Андрій Курков: російський письменник і український публіцист. Обидва амплуа у новій книжці «Форель а-ля нежность»

Якщо в прозовому письмі Андрій Курков постає персонажем виразно російської культури, не лише мовою, а й алюзіями, контекстом, бекграундом, то в есеях, нарисах і т.п. письменник уже беззаперечний представник України, який оперує суто українськими категоріями. У цьому сенсі читання Куркова може бути корисним для тих культурних україномовних людей, хто має бажання зрозуміти своїх російськомовних і російськокультурних колег.

Автор: Олег Коцарев

Андрій Курков – досить парадоксальна постать сучасного літературного ландшафту. З одного боку, всіма і скрізь він визнаний як найбільш популярний і визнаний у світі письменник з України. З другого, в колах української інтелігенції не так і просто знайти людину, яка би могла похвалитися тим, що Куркова читала. Вихід у «Фоліо» нової його книжки – «Форель а-ля нежность» - непоганий привід цю ситуацію виправити. Адже ж цікаво: чим саме пишається «читаюча Україна»?

Отже, «Форель а-ля нежность». Назва, що непогано запам’ятовується і виглядає дещо веселіше за обкладинку із синюватими зубами на тарілці. До книжки ввійшли повісті, оповідання, есеї та подорожні нариси, написані в дуже різні роки.

Оповідання й повісті Куркова можна поділити на дві умовні групи, які, ймовірно, можуть зацікавити різних читачів.

Перша – тексти лірично-побутового характеру, які своїм духом чимось нагадують мені сучасне російське кіно. Особливо романтичні новорічні комедії та мелодрами, що їх полюбляють крутити в залізничних експерсах та автобусах. Чесно кажучи, це не зовсім комплімент. Історії з життя не дуже виразних персонажів, умовних і досить успішних репрезентантів пострадянських реалій, виглядають досить мляво і нуднувато.

Їхній тон і настрій дуже передбачувані. На щастя, Андрій Курков «приперчує» їх елементами абсурду і парадоксу, а часом і симпатичними метафорами та іншими «поетизаційними» конструкціями. Десь вони трохи вимушені, десь доречніші, але загалом роблять прозу Куркова цікавішою.

Хто знає, може, пострадянський антураж є одним із секретів популярності Андрія Куркова? Впізнавані місця, ситуації, слова. Пожежники, які знімають мзду із різних закладів, приватні детективи, які розслідують пригоди «нових українців». Колишні радянські люди, котрі з нездоровим ажіотажем нападають на віднедавна доступні матеріальні блага і споживають їх у якійсь шаленій лихоманці.

Зовнішній і внутрішній вигляд нових публічних закладів. Це бажання побачити свій специфічний пострадянський «масовий світ» збоку? Або, точніше, не зовсім збоку, а з вуст оповідача, котрий виглядає не критиком, а однодумцем, сусідом по ньому.

Виникає, правда, питання, чим це вабить читача з західних країн – екзотикою, чи що? Постовковий культурний шар – це ще одна точка перетину з російським кінематографом. Він так само активно і доволі поверхово освоює сучасну пересічну соціальну реальність. Не випадково ж Курков не лише письменник, а й сценарист!

При тому, однак, не можна сказати, щоб він блискуче й захоплююче закручував сюжети, як годилось би хрестоматійному «масовісту». Навпаки, повторюся: найсильніші сторінки Андрія Куркова – або ліричні, або ті, де з’являється цікава метафорика, краєвиди та інші подібні речі. Що ж до гостросюжетності, то вона, при разючій подібності культурного тла, набагато вправніша, приміром, у братів Капранових.

Та повернімося до умовного поділу «Форелі». Є й друга група творів, менш чисельна. Основні її представники – перший твір книги «Напад», а також «Декласовані». Це вже речі підкреслено абсурдні й заразом притчові, хоча й у них місцями прориваються детективні нотки.

Повість (жанрове означення – самого Куркова) «Декласовані» має подвійну присвяту, один з адресатів якої – Сергій Платонов. Це, здається, справило визначний вплив на твір. Мова Андрія Куркова тут великою мірою наслідує мову Платонова. Побудова сюжету й образів теж. Але зовсім інша густота письма, не така його напруженість. І знову найприємніше читаються «ліричніші» сторінки, а ще – вельми ефектні фінали.

Окремим блоком у книжці йдуть публіцистичні тексти.

Їх написано зовсім в іншому стилі, в них фігурують геть інші реалії, можна було б навіть подумати, що їх писала інша людина. Зате саме прочитавши і художню, й публіцистичну частини «Форели а-ля нежность», можна краще відчути цікаву і симптоматичну культурну роздвоєність Куркова.

Якщо в прозовому письмі він постає персонажем виразно російської культури, не лише мовою, а й алюзіями, контекстом, бекграундом, то в есеях, нарисах і т.п. Курков уже беззаперечний представник України, який оперує суто українськими категоріями. У цьому сенсі читання Куркова може бути корисним для тих культурних україномовних людей, хто має бажання зрозуміти своїх російськомовних і російськокультурних колег.

А загалом, книжка Андрія Куркова – трохи жертва іміджу свого автора, від неї очікуєш забагато. Хочеться більше яскравості, вигадливості, а можливо, згадуючи про назву, і ніжності. Адже вона Куркову вдається чи не найкраще.

«Сливки общества и фрукты моря»

(уривок)

(…)

Алина задумалась. Каким-то уж слишком мелким был морозильник, если его дно совпадало с уровнем фольги! Нет, просто организаторы решили сэкономить на подарке. Дальше, вероятнее всего, чистый лед или просто пустое пространство, ведь до дна не меньше полуметра!

Вычистив ледяную крошку и сбросив ее в раковину кухонной мойки, подруги спустили горячую воду, а сами вернулись к морозильнику. Обеих разбирало любопытство.

Они аккуратно подняли фольгу и увидели под ней слой жесткой серой бумаги, поверх которого лежал кулек с какими-то документами или инструкциями.

Алина взяла кулек и выпотрошила его на кушетке, стоявшей слева от морозильника. В глаза бросились какие-то старинные зацеллофанированные удостоверения с фотографией молодого симпатичного мужчины.

Алина взяла одно из них, поднесла к глазам. Прочитала.

«Арсеньев Виктор Леонидович, 1911 года рождения. Исследователь-полярник».

Посмотрела недоуменно на другие документы. Еще два удостоверения и «сертификат подлинности», тоже зашитый в целлофан.

«Этим удостоверяется подлинность фигуры исследователя-полярника Арсеньева Виктора Леонидовича, найденного и вырезанного из цельного куска льда на Острове Шпицберген 24 марта 2006 года. Фигуре присвоен каталожный номер 4356. Подготовка объекта и его оформление осуществлено фирмой «Мириакль» - эксклюзивные подарки и сувениры».

Алина уселась на кушетку. Слово «Мириакль» она уже где-то слышала. А! Точно! В ночном клубе, когда парень в белом зачитывал список фирм-спонсоров.

- При чем здесь полярник? – пожала она плечами.

Леля все это время стояла рядом и рассматривала документы, лежавшие на кушетке.

- Шампанское, видишь, тоже полярное! – сказала она. – Наверно, та вечеринка в клубе так и называлась. Какая-нибудь «Полярная ночь»!

Они снова подошли к морозильнику. Подняли серую грубую бумагу и замерли. Под бумагой ровненько, как солдатик в строю, лежал внутри цельного куска прозрачного льда настоящий полярник в форме, похожей на военную. На ногах – унты, на голове шлем вроде танкистского из старых фильмов про войну.

- Что это? – испуганно спросила Леля.

- Это Арсеньев Виктор Леонидович, - отморожено произнесла Алина, не сводя глаз с красивого, но очень бледного лица полярника.

- Ты его знаешь?

- Нет, его представили… Там вон документы, - она кивнула на кушетку.

- Ну и сюрприз! – покачала головой Леля. – И что с ним делать?

(…)

* * *

Сайт TEXTY.org.ua існує завдяки пожертвам читачів.

Фінансова підтримка кожного з вас дуже важлива для нас. Звертаємося з проханням здійснити пожертву на підтримку ТЕКСТІВ.