Росія поміняла тактику пропаганди. Казачков списали - ставка на телеведучих з Москви

Віднедавна на усіх українських телеканалах обовязковий атрибут: російські ведучі. Вони не скуппляться на зверхньо доброзичливі похвали стосовно різної «шароварщини»: «борщу», «галушок», «казаків» чи «варєніків». Нерідко такі шоу містять ще один обов’язковий елемент – присутність когось з україномовних «аборигенів», і неодмінно в ролі об’єкта глумів.

Телешоу дивився: Олесь Кульчинський

Ось лише частковий перелік кічових, здебільшого, російськомовних телепередач, якими зранку до ночі обробляють довірливого українського глядача, поки той шукає релаксації після важкого трудодня: «Хто проти блондинок?», «Холостяк» та «Як вийти заміж?», «Розсмішити коміка», «Співай, якщо зможеш», «Смішні люди», тощо.

Причому, варто зауважити, що всі ці передачі органічно накладені на російськомовні, або ж частково двомовні продукти, які існують в Україні значно давніше й теж знімаються за участю заїжджих ведучих, як от: «Україна має талант», «Хочу стати зіркою», «Фабрика зірок», відомі політ-шоу Савіка Шустера та Володимира Кісєльова. До них таки додаються гумористичні передачі, про кіно годі й згадувати.

Отже, насамперед ознакою нових масових шоу стала неодмінна присутність у них русскіх «звьозд». Ті напрочуд упевнено почуваються в українських студіях – така собі столична московська поблажливість до київської провінції. Вона відчувається не лише у зворотах штибу «на Украінє», а й у традиційних, зверхньо доброзичливих похвалах стосовно різної «шароварщини»: «борщу», «галушок», «казаків» чи «варєніків». Іноді, складається враження, що заледве не половина популярних російських ведучих перебралася в Київ: анфіси чєхови, сєргєї лазарєви, дмітрії нагієви, кушинашвілі, гаріки з «нашої раші» й так без кінця.

Нерідко такі шоу містять один обов’язковий елемент – на них просто конче мусить бути присутнім хтось з україномовних «аборигенів», і неодмінно в ролі об’єкта глумів.

Персонаж із народу мусить потішати заїжджих «барінів» як не «дибілкуватими» фразами, чи «суржиком», то сільською наївністю. Напівбожевільні, які виношують мрії про велику сцену, приходять на всякі «Хочу стати зіркою», відтак автоматично потрапляють в череду передач, де «звьозди» висміюють їх під дибільний регіт залу за обов’язковою участю наших відомих «шісток», на кшталт Залєвского з «П’ятого кварталу».

Або ж на передачі як от «Розсмішити коміка» просто заради кількасот гривень суне безліч невдах. Загалом створюється картина: отакі вони тут «хохли-недоумки» – недолугі та нещасні: й російськомовні «заводчанє» з їхніми «нерусскіми» словами, непереборним акцентом у вимові та неправильно збудованими реченнями, й ці «вуйки» з Західної України.

Поржемо з них, а вони при цьому ще й самі це ковтатимуть, ржатимуть разом із нами й головне –дивитимуться! Шоу якісне! Хай хавають! Моральний садизм таких розважальних телепередачах, іноді, просто приголомшує.

Загалом же, мейнстрім нової телепропаганди, який видно неозброєним оком, можна охарактеризувати таким чином: сама присутність російських «зірок» на наших екранах та конструкція передач із поблажливо-дотепним ставленням до україномовних аборигенів, та в цілому очевидне домінування в ефірі російської мови, неминуче навіває глядачеві відчуття невіддільності від російського інформаційного простору.

Заїжджі «звьозди» на українських каналах мимохіть починають сприйматися за «своїх», тим паче, якщо вони постійно світяться на екрані в компанії з нашими «шістками», відтак навіть у тих російськомовних глядачів, що чітко ідентифікують себе з українською нацією, має підсвідомо виникати відчуття: всі ці «вєдущі» наші, ми невіддільні від цієї культури.

І тут навіть річ не в культурі – загалом невіддільні від російського простору, Київ – це те саме, що Саратов або Ростов на Дону, чи сусідній Мінськ. Причому, цей нюанс вдало доповнює ще один компонент – серед заїжджих ведучих в Україні почесне місце посідають і білоруси, як от ведучий шоу «Розсміши коміка» та «Граєш або не граєш» Дмитро Шпєлєв, чи суддя «Х-Фактору», типа «репер» «Сєрьога», тощо.

Відповідно, «білоруські компрадори» ніби наглядно демонструють українським: «А что, ми вот давно жопи падставілі, і нічєво – тєпєрь к вам єздім. Может, і вам с нас прімєр взять?»

Коротше, мантра вічна як світ – три братні народи, і нашим телевізійним нездарам, нездатним прорватися на Захід, хоч кілок на голові теши.

Кітч в кожному кадрі. Шоу на СТБ "Холостяк. Як вийти заміж".

Адже кічові російські «зірки» здебільшого «сяють» на українських «ящиках» саме в оточені нашої «компрадорської еліти». Різноманітні володимири бебешки, олесі бузини, маши єфросініни та вся інша вітчизняна сірість-убогість, вочевидь, просто нестямиться від радощів, що нарешті отримала змогу, якщо не потрапити в московський ефір, то бодай замалюватися для місцевого лоха в оточенні «російських богів».

Явище доволі жалюгідне. Безперечно, що для самих росіян ці «компрадори» з їхнім київським акцентом у російській мові – це такий собі провінційний «відстой», якому нічого пхатися в просунуту і снобську Москву.

Зрештою, так воно і є. Наші пріхлєбатєлі мислять себе частиною іншого світу, приналежними до іншої культури, самі органічно в неї не вписуються, а з власною порвали всякий зв'язок. Відповідно такі «мистці» стають приреченими на творчу імпотенцію – власне, виразно провінційну та недолугу імітацію чужої культури.

Хоча, скажімо, мені як пересічному глядачеві чомусь за цю «компрадорську еліту» не так соромно, як просто шкода її. Співчуваю, із кількох причин:

1) такі «прогиналови» не здатні реалізувати своїх творчих можливостей достоту.

2) жаль, бо вони просто не бачать свого «прогиналова» збоку; узагалі, тупо, про нього навіть не здогадуються.

3) імітація і в одязі, і в манерах, і в стилі, і навіть у мові – явище, справді, жалюгідне;

4) жаль, бо «такі росіяни, більші за самих росіян» – як бідні родичі край столу. «Ініціатіва всєгда наказуєма» – писав ще «дєдушка Лєнін».

До речі, іноді, ситуація доходить просто до комічного. Коли відомий «блюстітєль православної моралі» Олесь Бузина сидить зі значком-хрестиком на лацкані піджака в ефірі шоу штибу «Як вийти заміж?», а потім «відривається» в ній «сексом по телефону», граючи в «садо-мазо» – ну, комедія.

Причому ведуча шоу – та-таки Анфіса Чехова, авторка відомої «секс-просвітницької» передачі. Словом, тепер до православного-комуністичного гібриду нинішньої російської ідеології можна сміливо добавляти ще один обов’язковий елемент – побільше «сісьок», побільше «кітчу».

Зрештою, переглядаючи цю всю начебто безневинну продукцію на наших екранах, просто неможливо не засумніватися, що заледве не кожна передача в ній продумана політтехнологами сусідньої країни. Ідеологія так і випирає тут назовні, достоту як і в російських кінострічках, більшість яких уже давно важко не те, що сприймати спокійно, а просто переглядати з цікавістю. У російському телефільмі неодмінно має фігурувати якщо не підлий митець-американець, то піп-рятівник, або якийсь «русскій мужик» штибу клоуна Джигурди, чи старий русофіл-кавказець, що «благолєпно» згадує, як «харашо» було «за совка» працювати в санаторіях.

Цікавий момент: нова хвиля російської пропаганди через культурну експансію в телешоу відбувається одночасно з переформатуванням радикальних проросійських організацій в Україні.

Як стверджує експерт Центру близькосхідних досліджень Сергій Данилов, що відстежує діяльність російських екстремістів в Криму, ті більше не задовольняють своїх господарів, бо псують імідж Росії та розкрадають виділені на них кошти. Тому ці організації або втратять фінансову підтримку, або ж змінять своє обличчя, отримавши нових керівників. Можливо, на якийсь час заляжуть на дно.

Адже їхня неадекватність починає дратувати навіть Януковича: так у Криму, прокуратура та слідчі органи активно взялися за розслідування відверто ксенофобської діяльності окремих лідерів «казачих» рухів.

Сергій Данилов: «РФ дедалі незручно використовувати в політичному житті України різного роду екстремістів та маргіналів. Своїми діями ті лише провокують конфлікт, тому їхнє фінансування стає недоцільним.

Натомість інвестиції в масові культурні проекти, як от російськомовні телешоу, мають принести РФ значно більше політичних дивідендів. Відповідно, й кошти краще перекинути на них, а фінансування радикалам урізати.

Разом із пожвавленням російської «культурної діяльності» в Україні, очікується велике переформатування діючих тут екстремістських іделогічних організацій».

Отже, хвиля культурних проектів стає новим мейнстрімом російської пропаганди. «Кітч» ефективніший за «ідеології»? Мабуть. Наразі в ефірі маємо непроханих гостей. Питання загалом одне: чи надовго «господа пожалувалі»?

---

Сайт TEXTY.org.ua існує завдяки пожертвам наших читачів.

Фінансова підтримка кожного з вас дуже важлива для нас. Звертаємося з проханням здійснити пожертву на підтримку ТЕКСТІВ.