партій і так є протизаконним, і як наслідок, тіньовим. Тому навряд чи ми маємо шанс бодай найближчим часом побачити кошториси з приводу того, скільки ж грошей було інвестовано російською державою в українське політичне життя. З життям громадським розібратися набагато легше – тут існує цілий ряд російських та міжнародних донорських організацій, які відкрито фінансують діяльність тут лояльних до Росії товариств.

Поки що така діяльність знаходиться в межах вітчизняного законодавства, але з прийняттям змін до закону про громадські організації, без сумніву, ряду організацій в Україні доведеться змотувати вудочки.

Зокрема, під загрозою опиниться роздача георгіївських стрічечок, якою ось уже дяка Богу сьомий рік займається лідер «Общевоинского союза Украины» Олег Калашников. Але ж ця діяльність відбувається у рамках російського проекту «Георгиевская ленточка» - принаймні, на офіційному сайті проекту «Общевоинский союз» вказаний, як партнерська організація.

Так само, за межами українського законодавства опиняться масові акції «Спасибо деду за победу» та «Я помню! Я горжусь!», вже не кажучи про усілякі «русские марши» - адже всі ці перформанси є складовою частиною російських. Але ж не тільки одними «руськими маршами» обмежиться сурове українське законодавство щодо громадських організацій.

Адже в Україні є немало громадських організацій росіян-«соотечественников», які маже всі тією чи іншою мірою фінансово підтримуються із Москви. І як ми уже згадували, їх обмеження вдарить і по одному із авторів законодавчих новацій Вадиму Колісниченку, який очолює Всеукраїнську координаційну раду російських співвітчизників – організацію, яка в свою чергу фінансується на кошти, виділені федеральним російським агентством «Россотрудничество». Взагалі, гранти, що виділяються цією конторою з важкою для вимови назвою (чимось вона нагадує «Росвооружение», чи не так?) є давнім подразником для багаточисельних громад «соотечественников» в Україні.

Вони не раз і не два вже сварились за гроші російського агентства і навіть писали кляузи на Колісниченка до російського посольства, а найбільш обійдені фінансовими потоками активно опльовують добре ім’я депутата, звинувачуючи його не більше і не менше – а в таємних симпатіях до УПА!

Оглядач Федір Яковлєв, наприклад, називає 123 організації "соотєчєствєнніков", які діють в Україні і потенційно можуть отримувати на свою статутну діяльність гранти від «Россортрудничества».

Можна припустити, що після прийняття нових змін до законодавства, ці контори можна буде закривати в масовому порядку – як такі, що фінансуються на кошти з-за кордону. Отримують російські гроші, звичайно, не всі 125 організацій – але ж роздає гранти на проросійську діяльність не тільки «Россотрудничество».

Наприклад, фонд «Русский мир», яким опікується безпосередньо російський прем’єр, має шість відділень у різних містах України, як правило – при наукових закладах. Зокрема, в Києві його віддалення («Російський центр») діє при бібліотеці ім. Максимовича і це єдиний із таких центрів, на сайті якого є інформація, викладена українською мовою.

Колесніченко платитиме гонорар рядовому російському акивісту зі своєї кишені?

Втім, я далекий від того, щоб звинувачувати «російські центри» у антидержавній підривній діяльності, як це роблять наші ура-патріоти. Фактично, ці структури мають суто гуманітарні завдання і в принципі мало чим відрізняються від тих, які фінансуються фондом «Відродження» - хіба що роблять дуже серйозний акцент на своїй «російськості». Фактично, перед нами звичайні ресурсні центри, що надають інформаційні чи бібліографічні послуги, та з приводу усіляких свят влаштовуючи гулянки з «ряженими», як це ми бачимо, наприклад, в Харкові. І ці всі маленькі радощі також можуть опинитися за рамками нової редакції закону про громадські організації.

Контролюючі органи збилися б з ніг, не встигаючи вчасно перевіряти і закривати ті структури, які хоч раз отримували яку-небудь допомогу від російських державних чи приватних осіб.

От, наприклад, «Всеукраїнський союз письменників-мариністів», який є давнім партнером Російського центру науки та культури – тепер він буде не тусівкою кількох військово-морських пенсіонерів, а «організацією, що отримує фінансування з-за кордону». З усіма неприємними наслідками для письменників-мариністів.

І без сумніву, з прийняттям змін до законодавства, майже без громадських організацій ризикує залишитись Автономна Республіка Крим. Тим більше, що з відходом від влади Юрія Лужкова і зміною концепції просування російської пропаганди в Україні, котра передбачає акцент на телебаченні (про це ми опублікуємо статтю згодом – ТЕКСТИ) фінансування з-за російського кордону і так почало стрімко пересихати.

Усілякі фонди на кшталт «Москва-Крим» тепер запросто можуть бути оголошені незаконними. А в справі депортації якихось росіян з Криму у нас вже накоплений неабиякй досвід.

Можливо, Колісниченко з колегами не полишає надію, що його законодавча ініціатива буде діяти вибірково, відсікаючи західних жертводавців і заплющуючи очі на фінансування з Москви? Так це наївно.

Владі Віктора Федоровича вигідно одночасно прикрити як західну донорську «лавочку», так і її російських колег, посадивши організації третього сектору на голодний пайок, а по можливості – просто маргіналізувавши їх. Тим більше, що між українським президентом та російським прем’єром останній час нестримно наростає ворожість, а хто, як не Янукович ще по 2004-му році знає, як ефективно може впливати Росія на внутрішню політику сусіда саме через недержавні організації…

Загалом, як неважко помітити, влада знову береться за недержавні організації, які розглядає, як школи по підготовці ворожих їй кадрів. Сумнівно, правда, чи вдасться таким чином запобігти повторенню в Україні тих подій, які ми спостерігаємо вже кілька місяців поспіль в Північній Африці.

Повстання в Сирії чи Лівії події зовсім не були пов’язані з громадськими організаціями чи їх західними спонсорами – щонайменше, через повну їх відсутність в тих країнах.

Адже першопричина народних протестів – якраз не Сорос, хоч як би в цьому не переконували себе і оточуючих нардепи Єфремов з Колісниченком. Без сумніву, можна звинуватити у лівійському повстанні Твіттер, але першопричиною його таки залишиться Муамар Каддафі. Якщо влада свідомо настроює проти себе народ, то, як показує практика, він підніметься не дивлячись на те є в державі громадські організації чи не має.

Хоча неважко помітити: чим менше в країні свободи і демократії, чим жорсткіше режим придушує опонентів, тим кривавіші повстання. Порівняйте сьогоднішній Єгипет, де навіть за часів Мубарака діяла напівлегальна опозиція і Лівію. В Єгипті мирно готуються до парламентських виборів у Лівій громадянська війна і авіа удари НАТО по резиденції Кадафі.

Цю різницю варто було б пам’ятати нашим адептам боротьби з «імпортом революцій», перш ніж вдаватись до законодавчих новацій.