Корвети, на які Міноборони закликає громадян жертвувати гроші, Україні не потрібні

Міністерство оборони України затвердило проект нового українського корвету, визначило потребу в таких кораблях в десять одиниць та уклало контракт з Чорноморським суднобудівним заводом (ЧСЗ) на будівництво перших чотирьох

одиниць.

Основні параметри корабля та контрактів наводив Тимофій Крамарів тут.

Більш детально параметри проекту нашого корвету (проект № 58250)викладені ось

тут.

Перш ніж переходити до аналізу чи потрібні ВМФ України такі судна, спробуємо визначитись з критеріями такої оцінки. Отже, яким загальним принципам мало б відповідати замовлення нової техніки для Збройних сил України? Пропоную наступні.

1. Відповідність пріоритетам.

Україна не може собі дозволити розбудовувати всі потенційно потрібні військові напрямки. Слід дотримуватись принципу концентрації на головному. Нашим пріоритетом в військовій сфері має бути нейтралізація ймовірних військових загроз. Очевидно,

що ймовірним супротивником для України є Росія. Інший ключовий момент: вступ

України до НАТО в найближчі 5 років малоймовірний. Отже протягом цього терміну (як мінімум) наша національна безпека є суто нашою проблемою. Розраховувати ми можемо лише на власні сили.

2. Оптимальна ефективність / вартість.

Україна змушена надзвичайно економно витрачати кошти. Адже вся історія ЗС незалежної

України це історія виживання за врай обмеженого фінансування. Звичайно,

серед причин цього і відсутність питань військового будівництва серед пріоритетів можновладців, і неефективне державне управління. Але ключова причина інша:

утримувати сучасні збройні сили надзвичайно дорого.

3. Реалістичність проекту

Щодо нашого питання, важливо не просто ці корвети колись мати. Нам важливо мати їх до того як виникне пряма військова загроза. При чому мати в повністю боєздатному стані, в необхідній кількості та з можливостями, що відповідають

загрозам. Експерти вважають, що загроза може виникнути після 2012 року

4. Іноваційність проекту

Важливо, щоб проект відповідав вимогам не лише зараз. Попередній термін закінчення першої черги – 2018 рік. Потрібно, щоб ще не менш ніж 20 років потому кораблі відповідали

наявним вимогам. А за ці років змінитись може дуже багато. Нам необхідно пильно вдивлятись, щоб побачити обриси майбутнього зараз. А не опинитись через

10 років з кількома дуже дорогими і не дуже потрібними суднами.

5. Асиметричність рішення

Давати симетричну відповідь – для багатих країн. Ми не можемо собі дозволити

будувати по танку на кожен російський танк, по літаку – на кожен російський

літак і так далі. Це абсолютно неможливо. Адже у нас зовсім різні фінансові можливості. Є й інший шлях в нікуди – будувати такі самі збройні сили як в сусідів, але „маленькі”, по наших можливостях. Очевидно, що такі „маленькі” збройні сили будуть пропорційно слабшими за „великі” збройні сили агресивного сусіда.

Тепер спробуємо за цими критеріями проаналізувати наш майбутній здобуток.

1. Відповідність пріоритетам.

Ми визначили, що пріоритетом України має бути нейтралізація нашого агресивного східного сусіда. Оскільки мова про ВМФ – на Чорноморському театрі.

Відразу зазначу наступне: необхідність проводити операції в Середземному морі та більш віддалених регіонах пріоритетом для нашого флоту не є. Принаймні протягом найближчих 10

років. А головне, що кораблі для виконання цих далеко не пріоритетних задач вже існують.

Адже фрегат „Гетьман Сагайдачний” цілком може використовуватись в районі Сомалі. А корвети „Луцьк” та „Тернопіль” використовуються в Середземному морі. Кораблі дещо застарілі? То на це є модернізація. Дещо недостатня автономність? Для цього в нашому флоті є судно постачання.

Неповна відповідність вимогам операцій з НАТО? От коли в НАТО вступимо, тоді відповідні кораблі і побудуємо. Побудову для непріоритетних цілей нових кораблів вважаю абсолютно невиправданою.

Якою саме є ситуація на пріоритетному для нас Чорноморському театрі?

Росія має на Чорному морі доволі чисельний флот. І український флот має бути здатен йому ефективно протидіяти. З переліком суден Чорноморського флоту РФ можна ознайомитись тут. За рідким виключенням це старі кораблі. Але вони переважно боєздатні, що показала остання війна на Кавказі.

І вони є вже зараз.

Там само є й перелік суден українського ВМФ. Він значно, значно скромніший. В той же час, до набуття боєздатності принаймні двох нових корветів першої черги (а це станеться

не раніше 2015 року), баланс сил не зміниться суттєво.

На додачу:

1. Заплановані корвети, в кращому випадку, зможуть перешкоджати перекиданню російських підрозділів лише по відкритому морю в зону Південного берегу Криму. Перекиданню через вузьку Керченську протоку їм перешкодити буде важко через велику перевагу Росії в силах флоту, авіації та засобах ураження ближньої дії. А Керченська протока є традиційним районом конфлікту.
2. Корвети мало вплинуть на баланс сил в Азовському морі. Адже це великотоннажні кораблі відкритого моря. А даний район важливий, оскільки є правим флангом українських військ, що прикриватимуть Східний регіон України. При чому акваторія Азовського моря -

   потенційно конфліктний район, де відсутній врегульований кордон.

3. Перешкодити перекиданню російських військ в Крим повітрям корвети не зможуть.
4. Бойова ефективність корветів в ймовірному конфлікті виглядає досить сумнівною:
5. перевага російської авіації над Кримом, Азовським та Чорним морями є тотальною;
6. великотоннажні корвети матимуть базою ту ж Севастопольську бухту (такі великі судна просто ніде більше базувати) і можуть бути в ній заблоковані переважаючими силами ЧФ РФ.
7. Корвети жодним

   чином не вплинуть на частини морської піхоти РФ що вже наявні в Криму.

Отже протягом щонайменше наступних 5 років новий проект взагалі жодним чином не посилить український флот. Поза цим терміном безпеку Криму буде посилено дуже обмежено.

А на безпеку Східної України проект практично не вплине взагалі.

Висновок:

не відповідає критерію.

2. Оптимальна ефективність / вартість.

Почнемо з невідповідності наявним пріоритетам.

Отже, наявний проект вже не оптимальний з точки зору ефективності /вартості.

Спробуємо порахувати в скільки обійдеться лише ця невідповідність українським платникам податків. Середня вартість побудови суден такого класу в Європі приймається опосередковано в 100 тис. євро за 1 тону водотоннажності. Це цілком відповідає проектній вартості першого корвета:

2500 т

? 100 тис. євро = 250 млн. євро.

Отже

невідповідність лише по цьому критерію обійдеться в наступну суму:

(2500 –

1200) ? 100 000 євро = 130 млн. євро по одному корвету.

По 4-м корветам першої серії: близько 500 млн. євро. Або близько 750 млн. дол. Миленька сума для війська що останні 18 років сидить на голодному пайку, чи не так ...?

Далі.

Наскільки оптимальною є водотоннажність навіть в 1200 тон? Адже вже зараз наявний ефективний проект ВДВІЧІ меншою водотоннажністю – шведський проект "Visby".

До того ж в цьому проекті реалізовано всі принципові можливості, що є в українському проекті.

Проте я вважаю, що оптимальною на даний час була б ще „менша” концепція. Виключно

як приклад потрібного нам модульного підходу та масштабів: Standard

Flex 300. З наведеної інформації видно, що судно може повноцінно функціонувати як ударне / протичовнове / мінний загороджувач / тральщик / судно контролю водного басейну.

І все це за водотоннажності в 300 тон.

Порівняно з проектом українського корвету переваги наступні:

1. Можливість швидкої побудови (2 -3 роки на всю серію).
2. Замість лише ОДНОГО корвета ми потенційно мали б змогу збудувати ВІСІМ кораблів. Тобто, повноцінне з’єднання однотипних суден прибережної дії.
3. Судно побудоване за модульним принципом (переобладнання протягом 1 доби). І кожен тип судна є важливим для нашого театру.

   Причому ми не можемо дозволити собі мати відповідної кількості спеціалізованих

   кораблів.

4. Здатність більш ефективно діяти „від узбережжя”, з малих глибин, що знижуватиме помітність судна. А завдяки меншим розмірам судно матиме потенційно принципово меншу радіолокаційну помітність за того ж рівня технічних рішень. Це дозволить значно повніше реалізувати потенціал технологій „стелс”.
5. Судно є достатньо дешевим щоб використовуватись як тральщик або судно контролю водного басейну на відміну від корвету.
6. Може діяти з більшої кількості баз завдяки меншому тоннажу. Це значно

   підвищує стійкість з’єднання за наявного співвідношення сил на театрі.

7. Може ефективно використовуватись в т.ч. в басейні Азовського моря та лиманах.

До виводу російського флоту з Криму взагалі не вважаю доцільним будувати судна великої тоннажності. Принаймні починати варто не з них.

Висновок:

не відповідає критерію.

3. Реалістичність проекту.

Терміни.

Будівництво першої серії українських корветів має закінчитись 2018 року. Тобто лише через 7 років. І це дуже оптимістичний сценарій. Раніше здача головного корабля планувалась 2012 року за умови закладки восени 2009 року. Як ми знаємо, вона не відбулась.

Отже, вкрай малоймовірно, що головний корвет буде побудований раніше 2013-2014

року та досягне боєготовності раніше 2015 року. Нереальним є й 2018 рік для завершення першої серії. Отже, проект не реалістичний за термінами.

Кошти.

Закладка корабля першої серії не відбулась з причин браку коштів. Протягом наступного року на будівництво планується виділити близько 15 млн. євро при орієнтовній вартості судна в 250 млн. дол. Остання сума є дуже значною для України – близько 40 % всього оборонного бюджету на 2009 рік. При цьому для країни є характерним постійне фінансування війська за залишковим принципом.

Ще одним фактором ризику є висока ймовірність зростання вартості судна в процесі будівництва, що є типовим для військових суднобудівних проектів. Потенційно сприяти цьому буде і затягування термінів будівництва. Тому, за необхідними витратами проект не реалістичний.

Кількість.

З врахуванням попередніх двох чинників вважаю побудову першої серії в 4 судна малоймовірною. Побудова подальших суден взагалі гіпотетична.

Висновок:

не відповідає критерію.

4. Іноваційність проекту.

Поки що єдиною рисою нашого проекту що претендує на іноваційність, є використання технологій „стелс”. У всьому іншому це класичний сучасний корвет: нічого принципово нового.

Давайте розглянемо принаймні три напрямки, що виглядають дуже перспективними вже зараз.

1. Використання багатокорпусної конструкції судна.

Основними перевагами багатокорпусних конструкцій для суден такого класу є:

1. значна економія потужності силової установки / можливість досягнення високих швидкостей;
2. великий внутрішній об’єм верхніх палуб;
3. принципово краща поперечна стійкість;
4. велика площа злітної площадки.

Нашими фахівцями обрано класичну однокорпусну конструкцію.

2. Використання безпілотних літальних /надводних / підводних апаратів.

Використання безпілотних апаратів дозволяє:

1. в рази знизити їх вартість;
2. в рази збільшити кількість безпілотних апаратів порівняно з пілотованими;
3. не нести зайвих втрат в людях;
4. надавати невеликим суднам дуже широку функціональність.

3. Використання стандартизованих модулів місій.

Модуль місій має формат певного стандартизованого контейнера, що розмішується на вантажній палубі судна. Призначення найрізноманітніше: управління, протиповітряний, протикорабельний, протичовновий, човен для спецоперацій, оглядовий човен, тощо. В разі потреби модулі перемішуються спеціальною транспортною системою судна та активуються. Судно може мати довільний набір модулів різного

призначення.

Важлива деталь: проекти LCS-2 та 58250 мають практично однакову водотоннажність. Он як виходить, тоннажність одна, а епохи зовсім

різні ...

Висновок:

не відповідає критерію.

5. Асиметричність рішення.

Що можна сказати щодо наших підходів до рішення проблеми... Не має тут жодної асиметричності в підходах. По суті, використовується старий радянський підхід:

якомога більше

якомога більших кораблів

якомога вищого класу.

Причому очевидною є обмеженість країни в коштах. Очевидною для всіх.Але це нікого не зупиняє. Зрозуміло, що всім цікаво будувати багато великих кораблів за великі гроші. Але все ж має межі... При чому, на превеликий жаль, порівняно з радянськими часами ситуація лише змінилась на гірше. Якщо тоді конструктори намагались вписати в свій проект найсучасніші рішення, то зараз обираються стандартні. Якщо тоді генеральний конструктор міг наполягти на своєму рішенні, то зараз він повністю

танцює під дудку замовника. А в замовника немає ані найменшого бажання думати про якусь там асиметричність та нестандартність підходів.

За такого підходу ми приречені мати незбалансований флот, який спочатку будемо з величезною натугою добудовувати, а потім не матимемо на що утримувати і будемо думати „Навіщо ж ми його такий побудували ...?”

Висновок:

не відповідає критерію.

Повернемось до нашого питання: чи потрібні нам такі корвети?

На жаль, ні. Такі корвети нам не потрібні.

Якщо запропонована тема зацікавить читачів, в другій частині статті автор запропонує своє бачення того, що ж потрібно нашому війську зараз, скільки це може коштувати та за рахунок яких джерел має фінансуватись.

Вперше матеріал був опублікований на ТЕКСТАХ наприкінці 2009 року

армія флот україна корвет