Чому закон переслідує порнуху в неті і дозволяє голі тіла на біг-бордах? Все має бути навпаки.

Заборона порнографії, як на мене, є такою ж абсурдною, як і заборона проституції. Всю історію людства обидва явища існували, починаючи від наскельних малюнків із велетенськими фалосами і обміну м’яса на секс, який у приматів існує й досі. Можливо, колись на заборону порнографії дивитимуться з таким же подивом, який нині викликає згадка про заборону в СРСР мати іноземну валюту.

Автор: Світлана Пиркало, письменниця, Лондон

Тему цієї статті редактор, який її замовляв, сформулював приблизно так: із чим варто більше боротися – із порнографією чи з бл?%;№твом?

Закон про порнографію в Україні, який попри гучні протести творчої інтелігенції підписав президент Ющенко в 2009 році, експерти називають регресивним. Замість того, щоб заборонити дитяче порно, закон заборонив порнографію як таку, і її поширення і зберігання з метою поширення тепер карається. Хоча як відрізнити зберігання з метою поширення від зберігання для власного вжитку, незрозуміло.

Тоді дебати переважно точилися навколо мистецтва: мовляв, відверті описи чи зображення статевого акту, який є, зрештою, поширеною частиною щоденного життя, можуть класифікуватися як порнографія. Прикладом слугувала книга нині покійного прозаїка Олеся Ульяненка «Жінка його мрії». Експерт, найнята Національною Експертною Комісією з питань моралі, визнала книгу порнографічною, і видавництво «Клуб Сімейного Дозвілля» припинило її продаж.

Уся ця історія мені була проти шерсті. Не подобалося, що видавництво звернулося до НЕК із проханням проаналізувати власний продукт на порнографічність. Не подобалося, що книжку зняли з продажу на підставі висновків одного експерта. Не подобалося, що творча інтелігенція повстала на захист роману Ульяненка, його не прочитавши. Не подобався сам роман, який був переважно не про секс, а про лайно. Не подобалося, що НЕК мав лише одне справжнє повноваження – визнати щось порнографією, замість цілої градації висновків.

Зроду не здогадаєтеся, що ж "розпалює почуття". Виявляється це керамічна плитка "Атем" слизька, холодна і тверда

Повеселило лише те, що популярність Олеся Ульяненка – взагалі-то письменника не супервідомого – стрімко зросла, і він сам повірив у визначальність своєї постаті для майбутнього держави. Олесь казав мені в інтерв’ю, що президент Ющенко мусить покаятися, бо молодь піде за Ульяненком, і Ющенка не переоберуть. Дивлячись на історичні реалії, думаєш: може, й справді варто було б Вікторові Андрійовичу дати порнографії спокій, а зайнятися економікою.

Заборона порнографії, як на мене, є такою ж абсурдною, як і заборона проституції. Всю історію людства обидва явища існували, починаючи від наскельних малюнків із велетенськими фалосами (тільки не треба мені розповідати, що то зображення якогось невідомого божества плодовитості) і обміну м’яса на секс, який у приматів існує й досі. Можливо, колись на заборону порнографії дивитимуться з таким же подивом, який нині викликає згадка про заборону в СРСР (і протягом кількох років незалежності, коли вже на це ніхто не зважав) мати іноземну валюту.

Але можна, і треба, регулювати обидва явища. Навіщо закону і міліції лізти в штани нещасному самотньому громадянину, який хоче собі провести кілька приємних хвилин удома з колекцією негордих німецькомовних блондинок, мені незрозуміло. Зате очевидно, що потрібно боротися з дитячою порнографією, сутенерством (а не проститутками), торгівлею людьми й таке інше.

Проте на мій відсторонений погляд фактично іноземки (я проводжу в Україні не більше півтора місяців на рік), майже дворічна заборона порнографії не прибрала бл:%;№во з українських вулиць. Зате породила такі випадки, як спроба міліції притягнути до відповідальності близько 2 мільйонів користувачів порно-торрент-трекера.

Поки правоохоронці борються з користувачами Інтернет-порнографії (бо ж в Україні мало ґвалтівників, уже давно переловили всіх торговців людьми, а педофілів знищили як клас), великі груди й досі рекламують промислові й харчові товари

Просто забиває подих від реклами мережі суші-ресторанів «Якіторія»: «Глотай не глядя», «Я худею от нового меню», «Раздвинь палочки», «Оближи шары» «Возьми в рот» і таке інше.

(Були й варіанти українською, явно перекладені людиною, яка все життя облизувала шари, а не вивчала рідну мову). Не знаю, чи принесла ця кампанія Якіторії нових клієнтів. Я не хочу, щоб об мій столик терлися люди, які публічно оголошують, що беруть в рот. Вся ця реклама змусила мене сумніватися, що мої суші там ліплять чистими руками.

Легендарна реклама російської мережі суші-ресторанів "Якіторія"

Ідея про те, що сексом можна продати все, крокує не лише агенціями реклами і суші-ресторанами. Здається, вона досить-таки до душі й першому та четвертому президентам України.

Всі чули про те, як Віктор Янукович запросив міжнародну спільноту на економічному форумі в Давосі приїздити в Україну навесні, коли у нас роздягаються жінки.

Пояснюючи рекламний слоган «Увімкни Україну», президент сказав: «Для того, щоб включити Україну, я хочу сказати - досить того, щоб подивитися на неї своїми власними очима тоді, коли почнуть цвісти каштани в Києві. І коли почнеться тепло і в містах українських почнуть роздягатися жінки - побачите таку красу, це дуже гарно».

Українська преса досить активно про це писала, західна звернула менше уваги.

Але що мене здивувало, то це репліка першого президента України Леоніда Кравчука на інвестиційному форумі в Лондоні. Був березень місяць. І от, виступаючи з закликом до інвесторів приїздити в Україну, Леонід Макарович сказав приблизно таке: мовляв, приїжджайте й інвестуйте чимшвидше, поки ще все не розібрали, і взагалі не чекайте весни, щоб подивитися на українських жінок, а їдьте прямо зараз.

Ця заява мені здалася дуже симптоматичною. По-перше, на дворі вже стояла весна; отже, фразу Леонід Макарович задумав іще взимку, почувши слова Віктора Федоровича. Тобто сказав її не зопалу, а вважаючи, що це добра ідея. А по-друге, обидва вони в своїх закликах до інвесторів говорили про речі, які для великого іноземного капіталу стоять на сто дванадцятому місці: український борщ і сало, київські каштани і роздягнених жінок.

Ні той, ні інший не говорили ані про кредитні рейтинги, ані про верховенство права й гарантії інвесторам, ані про прозорість тендерів і закупівель. А я б краще послухала про це, так само як у випадку Якіторії мені було б цікавіше, наскільки свіжа їхня риба.

Філософія «секс юбер аллес» заторкнула й мене. Обкладинка однієї з книжок, співавтором якої я є, зображує три голі пластикові ляльки. Середня, чоловічої статі, має обличчя одного зі співавторів. Дві крайні зображують дівчат, одну африканку й одну кореянку. Ми з іще однією спів-авторкою не дозволили вліпити туди наші власні обличчя. Ми не змогли переконати видавців у тому, що голизна ні до чого на книжці про телебачення, розрахованій на жінок середнього віку. В результаті я є співавтором дуже цікавої книги про унікальний проект в українському телебаченні, але не можу навіть показати її потенційним роботодавцям. Хоча продалася вона ніби більш-менш непогано, правду сказати...

Щоб розібратися, чому в українському суспільстві – яке щиро вважає себе цнотливим, не маючи на те жодних підстав, - секс вважається таким усемогутнім, я звернулася до психіатра.

А це моя мама, консультант і психотерапевт на пенсії, має час над цими речами поміркувати. І ось що вона написала: «Мене також дивує те, що у людних місцях зображені частини оголеного жіночого тіла, часто неприродних розмірів. На кого оце воно розраховано? Хто його замовляє, хто оплачує, хто отримує з цього зиск? Яка цільова аудиторія?

Перше, що напрошується до висновку, це - прищаві отроки, у яких гормони фонтанують і викликають помутніння розуму.

Друге, можливо, дуже сором’язливі чоловіки різного віку, досить обмежені і сугестивні, які активно не шукатимуть зображення оголеної натури.

Третє - жінки, що будь-якою ціною хочуть бути схожими на зірок, які, наприклад, у цій рекламі.

Очікується, що усі ці люди, які здебільшого грошей не заробляють, витратять їх, щоб отримати "культову" річ, щоб бути ближче до силіконових грудей і губ.

До справжньої еротики ці картини не мають особливого відношення, це просто – безкультур’я.

Секс - тільки одна із потреб людини, і в усьому треба знати міру. Ми ж не жеремо червону ікру відрами, навіть коли у нас є така можливість. Не варто суспільству потакати людським слабостям, бо межі їм немає».

Із маминого діагнозу мені впала у вічі фраза «прищаві отроки». Перш за все уточню, що неприщаві отроки нічим не кращі за прищавих.

Але взагалі ідея про те, що українське суспільство проживає свою підліткову стадію, може багато чого пояснити.

Ми поки що не цінуємо вік, мудрість, передбачливість, вірність. Ми не знаємо, як планувати майбутнє, і не хочемо цього робити: наша філософія – живи одним днем, витрачай усе зароблене, займайся сексом зараз, побільше і неважливо з ким.

Ми цінуємо форму, а не зміст, і не думаємо про наслідки своїх дій, бо не можемо уявити собі майбутнє. Нам досі незрозумілий зміст слова «елегантність», яке президент Ющенко хотів, та так і не зміг пояснити навіть своєму найближчому оточенню.

Але будемо сподіватися, що це все мине, стражденним знову дозволять возз’єднатися зі своїми фантазіями на екрані, а суспільство нарешті виробить детальні правила того, що можна казати при людях, а чого не варто. Як і належить дорослим людям, у яких підростають діти.

Сайт TEXTY.org.ua існує завдяки пожертвам читачів.

Фінансова підтримка кожного з вас дуже важлива для нас. Звертаємося з проханням здійснити пожертву на підтримку ТЕКСТІВ.