На алюмінієвому гачку. Російський олігарх шантажує українську владу. Та покірно мовчить
У травні 2011 року російський олігарх Олег Дерипаска зупинив роботу Запорізького алюмінієвого комбінату - мовляв, невигідно. Запорізький алюмінієвий комбінат, який належить російському концерну «РУСАЛ» Олега Дерипаски – єдиний в Україні виробник первинного алюмінію. Потужність – 113 тисяч тон алюмінію на рік. «Докризова» кількість співробітників – понад 5 тисяч. Після того, як комбінат буде зупинено, його переведуть на виробництво алюмінієвого прокату із виготовлених в Росії чушок. Внаслідок цього штат ЗаЛКу буде скорочено як мінімум вдесятеро. «РУСАЛ» зробив своїм працівникам «вигідну» пропозицію – хто хоче, може їхати до Сибіру, там вам знайдемо роботу. Реакції з боку української влади – нуль. Що і не дивно воювати з Дерипаскою це не закон про червоний прапор приймати.
АВТОР: Сергій Лук’янчук
Трішки історії: восени 2008 року російський олігарх Олег Дерипаска зупинив цементий завод у місті Пікальово (Ленінградська обл.) - мовляв, невигідно. Навесні 2009 року мешканці міста, які через це залишилися без роботи, грошей і засобів для існування, піднялися на акцію громадянської непокори. 4 червня прем’єр Путін особисто, перед телекамерами, публічно «нагнув» Дерипаску і змусив того відновити роботу завода в Пікальово.
Так, Запоріжжя – не Пікальово, де від двох цементних заводів залежало життя міста. Але аналогія дуже вже показова.
Хтось скаже: а що тут такого, власник закриває невигідне для себе виробництво. В тому-то річ, що насправді власник, концерн «РУСАЛ» аж ніяк не має наміру позбавитися від ЗалКу – в цьому випадку мова йшла б не про закриття, а про продаж, і покупці знайшлися б. Демонстративна зупинка виробництва та звільнення робітників – це простий, як удар молотком по голові, спосіб витребувати для себе від української влади пільгову ціну на електроенергію. А українські робітники комбінату – це просто об’єкт для шантажу.
До чого тут електроенергія? «РУСАЛ» Дерипаски – це своєрідна алюмінієва імперія, друга за величиною в світі за виробництвом «крилатого металу».. Зазвичай подібні металургійні монстри на пострадянському просторі тримаються на двох китах: дешеве виробництво, приватизоване за безцінь (та нещадно експлуатоване) та дешева сировина. У випадку з алюмінієм до цих двох китів додається третій – дешева електроенергія. В структурі собівартості тонни алюмінію понад 40% - це вартість електроенергії. Відповідно, для фінансово-промислових угруповань на кшталт «РУСАЛу» критично важливо отримувати електроенергію якомога дешевше.
В Росії ця мета була досягнута: структури дерипасківськогого «РУСАЛу» отримали контроль над генеруючими потужностями сибірських гідроелектростанцій (30% від загального енергоспоживання Сибіру – це алюмінієве виробництво Дерипаски, і забезпечується воно саме за рахунок ГЕС).
Причому «удар по цінах» був потрійним. По-перше, електроенергія від гідростанцій є найдешевшою сама по собі, по-друге, були укладені довготермінові контракти з дешевими тарифами, які вигідні для Дерипаски (і невигідні для енергокомпаній, але кого це обходить), по-третє, «РУСАЛ», користуючись монопольним становищем на ринку закупівель електроенергії, маніпулював заявками і тим самим ще сильніше обвалював ціни. Що ж до інших споживачів електроенергії, то їм доводилося переплачувати.
До чого приводить така «енергополітика», показово свідчить приклад аварії на Саяно-Шушенській ГЕС – одній з наймасштабніших катастроф в історії світової гідроенергетики. Ця найбільша ГЕС Росії не належить концернові Дерипаски, але він є її найбільшим споживачем.
16 серпня 2009 року на іншій сибірській ГЕС, Братській (а от вона належить Дерипасці) сталася пожежа, вийшла із ладу система керування. Виникла загроза відключення від енергоспоживання алюмінієвих комбінатів «РУСАЛу». В цей час на Саяно-Шушенській ГЕС після ремонту саме запускався після ремонту гідроагрегат №2. Його терміново підключили до генерації – щоб «перекрити» вірогідний дефіцит Братської ГЕС. Турбіна пішла в рознос, 75 людей загинули. Прикметно, що сам концерн Дерипаски вирішив і тут знайти свою вигоду – Дерипаска написав Путіну листа, в якому запропонував передати Саяно-Шушенську ГЕС під контроль «РУСАЛУ». Однак із цієї ідеї нічого не вийшло.
Зрештою, у російської влади урвався терпець, і у квітні 2011 року стало відомо про намір відібрати в «РУСАЛу» дешеву електроенергію від ГЕС, змінивши тарифну політику в регіоні. Якщо це рішення пройде, Дерипаска в рідній Росії заплатить за електроенергію додатково 180-230 мільйонів доларів. Зрозуміло, що "РУСАЛ" покірно позицій не здасть, але навряд чи Дерипаска забув, як Путін показово відшмагав його в Пікальово.
Виникає парадокс – в той час як в Росії Дерипаску «закликають до порядку», вимагаючи від нього платити за електроенергію як належить, в Україні він шантажем добивається зниження цін.
І українська влада цей шантаж мовчки проковтнула. Жодних публічних заяв ні від Януковича та його адміністрації, ні від Азарова та уряду, ні від депутатів-регіоналів з цього приводу висловлено не було. Справді, Україна – не Росія, а Янукович – не Путін. На російських олігархів у нього не піднімається ні голос, ні тим більше кулак.
А може, в Україні і справді завищені ціни на електроенергію? Настільки, що при таких цінах виробляти алюміній справді невигідно.
Відповідь на це питання подвійна - і так, і ні. Дійсно, нинішній тариф на електроенергію - 82,37 коп за кіловатт-годину (приблизно 7 євроцентів) для споживачів т.зв. «другого класу напруги» - це зависока ціна, як по мірках країн СНД. Але не по мірках Європи. Неважко подивитися розділ «Ціни для промислових споживачів», щоб переконатися – «великооптові» тарифи в Німеччині дорівнюють 9 євроцентам, у Австрії – 7,9 євроцентам, у Італії та Нідерландах – понад десяти євроцентам за кіловатт-годину. Зрозуміло, є й дешевше, є й дорожче, «великооптовий» споживач отримає додаткову знижку, але й при цьому наші 7 євроцентів є цілком європейською ціною.
То може, алюміній останінім часом падає в ціні, і бідолашні російські алюмінієві королі не мають іншого виходу, як вимагати здешевшання електроенергії? Теж ні. Станом на сьогодні алюміній коштує 2618 доларів за тонну. Це менше, ніж 3000 доларів за тонну, які мали місце під час передкризового спекулятивного роздування цінової бульки в 2008 році. Але приблизно на тому ж рівні, що ціни 2005-07 років. Це неважко побачити на наведеному нижче графіку цін Лондонської біржі металів.
Ще один цікавий момент. Майже два роки тому Дерипаска та "РУСАЛ" за тим же принципом, за яким зараз "нагинають" Україну, вимагали дешевшої електроенергії для свого комбінату Kombinat Aluminijuma Podgorica в Чорногорії. Але Чорногорія - теж не Україна, і нагнути себе не дала. Були суди, борги та скорочення виробництва, але зрештою сторони вийшли на домовленість, за якою ціна на електроенергію залежить від ціни алюмінію на ринку. При нинішніх цінах на алюміній кіловат-година обходиться комбінату в понад 4 євроценти. І продовжує зростати - разом зі зростанням ціни алюмінію.
Однак для України чорногорський підхід, на жаль, не годиться. В умовах єдиної для всіх промислових споживачів ціни запроваджувати "гнучку" формулу лише для "РУСАЛу" - означає закласти міну під всю чинну модель розрахунку за електроенергію. правді, якщо можна їм, то чому не можна іншим? Знову ж таки, будь-яке зниження ціни - це падіння доходів української енергетики, яка роками сидить на голодному пайку. І зовсім не хотілося б мати повторення ситуацій з Саяно-Шушенською ГЕС, скажімо, на Запорізькій АЕС.
Тут, як у відомому анекдоті, потрібно всю систему міняти - але з нинішньою владою можна бути на 99% певним, що будь-які спроби комплексного й масштабного реформування електроенергетики закінчаться наскільки нахабним, настільки й банальним лобізмом приватних інтересів. І зрештою всім стане зрозуміло - міняти хоч щось означає лише погіршити ситуацію. І все залишиться на свїх місцях.
Набагато реалістичнішим розвитком подій могло б стати адміністративне втручання української влади. Справді, якщо Путін міг "закликати до порядку" Дерипаску, то чому цього - щодо іноземної компанії та іноземного олігарха - не може зробити Янукович чи Азаров? Українська влада із адміністративним впливом не церемониться - що прекрасно видно на прикладі утисків щодо зернотрейдерів чи "кулуарної" приватизації "Укртелекому".
Однак Янукович - не Путін. "Нагинати" своїх чи "дрібних" чужих - це не вступати в бій з одним із найвпливовіших людей Росії. А вирішити конфлікт іншим способом, як вже зазначалося вище, влада теж неспроможна.
Звідси й результат: Дерипаска братиме українську сторону "ізмором", а та буде робити вигляд, що нічого не відбувається. Закрили комбінат - ну й закрили. Звільнили півтисячі людей - ну й звільнили. Що тут такого? Зрештою, кому дуже непереливки, той завжди може покинути проблемне Запоріжжя та переїхати працювати до благополучного та комфортабельного Сибіру. А що - Дерипаска обіцяв узяти.
