Коли ліки тільки шкодять. Варто відвойовувати життєвий простір, лише протести країну не змінять

Дежавю повернення кучмізму оживляє тогочасних привидів. Тоді, як і зараз, здавалося, що ми живемо у невільній країні, якою править диктатор і тиранія must die, отже треба студіювати європейський досвід повалення авторитарних режимів, опановувати практику ненасильницького спротиву. Ключове слово – «здавалося».

Бо жоден диктатор не допустить мовлення на своїй «5-го» каналу, жоден диктатор не змириться з тим, що його низький рейтинг є загальновідомим, жоден диктатор не потерпить опозиції у парламенті. За прикладами ходити далеко не треба - на півночі з нами сусідять дві показові диктатури, можна без візи поїхати і подивитися, що таке є справжня цензура, згортання громадських свобод і кийок омоновця як єдиний комунікатор між владою та незгодними.

Коли поляки 30 років тому замість того, щоб слухати вечірню порцію брехні режиму Ярузельського у новинах, йшли гуляти і в такий спосіб висловлювали свій протест і підтримку «Солідарності», вони справді використовували ефективну методику боротьби з диктатурою. Але Ярузельський, що на догоду Москві вивів танки на вулиці Варшави – це не Янукович, який судячи з останніх подій то віддавав наказ посадити Тимошенко, то давав задній хід.

Масштаб не зіставний, погодьтеся. Так само як розправа з опозиціонерами у сусідній Білорусі чи Росії і «репресії» місцевого розливу – це далеко не одне й те саме.

Наша особливість полягає у тому, що влада робить вигляд «наведення порядку», дозволяючи при цьому «мочити» себе у прямих ефірах на ТБ та у багатьох опозиційних медіа. А наші незгодні кидаються на неї, як дон Кіхот на вітряки. Відверта білоруська диктатура жорсткого придушує опозицію, бо насправді боїться її, бо відчуває, що найменша демократизація зруйнує систему як таку. Наші «диктатори» дозволяють протестувати кому і скільки завгодно, доводячи тим самим «полум’яних революціонерів» до сказу тим, що вони змарнували роки на боротьбу з режимом, а імпровізовані «дні гніву» збирають невеличку купку людей.

І зрештою ми мали Помаранчеву революцію і 5 років відносної свободи, що часто-густо переростала у комічний бардак. І тепер є всі підстави вважати, що подія, яку майже сім років тому розвивалася як драма, тепер якщо й зможе повторитися, то тільки як фарс. І немає сенсу шукати рецептів у закордонних визвольних рухах. Бо спочатку треба розібратися, від чого саме нам треба визволитися.

За роки правління країною наші картонні диктатори не поневолили людей, але й не зробили нічого для того, щоб вони відчули країну своєю. В Україні діють чужі (по відношенню до абсолютної більшості) закони, працює чужа (за своїм ставленням до власного народу) міліція і прокуратура, чужі гроші превалюють над національними, чужа культура витісняє нашу кудись на шароварні тубільні околиці.

Тому якщо усунути «тирана» і на його місце обрати демократичного лідера, не факт, що Україна зміниться і стане своєю для мільйонів її мешканців. Власне президентство Ющенка це і довело.

Протестувати, - це єдиний спосіб змінити країну в уявленні переважної більшості патріотів. Але чи дійсно цей метод найкращий?

Як на мене, краще відвойовувати життєвий простір.

З побутового рівня – створити ОСББ,стати повноправним господарем власного житла. Коли люди неспроможні розпоряджатися власним майном, нездатні без принижень перед жеківськими бюрократами вирішити елементарні питання чистоти сходів, паркомісць у дворі і стану дитячого майданчика, вони є невільними.

Давайте замислимося: в якій країні ми хочемо жити. І після того, як придумаємо почнемо її будувати не зважаючи на уряд.

Наприклад, найбільш наша проблема залежність від російського газу. Прагматична людина розуміє, що коли на місце «совків» прийдуть демократи, то вода, газ і електрика для населення навряд чи здешевшають, скоріше навпаки. Щоб вирішити цю проблему давайте зробимо нашу країну такою, де найбільше енергії вироляється з відновлювальних джерел.

Фахівці неодноразово наголошували на тому, що альтернативна енергетика здатна порятувати хронічно хворе українське ЖКГ. Революційність новітньої енергетики полягає у тому, що питання постачання зокрема електрики вирішується локально, для кожного будинку окремо. Це означає смерть монополій, відмову від їхнього диктату. Сонячні батареї, вітрова генерації – всі ці типи енергетики суть недешеві, і за нинішніми оцінками, вони окуповується не так швидко – за 7-10 років. Але свобода ніколи не була дешевою, краще інвестувати у інноваційні технології, ніж у кишені олігархів.

До того ж існує чимало національних і міжнародних програм підтримки енергетичної альтернативи, що своєю чергою є додатковою мотивацією шукати заміну дорогому російському газу.

Чому б у рамках відвойовування життєвого простору не спрямувати життєву активність патріотів у русло розвитку альтернативної енергетики. Не на громадських, засадах, а як спосіб заробляння грошей?

Альтернативна енергетика як бізнес сприяє народженню нового класу підприємців, які сприяють незалежності людей і цілої країни. Це новий клас, який не женеться за миттєвими прибутками сьогодні, але створює новий ринок, де споживач вільний обирати, а не шаленіти від чергових тарифів. Стрімкий розвиток «альтернативки» дозволить вистояти навіть у мовах, коли Газпром заломить чергові неймовірні ціни чи прибере зрештою до своїх рук наше «фамільне срібло» - газотранспортну систему.

Або інша «точка росту»: українці нині не на жарт схвильовані тим, що змушені вживати неякісну їжу із супермаркетів. Чому б людям, котрі хочуть жити у нормальній країні не взятися за створення магазинів з екологічно чистими (тільки по-справжньому) недешевими продуктами – попит на цей товар гарантовано. За бажання, дорогі, проте якісні українські харчі можуть піти на експорт і обсяги цього бізнесу будуть вельми відчутними.

Усі ми любимо подорожувати Україною, але знаємо яким недолугим є сервіс у багатьох наших регіонах – усі хто ниє з приводу недолугості нашої країни просто зобов’язані створити альтернативу кримському хамству та іншій провінційній вбогості. Нам потрібна нова здорова Україна – час відкривати фітнес-клуби у кожному райцентрі, адже там досі головним місцем «культурного» дозвілля залишаються генделики.

Альтернативна енергетика-якісна їжа-цивілізована сфера послуг значною мірою формуватимуть нові стосунки між людьми: домашній затишок без ЖЕКів і монополій, торгівля, що не дурить, доступний фітнес після роботи замість залипання у телевізор – все це сприяє народженню нового суспільства більше ніж не знати яке за рахунком спільне замерзання на майданах.

Усі ці зусилля будуть марними, якщо звільнення відбуватиметься не в ім’я нового покоління українців – адже саме вони є найбільш вразливою верствою, саме на них ставить експерименти чужа влада.

Не можна миритися з тією мораллю, якої вчить сучасна українська школа , не можна дозволити, щоб єдиним джерелом знань про історію України був підручник Табачника, не можна привчати дитину до подвійних стандартів починаючи з мовного питання – спілкуймося українською.

Хоча хоум-скулінг (навчання вдома) в Україні не легалізований, ніщо не заважає батькам займатися освітою дитини, особливо в обставинах, коли школа відверто бреше чи цензурує навчальний процес (як у випадку зі згадками про УПА у підручниках історії).

Якщо освітянські чиновники відбивають в дітей інтерес до власної мови, культури і історії, то батьки мусять її повернути – розповідати дітям ту інформацію, яку приховує Табачник і йому подібні. Робити це можна і різні способи: від стандартних домашніх лекцій до видовищних реконструкцій, вистав тощо. Потенційно це хороший приробіток для студентів – нехай вони краще імітують бої УПА, аніж мітингують за гроші чужих партій.

А ще краще розбудувати мережу нормальних шкіл, де не тільки розповідатимуть правду про УПА, а де вчителі не братимуть хабарі і ставитимуться до учнів, не як до зеків, а як до рівних партнерів , де в середовищі учнів буде модно вчитися, а не бикувати. Між іншим українці Галичини в часи Австро-Угорщини створили свій альтернативний до офіційного університет.

Так само і на культурному фронті: годі вимагати від влади захисту вітчизняної книги, кіно чи мистецтва – голосуємо за нього гривнею(адже це теж ціна свободи).

У нас є всі засоби комунікації, щоб піарити хороші українські гурти, книги тощо – треба просто не лінуватися пропагувати їх – це куди корисніше, ніж споглядати зомбоящик і зудіти про те, як там все огидно.

Тільки коли ми очистимо грунт від сміття за всіма напрямками: від прибудинкових територій до освіти, є сенс говорити про політику і створювати партію, до якої увійдуть вільні люди. Коли альтернативу можна бути відчути на дотик, є сенс пропагувати її і боротися за неї.

Партія, яка буде створена на альтернативному грунті, може сказати: ми представляємо людей, які створили 2000 ОСББ – в наших дворах тепер порядок і ми ні копійки не платимо ЖЕКам, наша спільнота встановила 500 (цифра умовна) сонячних батарей на будинки і тепер нас не хвилює ціна на газ і опалення, це до наших магазинів екопродуктів ходить кожен з вас, наші діти знають про УПА, і не знають, що таке хабар, за випускників наших шкіл конкурують кращі університети, ми не дивимось шоу Шустера, бо не маємо часу на дурниці. Така інформація буде куди переконливішою за порожняк про зростання ВВП і обіцянки гідних зарплат і пенсій.

Про важливість створювати щось конструктивне у опозиційній діяльності читайте у підручнику про ненасильницький спротив

концепція реформи